Іменем України
11.03.2010 справа № 5020-4/012
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1
до приватного підприємства “40-я миля” (вул. Тарутинська, 36-а, м. Севастополь, 99011), (вул. Жовтневої революції, 38/4, м. Севастополь, 99011)
про стягнення заборгованості,
Суддя Погребняк О.С.
Представники сторін:
Позивач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) -ОСОБА_2, - представник, довіреність б/н від 17.02.2010;
Відповідач (Приватне підприємство "40-а миля") -не з'явився
Суть спору:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства “40-я миля” про стягнення заборгованості за поставлений товар.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 11, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неповною сплатою з боку відповідача суми поставленого за накладними товару, в результаті чого утворилась заборгованість відповідача у розмірі 2325,91 грн., з яких: сума основного боргу - 2197,16 грн., пеня -112,30 грн., 3% річних -16,45 грн. Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати та вартість понесених юридичних послуг у розмірі 1000,00 грн. (арк.с. 3-4).
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 14.01.2010 порушено провадження у справі № 5020-4/012, розгляд справи призначено на 28.01.2010.
У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи був відкладений 28.01.2010 на 16.02.2010, 16.02.2010 на 25.02.2010, 25.02.2010 на 11.03.2010 через нез'явлення представників сторін.
У судове засідання 11.03.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Суд звертає увагу на той факт, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру підприємств та організації України, згідно з Довідкою Управління статистики у місті Севастополі від 04.02.2010 № 02/2-06/286, станом на 03.02.2010 адресою Приватного підприємства “40-а миля” (ідентифікаційний код 32784765) значиться 99004, м. Севастополь, вул. Тарутинська, 36-а (а.с.26).
Поштова кореспонденція Приватного підприємства “40-а миля”, яка направлялась судом на адресу: 99004, м. Севастополь, вул. Тарутинська, 36-а, поверталась до суду з відміткою пошти про неможливість вручення у зв'язку з «закінченням терміну зберігання»(а.с.15-16, 24-25).
В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Поштова кореспонденція ПП “40-а миля”, яка надсилалася судом за фактичною адресою підприємства: 99038, м. Севастополь, пр. Жовтневої Революції, 38/4, була отримана уповноваженим представником своєчасно та належним чином (арк.с. 27-28, 46-47).
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача виклав суду позовні вимоги, на позовних вимогах наполягав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
Із змісту позову вбачаються посилання позивача на той факт, що в період з 05.08.2008 по 09.11.2009 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “40-а миля” було поставлено товар на загальну суму 20409,15 грн.
В підтвердження поставки товару позивач посилається на наступні документі: витратні накладні № СК-0004554 від 11.11.2008 на суму 1718,63 грн., № СК-0006524 від 10.03.2009 на суму 985,12 грн., № СК-0005463 від 13.01.2009 на суму 1787,74 грн., № СК-0006247 від 24.02.2009 на суму 470,52 грн., № СК-0005980 від 10.02.2009 на суму 1560,76 грн., № СК-0008048 від 26.05.2009 на суму 478,04 грн., № СК-0008912 від 14.07.2009 на суму 1781,60 грн., № СК-0009343 від 04.08.2009 на суму 1034,74 грн., № СК-0005119 від 16.12.2008 на суму 1219,67 грн., № СК-0004005 від 07.10.2008 на суму 518,62 грн., № СК-0003415 від 02.09.2008 на суму 949,95 грн., № СК-0003183 від 19.08.2008 на суму 876,02 грн., № СК-0003630 від 16.09.2008 на суму 260,48 грн., № СК-0003865 від 30.09.2008 на суму 1428,88 грн. а також товарні чеки на зазначені суми, а всього на суму 15070,77 грн.
Також позивачем в якості доказів надані копії комерційних пропозицій від 22.09.2009 на суму 777,95 грн. та від 29.09.2009 на суму 1419,21 грн., а всього 2197,16 грн. (арк.с. 8-9).
Як стверджує позивач, відповідач оплатив товар лише частково, неоплаченою залишилась сума у розмірі 2197,16 грн.
Листом від 01.02.2010 позивач звернувся до відповідача з вимогами оплатити вартість отриманого товару у сумі 2325,91 грн. (з урахуванням пені та 3% річних).
Несплата суму боргу за отриманий товар і стала причиною для звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 2325,91 грн., з яких: сума основного боргу -2197,16 грн., пеня -112,30 грн, 3% річних -16,45 грн.
Суд вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ? Кодекс), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 202, 204 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно зі статтею 655 Кодексу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В даному випадку, письмово оформленого договору між сторонами у справі не укладалось, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що договір укладався усно -на підставі комерційних пропозицій.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у справі, суд зазначає, що документи, які позивач представив в якості доказів передачі відповідачеві товару завірені лише позивачем та не містять жодних реквізитів відповідача (підписі уповноваженої особи, відбитку печатки, дати отримання товару тощо).
За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.
Докази відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.
При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" зазначається, що при судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В даному випадку, позивач не надав суду жодного документа, який свідчив би про поставку та прийняття приватним підприємством “40-а миля” товару.
Враховуючи вищевикладене, судом не вбачається підстав для задоволення позовних вимог стосовно стягнення заборгованості у розмірі 2197,16 грн. та 3% річних у розмірі 16,45 грн.
Приймаючи до уваги необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 112,30 грн.
До того ж, суд звертає увагу позивача на статтю 547 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача у даний справі.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму витрат стосовно надання юридичних послуг у розмірі 1000,00 грн.
Суд відмовляє в задоволенні вказаної вимоги з наступних підстав.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить зокрема оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до частини 2 пункту 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Враховуючи, що позивач не надав ніяких доказів надання правової допомоги адвокатом, суд дійшов висновку, що витрати на надання юридичних послуг у розмірі 1000,00 грн. не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суддя підпис О.С. Погребняк
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано 16.03.2010