Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" лютого 2010 р. Справа № 57/64-09
вх. № 2370/4-57
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився;
Представник відповідача - ОСОБА_1, дов. №290 від 08.04.09р.
розглянувши справу за позовом Кулиничівської сільської ради, смт Кулиничі
до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2, м.Харків
про стягнення 62966,00 грн.
Позивач -Кулінічівська сільська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача -СПДФО ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 62966,00 грн., призначити та провести судово-будівельну експертизу для встановлення вартості шкоди приміщення.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 березня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14 квітня 2009 року о 10:10 год..
Ухвалами господарського суду Харківської області від 14 квітня 2009 року, 13 травня 2009 року, 15 червня 2009 року, 26 серпня 2009 року, у зв'язку з тим, що позивач або відповідач у судові засідання не з'являлись та не виконали вимог ухвал суду щодо подання витребуваних судом документів, розгляд справи відкладався.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 жовтня 2009 року, задоволено клопотання позивача про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу. Враховуючи, що, в переліку питань, які пропонує позивач поставити на вирішення експертизи були питання щодо встановлення причини пожежі та з чиєї провини виникла пожежа, господарським судом призначено у справі пожежно-технічну експертизу. Проведення зазначених експертиз доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса
Провадження у справі зупинено на термін проведення судових експертиз.
10 листопада 2009 року, 13 листопада 2009 року, від експертів Харківського науково-дослідному інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса, до господарського суду Харківської області надійшли клопотання № 9548, 9547 про надання додаткових документів, необхідних для проведення судових експертиз будівельно-технічної та пожежно-технічної експертиз, які надіслані сторонам господарським судом Харківської області (вих. №№ 033444, 033443 від 25.11.2009 р.). Окрім того, позивачу надіслані рахунки за проведення судових експертиз.
15 грудня 2009 року та 11 січня 2010 року, від Харківського науково-дослідного інститута судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса надійшли повідомлення про неможливість надання висновків будівельно-технічної та пожежно-технічної експертиз, у зв'язку з незадоволенням клопотань № 9548, 9547 про надання додаткових документів, необхідних для проведення судових експертиз.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 січня 2010 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 01 лютого 2010 року о 10:40 год.
У призначене судове засідання 01 лютого 2010 року представник позивача не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.
Як свідчать матеріали справи, всі процесуальні документи судом надсилались на вказану в позовній заяві, та в інших документах наданих позивачем до матеріалів справи, адресу (місцезнаходження) позивача, які на адресу суду не повертались.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Позивач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
Присутній в судовому засіданні 01 лютого 2010 року відповідач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника позивача.
Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у наданих до суду запереченнях на позов.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
25 грудня 2007 року між Кулиничівською селищною радою Харківської області (далі - позивач) та ФОП ОСОБА_2 (далі - відповідач) укладено Договір оренди приміщення № КР-25/12 (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею-336,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами 25 грудня 2007 року та скріплений печатками сторін.
19 грудня 2008 року в приміщенні, яке орендував відповідач сталась пожежа, про що свідчить акт про пожежу складеного інспектором Харківського РУГУ МНСУ в Харківській області від 19.12.2008 року.
Договір оренди № КР -25/12 від 25.12.2007 року укладено строком на 11 місяців, з моменту прийняття його за актом здачі-приймання. Строк оренди може бути пролонгований ще на такий же термін, якщо протягом місяця до закінчення договору оренди жодна сторона не заявить про його розірвання.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутністю заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, якій був раніше встановлений договором.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору у встановленому діючим законодавством порядку та доказів передачі орендованого майна, зокрема акту прийому - передачі орендованого майна, суд вважає, що станом на дату пожежі (19.12.2008 року), договір був діючим.
Як зазначає позивач у позовні заяві, внаслідок пожежі було пошкоджене приміщення, та позивачем складено акт від 12.01.2009 року, згідно якому комісія у складі посадових осіб Кулиничівської сільської ради (позивач) встановила, що споруда за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач вважає, що саме з вини відповідача сталась пожежа, тому відповідач повинен відшкодувати завдані збитки, причинені внаслідок пожежі, у зв'язку з чим, позивачем подано позов до суду про стягнення з відповідача 62966,00 грн. майнової шкоди.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Причиною виникнення спору зі справи є питання про наявність підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем майнової шкоди.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.
Суд враховуючи Роз'яснення ВАС України від 01.04.94 р. N 02-5/215 (з послідуючими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" виходить з наступного. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
Місцевий господарський суд вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все повинен був з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.
Фактично має місце наявність між сторонами договірних відносин, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
зміна умов зобов'язання;
сплата неустойки;
відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання є відшкодування збитків.
Сторонами у справі є суб'єкти господарювання у розумінні ст. 55 Господарського кодексу України.
Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.
Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини.
Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.
Виходячи зі змісту ст.ст. 218, 219 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, зокрема, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.
Головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин, притягнення до відповідальності за яке можливо лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення. До складу правопорушення входять такі елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною -наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. Обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір покладається на кредитора, на боржника -покладається обов'язок факту доведення відсутності вини.
Норми Цивільного та Господарського кодексів України встановлюють порядок відшкодування збитків та інші способи стягнення майнової шкоди. Шкода може відшкодовуватися не тільки шляхом відшкодування збитків, а і на вимогу особи, відповідно до обставин справи і в інший спосіб, зокрема в натурі.
Це в основному відповідає змісту ст.1192 Цивільного кодексу України, що визначає способи відшкодування шкоди та допускає"за вибором потерпілого" відшкодування шкоди в натурі та повне відшкодування збитків.
На підставі зазначених правових норм, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ” від 27.03.1992р. №6 та з урахуванням п. 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди ” від 01.04.1994р. №02-5/215 суд зазначає таке. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
Позовна заява по формі та змісту повинна відповідати вимогам ст. 54, ст. 57 ГПК України, згідно яких позивач зобов'язаний зазначити у позовній заяві повне найменування сторін, викласти обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надати належні докази, які їх підтверджують, та обґрунтований розрахунок стягуваної суми.
Таким чином, зазначені обставини необхідно не лише зазначити, а й обґрунтувати відповідним чином, що випливає зі змісту ст. 33 ГПК України.
За статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України істотні обставини справи підлягають доведенню належними та допустимими доказами стороною, яка посилається на такі обставини; докази, на які посилається сторона, приймаються судом, якщо ці докази містять відомості про факти, що є предметом доказування у даній справі.
Таким чином, для визначення відповідальності відповідача необхідно встановити на підставі належних та допустимих у справі доказів, чи діяв відповідач протиправно, в чому полягали його протиправні дії, та чи був причинно-наслідковий зв'язок між цими діями та завданою позивачу майновою шкодою.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).
Виходячи з цього, відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України статті 218 Господарського кодексу України позивач в даній справі повинен довести наступні обставини: наявність обов'язку відповідача забезпечувати пожежну безпеку орендованого приміщення; факт порушення цього обов'язку (не укладання відповідного договору з пожежними органами); наявність збитків внаслідок пошкодження майна; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку, тобто прямої залежності завданих збитків від дій або бездіяльності відповідача
На час стягнення збитків на позивачеві лежить обов'язок довести суду наступне:
- по-перше, факт заподіяння йому збитків;
- по-друге, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань;
- по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Згідно загальної практики про визначення розміру збитків заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги:
А) вид (склад) збитків;
Б) наслідки порушення договірних зобов'язань.
На відповідача покладається обов'язок доведення суду доказів відсутності вини у заподіяних позивачеві збитків.
Позов же про стягнення шкоди покладає на позивача обов'язок доведення у розумінні ст.1166 Цивільного кодексу України наявності складу правопорушення, яке містить певні елементи, зокрема:
- наявність шкоди;
- противоправну поведінку заподіювача шкоди;
- причинний зв'язок між шкодою та противоправною поведінкою заподіювача;
- вина.
Таким чином збитки та шкода різняться за своїми правовими ознаками та складовою яку позивач повинен довести суду.
Відповідно до положень Господарського кодексу України сторона договірних зобов'язань має право застосувати господарську санкцію у вигляді відшкодування збитків за умови наявності порушення зобов'язань з боку другої сторони.
Господарсько-правова відповідальність як і будь-яка інша юридична відповідальність є наслідком вчинення винною особою правопорушення. Така відповідальність настає за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Так, причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає у безпосередньому зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.
Згідно з вимогами статті 614 Цивільного кодексу України, вина є необхідною умовою відповідальності за порушення зобов'язань.
Статтею 779 Цивільного кодексу України, встановлено, що наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.
Статтею 780 Цивільного кодексу України встановлено , шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати.
Посилання позивача на наявність вини відповідача у порушенні договірних зобов'язань перед позивачем, не може бути безумовною підставою для задоволення позову про відшкодування збитків, оскільки наявність вини є лише однією складовою частин збитків, а наявність збитків може бути встановлена при підтвердженні всіх складових частин збитків. Окрім того, суду не доведено, що погіршення орендованого майна сталось з вини відповідача.
До того ж, відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчих органів місцевого самоврядування належить управління комунальним майном.
Відповідно до ст. 23 Господарського кодексу України, відносини між органами місцевого самоврядування та господарюючими суб'єктами, що здійснюється на договірних засадах, регулюються законами та іншими нормативно-правовими актами. В разі порушення договірної дисципліни сторони вправі звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Статтею 24 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", передбачено, що ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди. Орендар, який затримав повернення об'єкта оренди орендодавцю, несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про пожежну безпеку" забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.
Статтями 5, 6 зазначеного вище Закону передбачені обов'язки підприємств, установ та організацій та громадян щодо забезпечення пожежної безпеки.
Статтею 5 Закону України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 року N 3745-XII, визначено, що обов'язки підприємств, установ та організацій щодо забезпечення пожежної безпеки розмежовані між власниками підприємств та орендарями. При цьому визначено що обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.
Згідно п. 5.1.38 Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій від 19 жовтня 2004 р. N 126, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2004 р. за N 1410/10009 "Власник підприємства зобов'язаний забезпечити обслуговування та технічну експлуатацію електроустановок, у тому числі електроустановок слабкого струму. Особа, призначена відповідальною за їх протипожежний стан (головний енергетик, енергетик, інженерно-технічний працівник відповідної кваліфікації), зобов'язана:
- організовувати і проводити профілактичні огляди та планово-попереджувальні ремонти електрообладнання і електромереж, а також своєчасне усунення порушень, які можуть призвести до пожежі;
- забезпечувати правильність застосування електрообладнання, кабелів, електропроводок залежно від класу пожежно - та вибухонебезпечності зон і умов навколишнього середовища, а також справний стан апаратів захисту від коротких замикань, перевантажень та інших небезпечних режимів робіт;
- організовувати навчання та інструктажі чергового персоналу з питань пожежної безпеки під час експлуатації електроустановок.
У разі неможливості технічного обслуговування електроустановок силами персоналу підприємства власником повинен бути укладений договір на планове технічне обслуговування зі спеціалізованою організацією (із кваліфікованими фахівцями).
За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані у зв'язку з порушенням ними протипожежних вимог, відповідно до чинного законодавства (статті 35, 36 Закону України "Про пожежну безпеку").
Врахувавши приписи зазначених норм суд вважає, що умовою відшкодування збитків, завданих пожежею, є порушення підприємством, організацією, громадянином протипожежних вимог.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1166 ЦК України "Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини."
Отже чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди суд виходить з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення шкоди у вигляді збитків, і це не доведено позивачем у судовому засіданні, то предметом доказування у спорі є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.
Частиною 1 статті 1172 зазначеного вище кодексу передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до загального правила частини 3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони вправі відступати і від цього правила та розподілити ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна на свій розсуд.
Звичайно збитки (ризик) у зв'язку з загибеллю чи псування речі несе її власник, але сторони можуть установити в договорі інший порядок.
У випадку знищення або втрати майна в період дії договору не з вини наймача, воно не підлягає поверненню наймодавцю, оскільки останній несе ризик випадкового знищення або втрати цього майна як його власник.
Згідно ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України , як загальних норм, та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України , як норм спеціальних, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір яких доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, або передбачених договором, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання
має бути виконане, а якщо вимога була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Статтею 24 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", однією із істотною умовою договору оренди є обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Пунктом 5.1 договору оренди передбачено, що відповідач зобов'язаний утримувати приміщення у порядку, передбаченому протипожежними правилами. Суд вважає, що утримання приміщення у порядку, передбаченому протипожежними правилами та забезпечення пожежної безпеки орендованого майна не є тотожними поняттями.
З огляду на викладене, з матеріалів справи суд не вбачає підстави для висновку про наявність першої з названих умов -зобов'язання відповідача забезпечити пожежну безпеку орендованого майна.
За таких умов, покладання на відповідача обов'язку по вчиненню дій не передбачених ні нормами права, ні договором є безпідставним і неправомірним. Це суперечить Конституції України (ст.19), якою визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Також це не відповідає положенням ст.14 Цивільного кодексу України відповідно до якої цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми майнової шкоди, проте, позивачем не надано відповідних показників щодо вартості заподіяної шкоди внаслідок пожежі та пошкодження орендованого майна.
Матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми збитків у вигляді майнової шкоди, а позивачем не доведено, що заявлена до стягнення сума 62966,00 грн. є саме тією сумою, яка повинна відшкодувати вартість пошкодженого внаслідок пожежі орендованого майна.
Окрім того, враховуючи, що позивач зобов'язаний, в розумінні ст.. 33 ГПК України, довести всі обставини на які він посилається, у тому числі обґрунтувати заявлену до стягнення суму майнової шкоди, позивачем, для встановлення вартості завданої відповідачем внаслідок пожежі шкоди, заявлені клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, які судом задоволені. Окрім того, враховуючи, що, в переліку питань, які пропонував позивач поставити на вирішення експертизи були питання щодо встановлення причини пожежі та з чиєї провини виникла пожежа, господарським судом призначено також призначено у справі пожежно-технічну експертизу. Проведення зазначених експертиз доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса.
Натомість позивач, в порушення ст.. ст. 33, 34 ГПК України, не надав експертам витребувані для проведення експертиз документи та не сплатив їх вартість у зв'язку з чим, судові експерти повідомили про неможливість надати висновки будівельно-технічної та пожежно-технічної експертиз.
За таких обставин суд приходить до висновку про недоведеність матеріалами справи заявленої позивачем до стягнення суми майнової шкоди.
Крім того, шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини.
В даному випадку, відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.
Окрім того, суду не доведено, які саме пошкодження сталися внаслідок пожежі орендованого майна.
Суд не бере до уваги надану до позовної заяви копію акту від 12.01.2009 року, оскільки даний акт складено одноособово позивачем (його посадовими особами) та не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено порушення відповідачем його прав, які стали підставою для стягнення майнової шкоди.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивач не надав до матеріалів справи документів, на підтвердження вимог щодо стягнення з відповідача майнової шкоди в сумі 62966,00 грн., що нанесені йому неправомірними діями відповідача.
Позивачем не наведено доказів наявності повного складу правопорушення, в результаті якого можуть бути стягнуті збитки, а саме: наявності збитків; протиправної поведінки заподіювача збитків; причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; вини заподіювача.
До матеріалів справи не надано жодного іншого доказу на підтвердження того, що збитки, що вимагаються позивачем до стягнення, були йому завдані взагалі, та зокрема, завдані відповідачем.
Викладене означає, що позовні вимоги не ґрунтуються на правових нормах і є безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 15, 16, 22,212, 509,525, 526, 530, 610, 611, 623,627, 764,1166,1192 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 179, 218, 217, 219, 224, Господарського кодексу України, ст. 2, 5, ,6 Закону України "Про пожежну безпеку", керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
Повний текст рішення оголошено та підписано 08.02.2010 року
справа № 57/64-09