Справа № 2/593/107/2019
"19" червня 2019 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої - судді Данилів О.М.
при секретарі Паньків М.М.
за участі представника позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
захисника Горського О.І.
представника третьої особи Звіришин С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережанах справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - Служби у справах дітей Бережанської районної державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди матері,-
Позивач, посилаючись на те, що він є громадянином Італійської республіки та, перебуваючи із відповідачкою ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, має з нею спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а так через складні взаємини відповідачка у 2016 році разом із їх спільним сином повернулася на Україну, де проживають і на сьогднішній день, а він як батько, який постійно цікавиться життям та здоров'ям сина та регулярно надсилає відповідачці кошти на його утримання, бажає в липні 2019 року для оздоровлення сина повезти його до ОСОБА_5 , де він проживає та проживають його батьки, які є особами похилого віку, які дуже хочуть бачити внука, а відповідачка у позасудовому порядку відмовляє надати йому нотаріально засвідчену заяву про її дозвіл на вивезення дитини, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на одноразовий оздоровчий відпочинок до Італійської Республіки у його супроводі без супроводу матері на період з 22 липня 2019 року по 28 серпня 2019 року.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав, просив їх задоволити, дав суду пояснення аналогічні поданому позову.
Відповідачка позову не визнала, подала суду відзив на позов, у якому зазначила, що вона не перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, однак позивач у свідоцтві про народження сина записаний його батьком. Фактичні шлюбні відносини вони припинили коли сину було два роки, вона із сином поїхала до України, а позивач залишився проживати в ОСОБА_5 . На даний час їх син не володіє італійською мовою, а позивач не знає української мови, що визнається позивачем у поданому ним позові. Протягом трьох років позивач не вживав заходів щодо особистого спілкування із сином та не брав участі у безпосередньому його вихованні, тому її малолітня дитина не знає свого батька, між ними не встановлений будь-який зв'язок достатній для нормального спілкування, у зв”язку з чим виїзд малолітнього сина за межі України в супроводі батька, якого по факту син не знає, без її супроводу, не буде відповідати інтересам дитини, а навпаки зашкодить їй. Зважаючи на вік дитини, син не може самостійно обходитися в побуті і має усталений розпорядок дня та звичне для нього харчування про що позивач не знає і цим не цікавиться, тому він не зможе забезпечувати належний догляд за дитиною у її відсутність.
У поданому відзиві на позов відповідачка далі зазначила, що вона не перешкоджає позивачу спілкуватися з дитиною. ОСОБА_6 сам відмовляється від телефонного спілкування із батьком, якого фактично не знає і який звертається до нього на незрозумілій для нього мові. Просить суд врахувати, що позивач не вживав жодних заходів щодо захисту своїх прав на спілкування із сином у компетентних органах України та не приїжджав до сина для особистого спілкування, тому зважаючи на такі обставини, її малолітній син не відчуває до позивача, як до батька, жодних почуттів та прихильності. Висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, який був постановлений 22 квітня 2019 року встановлено, що малолітній ОСОБА_7 прив”язаний до матері і погано переносить її відсутність навіть під час занять, тобто фахівцями комісійно констатовано той факт, що навіть короткочасну розлуку з матір”ю у звичних умовах перебування малолітній Алессандро переносить погано, тому поїздка до республіки Італії без супроводу матері на термін більше одного місяця негативно вплине на нього і не буде відповідати його інтересам. У зв”язку з чим просить суд відмовити позивачу у задоволенні його вимог.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Служби у справах дітей Бережанської районної адміністрації просила залишити заявлені позивачем вимоги без задоволення, оскільки малолітній ОСОБА_7 не сприймає позивача як батька, контакт між ними не встановлений, а тому проводити відпочинок у чужій країні із чужою йому людиною, яка розмовляє на незрозумілій для нього мові не буде відповідати інтересам дитини.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги пояснення свідків, прийшов до висновку що позовні вимоги ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009р. у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що сторони по справі не перебували в зареєстрованому шлюбі, однак з 2012 по 2016 роки проживали однією сім”єю в м. Фано провінція Пезаро-е- Урбіно Італійської республіки та протягом зазначеного часу перебували у фактичних шлюбних відносинах від яких у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_7 . Сторони по справі є батьками цієї дитини.
Даний факт визнаний сторонами та підтверджується оглянутим у судовму засіданні свідоцтвом про народження № 2014/ НОМЕР_1 , що було видане 28 липня 2014 року реєстратором бюро реєстрації актів цивільного стану Муніципалітету м.Фано Провінції Пезаро-е -Урбіно, яке засвідчує, що ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Фано, є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .
Судом також встановлено, що малолітній ОСОБА_7 з 2016 року проживає разом з матір'ю на Україні в селі АДРЕСА_1 Бережанського району Тернопільської області, у будинковолодінні його бабці, що знаходиться на АДРЕСА_2 . Відвідує місцевий дошкільний заклад “ Сонечко” та спілкується із матір”ю і оточуючими лише українською мовою, італійської мови дитина не знає. Після повернення дитини на Україну позивач спеціально для зустрічей з дитиною в Україну не приїжджав, не звертався до служби у справах дітей із заявою про визначення днів та годин для побачень із дитиною, а бачив дитину лише 2-3 рази та спілкувався з нею лише по телефону. Позивач не володіє українською мовою, а спілкується із відповідачкою лише на італійській мові, якої дитина не знає.
Із пояснень сторін та оглянутих в судовому засіданні документів також встановлено, що позивач ОСОБА_9 з 2016 року проживає окремо від свого малолітнього сина, однак він з 2018 року бере участь в його утриманні, посилаючи щомісяця на адресу його матері грошові кошти по 50 Євро.
Вищевказаний факт підтверджується оглянутими в судовому засіданні грошовими переводами, які позивач щомісяця з квітня 2018 року здійснював через послугу Вестерн ОСОБА_10 на ім”я відповідачки.
Так, відповідно до положень Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Згідно п.1 ст.12 «Конвенції про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляді, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага з її віком і зрілістю. Згідно п. 2 з цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Згідно вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Із пояснень відповідачки та її захисника також встановлено, що позивач після повернення її з сином на Україну постійно проживає в ОСОБА_5 , де у 2016 році створив нову цивільну сім”ю. Він проживає у маленькій зйомній квартирі разом із своєю цивільною дружиною та трьома дітьми, одна з яких є їх спільною дитиною, народженою у 2018 році. Пояснення відповідачки свідчать про те, що у 2016 році вона поїхала разом із сином на Україну, оскільки у неї хворів батько, а коли повернулася, то у позивача вже була інша жінка, яка приїхала до нього з України за його проханням. У неї не було виходу, як повернутися на Україну. Запевняє, що позивач не потребує її сина та не бажає спілкуватися з ним. Він жодного разу спеціально не приїздив на Україну, щоб побачити сина і син це відчуває. Часто після спілкування з ним син перебуває у знервованому збудженому стані після якого він довго не може заснути. Дитина, почувши дзвінок телефону, змінюється на обличчі і намагається заховатися. ОСОБА_6 не хоче цього спілкування та боїться позивача, бо знає, що він має бажання забрати його на постійне місце проживання в Італію про що він часто заявляє. Під замаскованим позовом надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу матері для його відпочинку та оздоровлення криється фактична мета позивача - забрати сина на постійне місце проживання в Італію. Вона знає, що лише її малолітня дитина перетне митний кордон, вона її більше не побачить, оскільки в Італії діють свої закони, які захищають інтереси їх громадян, а вона іноземка є там безправною. Позивач хоч дав їй дозвіл на вивезення з Італії дитини, який потім відкликав та подав в поліцію заяву про викрадення дитини через що вона по приїзду до цієї країни була зразу затримана поліцейськими та потім депортована. В якості доказу зазначеного подала суду рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 березня 2018 року, яке набрало законної сили і яким яким позивачу у задоволенні його вимог про повернення дитини на постійне місце проживання в Італію було відмовлено. Незважаючи на це, позивач намагається будь-яким шляхом добитися свого та забрати від неї дитину.
Пояснення відповідачки підтверджуються оглянутими в судовому засіданні рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 березня 2018 року та постановою апеляційного суду Тернопільської області від 3 липня 2018 року.
Принципом ст. 6 Декларації прав дитини передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.
Відповідно до ст. 157 СК України той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
З урахуванням вимог ст.ст. 158, 159 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров"я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною за присутності іншої особи.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов”язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров”я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 15 цього ж Закону вказано, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Всупереч вимогам зазначених норм позивач не звертався до органу опіки та піклування про визначення способу участі у вихованні дитини та не звертався до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Він, маючи можливість, особисто не спілкувався з дитиною, з часу, коли дитина проживає на Україні з 2016 по 2019 рік приїздив в Україну лише двічі: на поховання батька відповідачки та на судове засідання по розгляду справи про повернення дитини, однак з конкретною метою побачитися з сином та разом із ним провести час він в Україну не приїжджав. Малолітній ОСОБА_7 не знає його, як батька, а тому не має бажання із ним спілкуватися, тим більше він не розуміє його мови.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 суду пояснила, що вона проживає по сусідству із відповідачкою ОСОБА_12 та часто буває у їх помешканні. Позивача ОСОБА_3 бачила лише один раз на похороні батька відповідачки. Зі слів відповідачки їй відомо, що позивач часто телефонує з метою спілкування із сином, однак ОСОБА_7 не хоче спілкуватися із батьком. Вона особисто п”ять разів була присутня при цьому як позивач телефонував, а малолітній ОСОБА_7 у категоричній формі відмовився із ним спілкуватися.
Свідок ОСОБА_13 дала суду аналогічні покази, зокрема, пояснила, що вона перебуває у хороших дружніх відносинах із матір”ю ОСОБА_8 , тому часто відвідує їх по місцю проживання. Із позивачем Іопполо ОСОБА_14 вона не знайома, бачила його лише під час проведення обряду поховання батька ОСОБА_15 . Із малолітнім ОСОБА_7 вона спілкується часто. Він відкритий, розвинутий та жвавий хлопчик. Вона особисто була очевидцем того факту, як малолітній ОСОБА_7 не хотів спілкуватися із батьком. Коли вони були присутні у кімнаті та пролунав телефонний дзвінок, і дитина дізналася, що це телефонує позивач, зблідла, почала плакати, а потім сховалася під столом і категорично не бажала із ним спілкуватися, хоч до цього дитина була весела та гарно бавилася.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що знає родину відповідачки ОСОБА_2 давно, бо він багато років займає посаду сільського голови у селі де вони проживають. Йому, як місцевій владі, відомо, що відповідачка приділяє належну увагу вихованню сина. Із позивачем ОСОБА_3 він особисто не знайомий, бачив його лише один раз, приблизно у 2018 році, коли він разом із перекладачем приїздив в село Літятин по місцю проживання відповідачки, щоб відвідати свого сина, у той час як тривав судовий процес про відібрання від відповідачки дитини. Він, свідок, в цей час прийшов за проханням ОСОБА_15 , щоб провести із ним бесіду та не дати можливості відібрати від ОСОБА_15 дитину для вивезення її до ОСОБА_5 . В цей день він хоч намагався помирити батьків дитини та переконати жити разом, однак йому це не вдалося, оскільки позивач поводив себе зверхньо. Далі свідок у своїх поясненнях зазначив, що йому відомо, що позивач постійно шантажує відповідачку, що забере від неї дитину. Зі слів односельчан йому також відомо, що малолітній ОСОБА_7 не хоче спілкуватися зі своїм біологічним батьком, який намагається із ним спілкуватися по телефону. Особисто до нього як до місцевої влади не звертався позивач про те, що відповідачка не дає можливості спілкуватися із сином, чи вона чинить йому перешкоди у цьому.
Із висновку комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, яка була проведена 22 квітня 2019 року спеціалістами Інклюзивно-ресурсного центру, видно, що при психологічному обстеженні малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було постановлено діагноз - неврозоподібний стан - інсомнія та визначено, що він є особою, яка має емоційно-вольові труднощі. При оцінці емоційно-вольової сфери було виявлено, що малолітній ОСОБА_7 є тривожним, вразливим. Внаслідок свого віку є прив”язаним до матері, погано переносить її відсутність навіть підчас занять.
Позивач доказів на спростування поданого висновку суду не надав, не вказав неможливості їх подання, не заявив клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, Закону України «Про охорону дитинства» та норм Сімейного кодексу України випливає, що при вирішенні спору про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди матері, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини.
Пояснення представника служби у справах дітей ОСОБА_17 свідчать про те, що службою у справах дітей Бережанської районної державної адміністрації з метою вирішення заявлених позовних вимог 24 квітня 2019 року була проведена бесіда з малолітнім ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в результаті якої було встановлено, що малолітній Алессандро знає свого батька ОСОБА_3 , який проживає в республіції Італія, бо спілкується із ним через мобільний додаток WhatsApp, однак малолітній ОСОБА_7 не охоче розмовляє про батька та про його поїздку в ОСОБА_19 . Зважаючи на вік, дитина чітко відповідала на поставлені запитання. Під час розмови з дитиною про їх відносини із батьком, поведінка його була тривожною. Він розповів, що не хоче їхати в Італію до батька, що він не знає та ніколи не бачив ні дідуся ОСОБА_20 , ні бабусю ОСОБА_21 . В розмові уникав слово “ тато”, а на батька казав “ той ”. Пояснив, що знає батька лише із телефонних розмов. Впродовж 2018-2019 року батько до нього не приїздив, лише передав йому на ОСОБА_22 народження ІНФОРМАЦІЯ_3 . Служба у справах дітей, поспілувавшись із малолітнім ОСОБА_4 , зробила висновок, що дитина є відкритою, щирою впевнено та чітко відповідала на поставлені запитання, однак відчуває тривогу щодо свого батька, який хоче провести із ним відпочинок без матері. Служба у справах дітей також встановила, що малолітній Алессандро дуже прив”язаний до своєї матері. Під час проведення житлово-побутових умов проживання матір дитини поралася по господарству, а малолітній ОСОБА_7 погано реагував на відсутність матері. А так як службою у справах дітей з”ясовано, що контакту між батьком ОСОБА_3 та малолітнім ОСОБА_7 не встановлено, малолітній не бажає без матері відпочивати у чужій країні між людьми, які розмовляють для нього на незрозумілій мові, тому тимчасове вивезення дитини за кордон без згоди та супроводу матері не буде відповідати інтересам малолітньої дитини.
Висновок, даний в судовому засіданні службою у справах дітей Бережанської районної державної адміністрації, підтверджений оглянутою та долученою до справи довідкою про проведену бесіду із малолітнім ОСОБА_23 та відеозаписом, на якому малолітній ОСОБА_7 у довільній розмові у звичній для нього домашній обстановці повідомив про те, що він категорично не бажає їхати разом із батьком в Італію.
Враховуючи наведені вище обставини та особливості дитини, фактичну відсутність батька в житті дитини та відповідно відсутність інтересу дитини до позивача, прихильність дитини до матері, вік дитини, суд вважає, що оскільки розлуку з матір”ю у звичних умовах перебування малолітній Алессандро переносить погано, тому поїздка до республіки Італії без супроводу матері на термін більше одного місяця негативно вплине на нього і не буде відповідати його інтересам, а тому позовні вимоги про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу матері на даний час задоволені бути не можуть. Лише після налагодження відносин позивача з дитиною, сприйняття дитиною позивача як батька може бути вирішено питання про тимчасовий виїзд дитини за кордон без супроводу матері. В даний час, крім висловлених представником позивача усних побажань позивача бачитись з дитиною, інших доказів на підтвердження дійсних намірів налагодження зв”язку з дитиною суду не надано. Протягом всього періоду проживання малолітнього Алессандра в Україні позивач лише раз приїздив на Україну і то з метою бути присутнім в судовому засіданні по розгляду справи про повернення дитини до ОСОБА_5 , та будучи в Україні декілька днів, він приїхав до сина лише на кілька хвилин і поскільки вказана зустріч була настільки короткотривалою, що малолітній ОСОБА_7 внаслідок свого віку її навіть не запам”ятав, бо представнику служби у справах дітей ОСОБА_7 повідомив, що жодного разу батька не бачив, а спілкувався з ним лише за допомогою засобів зв”язку. А так як позивачем суду не надано доказів чинення перешкод з боку матері щодо побачень, спілкувань з дитиною, а тому, враховуючи вік дитини та її емоційний стан, суд вважає, що позивачу слід спочатку налагодити зв”язок із сином шляхом відвідування його на території України в присутності матері. Такі зустрічі допоможуть позивачу вивчити питання щодо режиму та харчування дитини, допоможуть дитині подолати свої переживання, сприятимуть зближенню їх відносин та сприйняття дитиною позивача по справі саме як батька, і лише після налагодження таких відносин може бути розглянуто питання щодо тимчасового вивезення дитини без згоди та супроводу матері за кордон, саме за таких щирих взаємовідносин такі поїздки сприятимуть гармонійному розвитку дитини.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ суд дійшов висновку про необхідність залишення заявлених позовних вимог про тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу матері без задоволення, як таких, що передчасно заявлені, оскільки в даний час така поїздка без супроводу матері не буде відповідати інтересам дитини.
Зважаючи на вищенаведене, враховуючи рекомендації, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, що набула чинності для України 27.09.1991 року, ст.ст. 51, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 56 ЦК України, ст.ст. 7, 10,17, 18, 141, 150, 151, 153, 157-159 171 СК України, ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76- 81, 82, 141, 258-260, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - Служби у справах дітей Бережанської районної державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди матері залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2019 року.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Данилів О.М.