Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" лютого 2010 р. Справа № 57/342-09
вх. № 10383/4-57
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Н.І. Веретун, довір. б/н від 10.11.2009 року відповідача - не з*явився
розглянувши справу за позовом ЗАТ "Єврофінанс", м. Київ
до ФОП ОСОБА_2, с. Березівка
про стягнення 152897,55 грн.
Позивач - Закрите акціонерне товариство “Єврофінанс” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 грошові суми за договором фінансового лізингу № LA07000490 від 18.12.2007 року у сумі 152897,55 грн. та покласти на відповідача судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу № LA07000490 від 18.12.2007 року у сумі 152897,55 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25 січня 2010 року о 12:20 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 січня 2010 року розгляд справи відкладався в зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередніх ухвал щодо подання витребуваних судом документів.
У призначеному 09 лютого 2010 року судовому засіданні позивач підтримував позов у повному обсязі та наполягав на його задоволені.
Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про місце, дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 029540, проте відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.
Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача - 62457, АДРЕСА_1 саме на цю адресу були надіслані позов та процесуальні документи.
Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов'язок з'ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року №01-8/482, від 18.03.2008 року №01-8/164від 14.08.2007 року №01-8/675, від 02.06.2006 року №01-8/1228.
Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Присутній в судовому засіданні 09 лютого 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 грудня 2007 року між позивачем - Закритим акціонерним товариством «Єврофінанс» та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу № LA 07000490 (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач (лізінгодавець) зобов'язався придбати та передати у володіння та користування відповідачу (лізингоодержувачу) предмет лізингу -транспортний засіб - Renault Premium 400.18 11116см3МТ(далі -ТЗ), а відповідач зобов'язався прийняти відповідний ТЗ-1 та використовувати його у відповідності до умов договору.
Відповідно до умов договору, одноразовий першій платіж складає 8053,96 USD або 40994,66 грн., щомісячний лізинговий платіж з ПДВ складає 1197,67 USD або 6096,14 грн., з якої 572,26 USD або 2912,80 грн. вартість предмету лізингу та 625,42 USD або 3183,39 грн. банківські відсотки та комісія.
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що всі платежі мають бути нараховані та сплачені в українській гривні із врахуванням умов, вказаних в договорі та додатку 2 до нього.
Відповідно до п.8.2 додатку № 2 до договору (загальні умови фінансового лізингу), всі платежі за договором сплачуються у гривнях. Референційна валюта конвертується в гривні на дату формування відповідного рахунку. Конвертовані платежі формуються у відповідності до поточного курсу продажу відповідної валюти ВАТ КБ “Надра” на дату виставлення рахунку. Відповідач зобов'язався сплачувати лізингові платежі протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків позивачем, але не пізніше 7 (сьомого) числа кожного місяця шляхом перерахування відповідних сум коштів на рахунок позивача. Неодержання рахунку відповідачем не звільняє його від зобов'язання своєчасно здійснювати лізингові платежі.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі. Відповідно до встановленої відповідачем специфікації (додаток №1 до договору) позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Скайспед Україна” згідно Договору купівлі-продажу транспортних засобів від 20 грудня 2007 року за № КП2012/2007 транспортний засіб Renault Premium 400.18 11116см3МТ, тягач шасі № НОМЕР_2; двигун: НОМЕР_3, дизель, 400 л.с, 11116 см3, коробка передач: механічна; колір: білий.
01 лютого 2008 року позивач передав відповідачеві вищезазначений транспортний засіб у фінансовий лізинг, що підтверджується актом приймання-передачі предмету лізингу.
Вартість предмета лізингу на момент передачі у лізинг становила 215780,98 грн., що зазначено в п. 1.1. договору фінансового лізингу.
Відповідно до п. 3.4. договору відповідач зобов'язався сплатити перший лізинговий платіж у сумі 8053,96 доларів США, що становить 40994,66 грн. Відповідно до додатку №2 до договору перший лізинговий платіж сплачується після підписання договору фінансового лізингу, але до підписання сторонами акта приймання -передачі.
Перший лізинговий платіж був сплачений відповідачем 19 грудня 2007 року у сумі 40994,66 грн., що підтверджується випискою банку від 19 грудня 2007 року.
Відповідно до додатку №4 до договору сторони погодили розмір щомісячних лізингових платежів. Розмір щомісячних лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу, розрахованих за поточним курсом продажу відповідно валюти ВАТ КБ «Надра» на дату виставлення рахунку становить 572,26 доларів США або 2898,50 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 04 вересня 2009 року відповідач повернув предмет договору лізингу, що підтверджується актом повернення предмету лізингу (далі-акт), в пункті 4 якого сторони договору визначили, що предмет договору лізингу припиняється з моменту підписання акту прийому-передачі та щомісячний лізинговий платіж буде нарахований в останній робочій день поточного місяця.
Проте, відповідач виконав умови договору частково, сплативши лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмету лізингу на суму 67719,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 19.12.2007 року на суму 40994,66 грн., від 19.05.2008 року на суму 2898,50 грн., від 01.07.2008 року на суму 2901,36 грн., від 24.11.2008 року на суму 5728,32 грн., від 27.11.2008 року на суму 2889,91 грн., від 14.01.2009 року на суму 2892,33 грн., від 20.02.2009 року на суму 2887,49 грн., від 17.04.2009 року на суму 1779,79 грн., від 15.05.2009 року на уму 1161,63 грн., від 11.06.2009 року на суму 1900,37 грн., від 30.07.2009 року на суму 1674,64 грн., від 28.08.2009 року на суму 37,00 грн.
Відповідачем також частково були виконані зобов'язання за договором в частині сплати лізингових платежів у сумі 28698,25 грн., що підтверджується банківськими виписками від 19.05.2008 року на суму 3116,90 грн., від 01.07.2008 року на суму 3119,98 грн., від 24.11.2008 року на суму 6159,95 грн., від 27.11.2008 року на суму 3107,67 грн., від 14.01.2009 року на суму 3107,67 грн., від 20.02.2009 року на суму 112,51 грн., від 09.04.2009 року на суму 1000,00 грн., від 17.04.2009 року на суму 1720,21 грн., від 15.05.2009 року на суму 838,37 грн., від 11.06.2009 року на суму 2599,63 грн., від 30.07.2009 року на суму 1352,36 грн., від 28.08.2009 року на суму 2463,00 грн.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач порушив умови договору щодо своєчасного внесення позивачу лізингових платежів внаслідок чого, у відповідача, перед позивачем утворилась заборгованість з лізингових платежів за договором, з якої 49596,26 грн. вартість предмету лізингу та 55119,73 грн. комісії.
Як свідчать матеріали справи, враховуючи те, що відповідач не виконав зобов'язання зі сплати лізингових платежів, позивач, направив на його адресу повідомлення з вимогами про сплату лізингових платежів, однак відповіді не отримав та оплати не отримав, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.
На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, оплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Статтею 10 Закону України “Про фінансовий лізинг”, передбачені права та обов'язки лізингодавця, а саме: Лізингодавець має право: інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти; здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання; відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору; вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу. Лізингодавець зобов'язаний: у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу; відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.
Статтею 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”, передбачені права та обов'язки лізингоодержувача, а саме: Лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу. Лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу,підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.
Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування транспортним засобом, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування транспортним засобом (та не має права затримувати платежі , строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна -п. 3.7 договору).
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 4 до договору), сторони встановили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю .
Станом на момент розгляду справи, відповідач в порушення домовленості сторін 104716,00 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати лізингових платежів за отриманий у лізинг предмет лізингу, за договором фінансового лізингу № 28/09/06-1, який було укладено між сторонами 28 вересня 2006 року.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджували сплату заборгованості у сумі 104716,00 грн., документів, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 104715,99 грн. заборгованості з лізингових платежів (в частині відшкодування вартості предмету лізингу та в частині комісії), належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Пунктом 8.9 додатку № 2 до договору за прострочення сплати платежів сторонами договору була встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань.
За прострочення внесення лізингових платежів позивач нарахував відповідачу пеню, яка за період з 29.02.2008 року по 07.10.2009 року та склала 14054,28 грн., розрахунок якої перевірено судом у відповідності до вимог діючого законодавства.
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, виник спір, дають підстави для висновку суду про стягнення з відповідача пені у сумі 14054,28 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних, які нараховані за період з 19.02.2009 року 29.08.2009 року, що становить суму у розмірі 2289,47 грн. -3% річних та інфляційні у розмірі 7597,60 грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.10 Закону України “Про фінансовий лізинг”, Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Пунктом 10.8. додатку № 2 до договору фінансового лізингу передбачено право позивача, у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу з вини відповідача, застосовувати санкцію за збитки, завдані достроковим розірванням договору у розмірі 10 % від вартості всіх недоотриманих лізингових платежів.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме додатку № 4 до договору фінансового лізингу він був укладений на строк - 60 місяців, в той час, як відповідач повернув позивачу предмет лізингу 04 вересня 2009 року.
Так, у відповідності до розрахунку позивача розмір недоотриманих лізингових платежів за 40 місяців склав 24615,20 доларів США або 210952,26 грн., в зв'язку з чим розмір санкції за збитки, завдані достроковим розірвання договору становить 21095,23 грн.
За таких підстав, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 21095,23 грн. обґрунтованим, підтвердженими матеріалами справи, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог позивача в частині відшкодування вартості ремонту предмету лізингу в сумі 84328,00 грн., суд виходить з наступного.
Позивач в позовній заяві в обґрунтування позовних вимог в цій частині посилається на ч.7 п.2 ст.11 Закону України “Про фінансовий лізинг ”, відповідно до якої у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмету лізингу лізингоотримувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Позивач зазначає суду, що вартість предмету лізингу на момент передачі у лізинг становила 215760,98 грн., на дату повернення відповідно до звіту № 646 про експертну оцінку транспортного засобу від 08 вересня 2009 року - його ринкова вартість становила 95300,40 грн. За період дії договору було нараховане лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмету лізингу у сумі 117315,60 грн., станом на дату повернення предмету лізингу сума ненарахованих лізингових платежів становить 98445,38 грн., у зв'язку з чим, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому збитки у вигляді різниці ринкової вартості предмету лізингу на дату його повернення від вартості не нарахованих лізингових платежів в частині відшкодування його вартості у сумі 3144,98 грн.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон) фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
В силу статті 16 зазначеного закону передбачено, що лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до статті 18 закону амортизаційні відрахування на предмет лізингу обчислюються відповідно до законодавства. Договором лізингу відповідно до законодавства може передбачатися прискорена амортизація предмета лізингу.
Статтею 2 закону передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Статтею 285 Господарського кодексу України передбачений обов'язок орендаря відшкодовувати орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
Статтею 11 закону передбачений обов'язок лізингоодержувача у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.
Аналіз зазначених норм ставить в обов'язок вказувати окремо частину вартості об'єкта лізингу що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж та винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно.
Згідно ст. 22 та п. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого були порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Зважаючи на те, що:
- за ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
- виходячи з умов ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини;
- ст.ст. 33 - 34 ГПК України покладають на сторони обов'язок доказування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до діючого законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування;
- позивач не довів належними доказами, що відповідач брав на себе зобов'язання відшкодовувати йому збитки у вигляді різниці ринкової вартості предмету лізингу на дату його повернення від вартості не нарахованих лізингових платежів в частині відшкодування його вартості у сумі 3144,98 грн.
суд вважає, що вимога про стягнення 3144,98 грн. збитків з відповідача необґрунтованою, а тому такою, що не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги задоволенні частково, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволенню позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.11, 22, 509, 525, 526, 546, 598, 599, 610-612, 625, 629, 806 ЦК України, ст.ст. 173,179,193, 343 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, п. 5 ч.1 ст. 81, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідент. код НОМЕР_1) на користь Закритого акціонерного товариства “Єврофінанс” (02100, м. Київ, вул. Івана Дубового, 14, п/р № 26006166176600 в філії АІБ “УкрСіббанк” , м. Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ 30726921) за договором фінансового лізингу від 18.12.2007 року № LА07000490 49596,26 грн. суми боргу за лізинговими платежами (в частині відшкодування вартості предмета лізингу); 55119,73 грн. суми боргу за лізинговими платежами (в частині комісії); 7597,60 грн. інфляційних; 2289,47 грн. - 3% річних; 14054,28 грн. пені; 21095,23 грн. санкції за збитки, завдані достроковим розірванням договору; 1497,53 грн. держмита та 231,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення позову.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В інший частині позовних вимог відмовити.
Суддя
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
Повний текст рішення оголошено та підписано 13.02.2010 року
справа № 57/342-09