26 червня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/962/19
Чернігівський окружний адміністративний суду складі
головуючого судді Бородавкіної С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить :
- визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в сумі 44 352,38 грн. та ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 06.10.2018 - протиправною;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 06.10.2018;
- стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію замість належного до видачі речового майна в розмірі 44 352,38 грн., без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу (індексації грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням термінів його виплати за період з 15.01.2018 по дату фактичної виплати нарахованої суми індексації грошового забезпечення, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
Свої вимоги мотивує тим, що при звільненні йому в повному обсязі не виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Також зазначив, що нарахування йому грошового забезпечення в період із 15.01.2018 по 06.10.2018 відповідачем проводилося не в повному обсязі, зокрема, без врахування індексації. Зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи наведене зазначив, що невиплата індексації грошового забезпечення втрати частини доходів є обмеженням Конституційних прав позивача, та є незаконною.
Крім того, вважає, що має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою судді від 02.05.2019 поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено відповідачу п'ятнадцятиденний термін з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач правом подати відзив у встановлений судом строк не скористався, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів «…» через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Командувача Сухопутних військ ЗСУ було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с. 24-25).
Наказом Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 21.09.2018 №244 (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас з посади старшого помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини в/ч НОМЕР_1 в/ч НОМЕР_2 на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 19).
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 06.10.2019 №349 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 21).
При цьому, позивач зазначає, що станом на день звернення до суду з позовом остаточний розрахунок з ним не проведений, а саме: не виплачено грошову компенсацію за належне до видачі речове майно та індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 06.10.2018.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).
Статтею 1 Закону №2011 передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011).
Згідно частини першої статті 9-1 Закону №2011 речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що узгоджується з пунктами 2 та 3 Порядку № 178.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, станом на день розгляду справи по суті в/ч НОМЕР_1 не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 44 352,38 грн., розмір якої визначений у довідці від жовтня 2018 року №221 (а.с. 22, 23).
При цьому, суд враховує при розгляді даної справи практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, Європейський суд з прав людини у справах “Кечко проти України”, “Ромашов проти України”, “Шевченко проти України” зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому ОСОБА_1 має право на отримання вказаних коштів в сумі 44 352,38 грн., і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом стягнення з відповідача відповідної суми.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.01.2019 (справа №822/2309/17).
Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 06.10.2018, суд зазначає таке.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон).
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно із абзацом 4 частини першої статті 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи частини шостої статті 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами частини першої статті 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).
При цьому відповідно до частини другої статті 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно із частиною другою статті 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Приписи пункту 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 року - 103 відсотка).
Згідно із абзацом 5 пункту 2 Порядку №1078 визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Зі змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Судом встановлено, та відповідачем не спростовано, що в/ч НОМЕР_1 не здійснювала нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 15.01.2018, що є порушенням вимог Закону та Порядку №1078.
Разом із тим, судом враховано, що відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Зміст вказаної норми дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції постанови Уряду України від 12.02.2018 №103, змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців. Дана постанова набрала чинності з 01.03.2018.
Таким чином, у зв'язку зі зміною базового місяця, підстави для обчислення позивачу індексу споживчих цін для проведення індексації у період з 01.03.2018 року по день звільнення відсутні.
Враховуючи вищезазначене та наявні матеріалах справи докази, суд зазначає, що вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути задоволені частково шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2018 по 28.02.2018.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та вплатити йому компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Згідно із статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
З аналізу наведених норм права вбачається, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення).
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією, добровільно чи на виконання судового рішення.
У даному випадку позивачу ще не здійснено нарахування та виплату присудженої індексації грошового забезпечення, а тому відсутні підстави стверджувати про порушення строків їх виплати.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити йому компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію є передчасними.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги позивача мають бути задоволені частково.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в день остаточного звільнення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за належні до видачі предмети речового майна у сумі 44 352 (сорок чотири тисячі триста п'ятдесят дві) грн. 38 коп.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 15 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року включно.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2019 року.
Суддя С.В. Бородавкіна