Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" лютого 2010 р. Справа № 27/22-10
вх. № 844/2-27
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Чишко С.В. - дов.;
відповідача - Підвербна І.В. - дов.
розглянувши справу за позовом КП "Харківські теплові мережі", м. Харків
до ЗАТ "Електричні низьковольтні апарати та системи "ЕНАС" м. Харків
про зобов"язання укласти договір
Позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», звернувся з позовом до Закритого акціонерного товариства «Електричні низьковольтні апарати та системи», в якому просить зобов'язати внести зміни до Тимчасового договору про постачання теплової енергії від 01 жовтня 2006 року № 890, шляхом викладення розділу Юридичні адреси сторін та платіжні реквізити в новій редакції. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідне зобов'язання передбачене Постановою Кабінету Міністрів України № 1082 від 03.12.2008 р. «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ», в редакції Постанови КМ України № 616 від 22.06.2009р. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, пояснила, що як їй відомо, Постанова КМ України прийнята на підставі повноважень, наданих Законом України «Про теплоенергетику», Законом України «Про нафту і газ».
Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилається на те, що обов'язковість внесення змін до договорів може випливати виключно із закону, а жодним законом України даний обов'язок не передбачений. Тому відповідач вважає позовні вимоги такими, що суперечать ст.188 Господарського кодексу. Посилання позивача на норми Закону України «Про теплоенергетику» та Закону України «Про нафту і газ» відповідач вважає безпідставними, оскільки дані норми прямо не надають право Кабінету Міністрів України зобов'язувати підприємства вносити зміни в ті чи інші господарські договори.
Розглянувши справу у відкритому судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до справи письмові докази суд встановив наступні фактичні обставини справи.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» 01 жовтня 2006р. уклало із Закритим акціонерним товариством «Електричні низьковольтні апарати та системи» тимчасовий договір № 890 про постачання теплової енергії. Відповідно до умов п.1.1. договору позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Договір містить в собі розділ «юридичні адреси сторін та платіжні реквізити», в якому серед інших реквізитів позивача значаться платіжні реквізити для сплати за теплову енергію: розрахунковий рахунок № 26003301968, відкритий в Першій філії АКБ «Базис». Таким чином, суд приходить до висновку про те, що сторони при укладенні договору домовились про конкретні платіжні реквізити позивача, на які відповідач мав сплачувати грошові кошти за спожиту теплову енергію. Тому, дані платіжні реквізити є однією з умов договору № 890 від 01 жовтня 2006р. Вказані обставини справи визнаються сторонами і об'єктивно підтверджуються змістом тимчасового договору про постачання теплової енергії № 890 від 01 жовтня 2006р., копія якого залучена до матеріалів справи.
Кабінет Міністрів України 22 червня 2009р. прийняв Постанову № 616, якою вніс зміни до постанови КМ України від 03.12.2008р. № 1082 «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ». В тому, Постанова № 1082 була доповнена пунктом 5, згідно вимог якого підприємства теплоенергетики та їх відокремлені підрозділи були зобов'язані до 1 жовтня 2009 р. укласти нові договори (додаткові угоди) з усіма категоріями споживачів із зазначенням відповідного поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з теплопостачання.
Позивач направив на адресу відповідача лист від 09.12.2009р. № 09-5156/1, в якому просив підписати додаткову угоду до тимчасового договору № 890 від 1 жовтня 2006р. про постачання теплової енергії. Разом з листом відповідачу був направлений проект додаткової угоди, якою пропонувалось викласти в новій редакції розділ «Юридичні адреси та платіжні реквізити, в тому числі передбачивши в ньому розрахунковий рахунок № 260333012313 в ВАТ «Державний ощадний банк України». Факт складення та направлення листа з проектом договору, їх зміст також не оспорюються сторонами та підтверджуються відповідними листом та проектом додаткової угоди, копії яких залучені до матеріалів справи.
Відповідач своїм листом № 133 від 11.12.2009р. відмовився від укладення додаткової угоди до договору, посилаючись на зміст ст. 651 Цивільного кодексу України. Факт складення та направлення листа, його зміст не ос порені відповідачем, підтверджені відповідним листом, копія якого залучена до матеріалів справи.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що фактичні обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, підтверджені належними та достатніми доказами і однаково розуміються і визнаються сторонами. Спір в даній частині відсутній.
При вирішенні справи суд вважає необхідним застосувати наступні норми чинного законодавства до встановлених фактичних обставин справи.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Судом встановлено, що укладений між сторонами тимчасовий договір № 890 від 01.10.2006р. про постачання теплової енергії не передбачає можливості внесення змін в односторонньому порядку і не надає права жодній із сторін вимагати такого внесення.
Позивач посилається на те, що обов'язок внести зміни до умов тимчасового договору ґрунтується на нормах постанови КМ України № 1082 від 03.12.2008р. із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМ України № 616 від 22.06.2009р., а ця постанова прийнята відповідно до повноважень, наданих нормами Закону України «Про нафту і газ» № 2665-III від 12.07.2001р. та Закону України «Про теплопостачання» № 2633-IV від 2.06. 2005р.
Але з такими висновками погодитися не можна.
Дійсно, згідно ч.2 ст.6 Закону України «Про нафту і газ» Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею. А відповідно до ч.1 ст.7 цього ж Закону державне регулювання діяльності в нафтогазовій галузі здійснюється шляхом встановлення загальних правил здійснення цієї діяльності суб'єктами підприємницької діяльності. Але, дане право поширюється саме на нафтогазову галузь, до якої позивач не відноситься. Крім того, безпосередньо наведені норми не надають конкретних повноважень Кабінету Міністрів України, в тому числі повноваження на підставі прийнятих власних нормативних актів зобов'язувати юридичних та фізичних осіб укладати нові господарські договори та/або вносити зміни у вже укладені договори. Навпаки, в ч.2 ст.6 Закону України «Про нафту і газ» міститься бланкетна норма, яка містить лише посилання на те, що повноваження Кабінету Міністрів України мають визначатися законом.
Також, статтями 9, 10 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що завданнями державного управління у сфері теплопостачання є: забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини; створення механізмів функціонування ефективного ринку теплової енергії; зменшення шкідливого впливу на довкілля; створення умов для залучення інвестицій у розвиток та технічне оновлення систем теплопостачання. Державне управління у сфері теплопостачання на загальнодержавному рівні здійснює Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень. До повноважень Кабінету Міністрів України належать:… розробка та реалізація державної політики у сфері теплопостачання; організація здійснення контролю та обліку в цій сфері; визначення органів ліцензування; вирішення інших питань у сфері теплопостачання відповідно до законів України. Але і дані норми безпосередньо не надають повноважень Кабінету Міністрів України на підставі прийнятих власних нормативних актів зобов'язувати юридичних та фізичних осіб укладати нові господарські договори та/або вносити зміни у вже укладені договори.
Що ж до самої Постанови Кабінету Міністрів України № 1082 від 03.12.2008р., то вона не має силу закону України і тому враховуючи імперативні норми ст. 651 Цивільного кодексу України, ст.188 Господарського кодексу України не може бути правовою підставою для виникнення обов'язку щодо укладення договорів або внесення змін до договорів.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приймаючи до уваги викладене суд приходить до висновку про те, що позивач не довів свого права вимагати від відповідача внести зміни до тимчасового договору № 890 від 01.10.2006р. про постачання теплової енергії. Відповідно до ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Відтак, внесення таких змін є правом, а не обов'язком відповідача. Згідно ч.1 ст.12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. З наданих відповідачем та його представниками пояснень випливає, що відповідач вирішив не реалізувати свого права внести зміни до тимчасового договору № 890 від 01.10.2006р. про постачання теплової енергії.
Отже, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.8 Конституції України, ст.ст. 43,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення підписано 22.02.2010 р.
Суддя