Іменем України
09.03.2010 справа № 5020-3/365
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Девілон”
(03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 44)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
АДРЕСА_1
АДРЕСА_2
про стягнення 9627,32 грн.
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач (ТОВ “Девілон”) -явку уповноважених представників не забезпечив;
відповідач (ФОП ОСОБА_1) -не з'явився.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Девілон” (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про стягнення 9627,32 грн., з яких: 9177,71 грн. -сума основного боргу; 302,86 грн. - сума інфляційних збитків; 146,75 грн. -3% річних.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням Відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати в повному обсязі вартості поставленого Позивачем товару.
Ухвалою від 26.11.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
У судове засідання 09.03.2010 позивач явку уповноважених представників не забезпечив, проте, до його початку на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність, за наявними в справі матеріалами /арк. с. 146/.
Відповідач в судові засідання (у тому числі і в судове засідання 09.03.2010) жодного разу не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце їх проведення повідомлявся належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією).
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв'язку з позначками „за закінченням терміну зберігання”, „за зазначеною адресою не проживає” можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови його державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.
З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (статті 16 і 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 /арк. с. 78-79/.
На дану адресу судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення надсилалися відповідні процесуальні акти (ухвали). Проте, всі вони поверталися з позначками „за закінченням терміну зберігання” або „за зазначеною адресою не проживає”.
Такі дії безперечно свідчать про виконання судом обов'язку щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що строк вирішення спору закінчується 23.03.2010, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд -
Як стверджує позивач, він поставив відповідачеві товар на загальну суму 25252,85 грн.
На підставі прибуткових накладних (повернення) № И-1 від 07.03.2006 /арк. с. 33/, № СТОВ-09198 від 15.12.2006 /арк. с. 32/ відповідач повернув частину товару на загальну суму 2156,68 грн. (35,16+2121,52).
За товар, отриманий за видатковими накладними № С/189 від 16.01.2006 на суму 1282,76 грн. /арк. с. 11-12/, № С/367 від 16.01.2006 на суму 32,58 грн. /арк. с. 13/, № С/762 від 10.02.2006 на суму 1443,00 грн. /арк. с. 14-15/, № С/763 від 10.02.2006 на суму 20,02 грн. /арк. с. 16/, № С/764 від 10.02.2006 на суму 127,02 грн. /арк. с. 17/, № С/765 від 10.02.2006 на суму 17,40 грн. /арк. с. 18/, № С/1022 від 20.02.2006 на суму 307,42 грн. /арк. с. 19/, № С/3230 від 23.05.2006 на суму 845,77 грн. /арк. с. 20-21/, № С/3231 від 23.05.2006 на суму 298,26 грн. /арк. с. 22-23/, № С/3475 від 02.06.2006 на суму 170,28 грн. /арк. с. 24/, № С/4817 від 31.07.2006 на суму 5539,42 грн. /арк. с. 25-26/, № С/4818 від 31.07.2006 на суму 42,22 грн. /арк. с. 27/, № С/5198 від 14.08.2006 на суму 424,44 грн. /арк. с. 28/, № С/9330 від 28.12.2006 на суму 1624,52 грн. /арк. с. 129-130/ відповідач повністю розрахувався, що підтверджується реєстром платіжних документів /арк. с. 140-145/ і не заперечується позивачем.
Проте, за товар, перелічений у видаткових накладних № С/2333 від 27.04.2007 на суму 1560,58 грн. /арк. с. 29-31/, № С/2652 від 16.05.2007 на суму 2864,11 грн., № С/3508 26.06.2007 на суму 2348,62 грн., № С/4467 від 13.08.2007 на суму 2901,78 грн., № С/4469 від 13.08.2007 на суму 757,16 грн., № С/5586 від 04.10.2007 на суму 307,54 грн., № С/5587 від 04.10.2007 на суму 2337,95 грн. (разом -на суму 13077,74 грн.), відповідач розрахувався лише частково.
Несплаченим залишився товар на суму 9177,71 грн. (13077,74-3900,03) /арк. с. 83/.
Листом від 03.04.2009 (вих. № 49) позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити наявну заборгованість за отриманий товар в сумі 9177,68 грн. /арк. с. 40-41/.
Однак, відповідач залишив зазначений лист поза увагою, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом з вимогою стягнути з боржника суму заборгованості, з урахуванням інфляційних збитків та 3% річних.
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом позову є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Девілон” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9627,32 грн., з яких: 9177,71 грн. -сума основного боргу; 302,86 грн. -сума інфляційних збитків; 146,75 грн. -3% річних, у зв'язку із простроченням оплати, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Крім того, частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, на які посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову.
Частина 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України надає сторонам право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України). В свою чергу, в силу статті 32 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
При цьому, відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В позовній заяві зазначено, що ТОВ “Девілон” взяло на себе зобов'язання передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар, а остання взяла на себе зобов'язання прийняти та оплатити цей товар.
Позивач стверджує, що товар, поставлений відповідачу за видатковими накладними № С/2652 від 16.05.2007 на суму 2864,11 грн., № С/3508 26.06.2007 на суму 2348,62 грн., № С/4467 від 13.08.2007 на суму 2901,78 грн., № С/4469 від 13.08.2007 на суму 757,16 грн., № С/5586 від 04.10.2007 на суму 307,54 грн., № С/5587 від 04.10.2007 на суму 2337,95 грн. залишився не оплаченим.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач не довів суду належними та допустимими доказами факт наявності зобов'язувальних правовідносин з відповідачем щодо поставки та оплати товару за вказаними видатковими накладними.
Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення йому товару, що повинно підтверджуватися довіреністю та виданою на її підставі видатковою товарною накладною, які є первинними документами бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (П-6), приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень (довіреностей) отримувачів (покупців).
Порядок використання довіреностей регулюється Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 (з наступними змінами і доповненнями). Зокрема, пунктом 2 цієї Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-ХІV (з наступними змінами і доповненнями), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ -видаткову товарну накладну, яка є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (з наступними змінами і доповненнями), господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.
Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Таким чином, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
Ухвалою від 18.02.2010 суд витребував у позивача зазначені вище видаткові накладні з метою встановлення факту отримання товару саме відповідачем, а відтак -і факту наявності згоди відповідача на виникнення зобов'язувальних правовідносин між позивачем та відповідачем /арк. с. 116-117/.
Проте, позивач витребувані судом видаткові накладні № С/2652 від 16.05.2007 на суму 2864,11 грн., № С/3508 26.06.2007 на суму 2348,62 грн., № С/4467 від 13.08.2007 на суму 2901,78 грн., № С/4469 від 13.08.2007 на суму 757,16 грн.,№ С/5586 від 04.10.2007 на суму 307,54 грн., № С/5587 від 04.10.2007 на суму 2337,95 грн. суду не надав. Натомість, в якості підтвердження поставки товару відповідачу надав оригінали та копії податкових накладних /арк. с. 127-128/.
Дослідивши надані позивачем податкові накладні № С/2652 від 16.05.2007 на суму 2864,11 грн. /арк. с. 131/, № С/3508 26.06.2007 на суму 2348,62 грн. /арк. с. 132-133/, № С/4467 від 13.08.2007 на суму 2901,78 грн. /арк. с. 134-135/, № С/4469 від 13.08.2007 на суму 757,16 грн. /арк. с. 136/, № С/5586 від 04.10.2007 на суму 307,54 грн. /арк. с. 137/, № С/5587 від 04.10.2007 на суму 2337,95 грн. /арк. с. 138-139/, суд встановив, що вони фіксують лише факт здійснення господарської операції позивачем, проте не факт встановлення договірних відносин (наявність зобов'язання) між сторонами, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за товар.
Документи, які б підтверджували факт отримання товару відповідачем, з підписом уповноваженої особи відповідача та печатки останнього, позивач суду не надав.
Отже, позивач не довів належними доказами (первинними документами) факт поставки відповідачеві товару, вказаного в податкових накладних № С/2652 від 16.05.2007 на суму 2864,11 грн., № С/3508 26.06.2007 на суму 2348,62 грн., № С/4467 від 13.08.2007 на суму 2901,78 грн., № С/4469 від 13.08.2007 на суму 757,16 грн.,№ С/5586 від 04.10.2007 на суму 307,54 грн., № С/5587 від 04.10.2007 на суму 2337,95 грн.
Зважаючи на викладене, суд робить висновок, що дії позивача щодо поставки товару відповідачеві не є конклюдентними, тобто такими, які в силу статті 11 Цивільного кодексу України породжують цивільні права та обов'язки у сторін, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати (державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та оплату послуг адвоката) покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підлягають.
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено відповідно
до вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 15.03.2010.