Іменем України
02.03.2010 справа № 5020-5/678-4/019
За позовом приватного підприємства „Полимер” (99002 м. Севастополь, вул. Михайлівська, б. 19, кв. 101)
до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Леніна, 3).
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства “Житлосервіс №13” (99002 м. Севастополь, вул. Михайлівська, 13)
про визнання права на приватизацію
Суддя Погребняк О.С.
За участю представників:
позивача - Стайкова І.І., представник, довіреність б/н від 31.08.2009;
відповідача (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) - Михайлова О.Є., головний спеціаліст, довіреність б/н від 11.01.2010;
відповідача (Севастопольська міська Рада) -не з'явився;
Третя особа (КП “Житлосервіс №13” ) -не з'явився.
Приватне підприємство „Полимер” звернулось до суду з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, про визнання незаконними дій Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради по розгляду заяви про включення об'єкту: частини домоволодіння -нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ. „а” і „а1”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28, до переліку об'єктів, які підлягають приватизації; визнання за ПП „Полимер” права на проведення приватизації об'єкту: частини домоволодіння -нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ. „а” і „а1”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28, шляхом викупу; зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради здійснити приватизацію об'єкту: частини домоволодіння -нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ. „а” і „а1”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28, шляхом викупу.
Позовні вимоги обґрунтовано правом позивача на приватизацію вказаного об'єкта шляхом викупу за приписами пункту 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 році, статтею 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”. Позивач вважає, що відмова відповідача у включенні спірного приміщення за пропозицією позивача до об'єктів, що підлягають приватизації, є порушенням законних прав та інтересів позивача та приписів частини 2 статті 19 Конституції України.
Ухвалою від 11.02.2009 суд залучив до участі у справі Севастопольську міську Раду у якості другого відповідача.
В процесі розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги, та просив зобов'язати Севастопольську міську Раду розглянути та прийняти рішення про включення об'єкту: частини домоволодіння -нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ. „а” і „а1”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації. Також, позивач просив визнати незаконним рішення сесії Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007 „Про внесення доповнень та змін до рішення Севастопольської міської Ради № 359 від 11.12.2002 „Про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини, соціально значущих для міста (у тому числі не житлових приміщень, займаних ними), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається”, в частині включення до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, а саме об'єкту: частини домоволодіння -нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ. „а” і „а1”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28.
Відповідач -Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради відхилив позовні вимоги повністю, вказавши, що орендодавцем не приймалося рішення про приватизацію орендованого об'єкта, що є передумовою виникнення у позивача права на приватизацію за положеннями пункту 51 Державної програми приватизації, визначення способу проведення приватизації віднесено до виключних повноважень органу місцевого самоврядування.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.04.2009 позов задоволено повністю.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.07.2009 рішення господарського суду міста Севастополя скасовано частково, резолютивну частину викладено в іншій редакції: позов задоволено частково. В частині визнання недійсним рішення Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007 „Про внесення доповнень та змін до рішення Севастопольської міської Ради № 359 від 11.12.2002 „Про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини, соціально значущих для міста (у тому числі не житлових приміщень, займаних ними), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається” -відмовлено, в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2009 постанов Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.07.2009 у справі № 5020-5/678-4/019 в частині визнання недійсним рішення Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007 „Про внесення доповнень та змін до рішення Севастопольської міської Ради № 359 від 11.12.2002 „Про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини, соціально значущих для міста (у тому числі не житлових приміщень, займаних ними), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається” -залишено без змін; в іншій частині постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.07.2009 та в повному обсязі рішення господарського суду міста Севастополя від 07.04.2009 скасовані, справа в цій частині направлена на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
У постанові від 17.11.2009 Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що, господарський суд міста Севастополя, встановивши виникнення у позивача право на приватизацію орендованого майна, не встановив чи приймалося рішення про приватизацію орендованого майна, чи відсутні усі законодавчі обмеження на приватизацію спірного приміщення, та зазначив, що ці обставини є істотними для вирішення даного спору. Також вказано на те, що рішення місцевого господарського суду про зобов'язання Севастопольської міської Ради розглянути та прийняти рішення про включення об'єкта комунальної власності: нерухомого майна - частини домоволодіння - нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9кв.м., три крильця з навісами літ. "а" та "а1", розташованих за адресою вул. Богданова, 28, м. Севастополь, до об'єктів, що підлягають приватизації, тобто, про зобов'язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення визначеного самим судом змісту, є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою від 15.01.2010 справа прийнята до провадження суддею Погребняком О.С. для розгляду позовних вимог в частині визнання незаконними дій Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради по розгляду заяви про включення об'єкту: частини домоволодіння -нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ. „а” і „а1”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28, до переліку об'єктів, які підлягають приватизації; визнання за ПП „Полимер” права на проведення приватизації об'єкту шляхом викупу; зобов'язання Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради здійснити приватизацію об'єкту шляхом викупу; зобов'язання Севастопольську міську Раду розглянути та прийняти рішення про включення спірного об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Цією ж ухвалою справі привласнений №5020-5/678-4/019, справу призначено до розгляду у судовому засіданні 28.01.2010.
У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався 28.01.2010 на 11.02.2010, оголошувалась перерва 11.02.2010 до 02.03.2010.
Згідно із статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, відповідач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) надав відзив на позовну заяву, в якій просив суд у задоволенні позовних вимог ПП “Полимер” відмовити в повному обсязі. Відповідач посилається на той факт, що рішенням Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007 встановлено заборону на приватизацію об'єктів комунальної власності, розташованих на перших поверхах будівель, площа яких перевищує 250,00 кв.м., тим самим вважаючи спірний об'єкт таким, що не підлягає приватизації (том 2 а.с.128-129).
У порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач надав доповнення до позовної заяви та зазначив, що судовою колегією апеляційного суду міста Севастополя у постанові №5020-5/678 від 13.07.2009 підкреслено, що спірний об'єкт не включений особисто до Переліку об'єктів, на які встановлені обмеження та встановлена заборона на приватизацію об'єктів комунальної власності відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №1926 від 15.05.2007. У зв'язку з цим, позивач вважає відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради включити спірний об'єкт нерухомого майна до переліку об'єктів, підлягаючих приватизації протизаконним.
Враховуючи зазначене, позивач просить суд визнати незаконною відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради включити об'єкт -частину домоволодіння: нежитлові вбудовані приміщення, загальною площею 284,9 кв.м, три крильця з навісами літ. “а” та “а1”, що розташовані за адресою: вул. Богданова, 28 у місті Севастополі в перелік об'єктів, що підлягають приватизації; зобов'язати Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради внести спірний об'єкт в перелік об'єктів, які підлягають приватизації, та надіслати для затвердження у Севастопольську міську Раду.
У судове засідання 02.03.2010 відповідач (Севастопольська міська Рада) та третя особа явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки не повідомили.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
23.03.1998 між Управлінням майном міста Севастопольської державної адміністрації (орендодавець) та Приватним підприємством "Полимер" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 2481, відповідно до якого позивачу було передано в оренду нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 286,16 кв.м., розташоване за адресою м. Севастополь, вул. Богданова, 28, зі строком дії до 23.03.2003.
Договором оренди № 89-03 від 07.05.2003, укладеним між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації та Приватним підприємством "Полимер", було продовжено строк оренди нежилого вбудованого приміщення на першому поверсі площею 286,16 кв.м., розташованого за адресою м. Севастополь, вул. Богданова, 28, терміном до 07.04.2006; договір погоджено з Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради.
30.10.2006 було укладено нову редакцію договору оренди під № 277-06, терміном дії до 07.04.2009; об'єктом оренди за нотаріально посвідченим договором є нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ "а" і "а1", розташовані за адресою м. Севастополь, вул. Богданова, 28, що перебувають на балансі КП "Жилсервіс"-13".
У першому півріччі 1999 року та у 2002 році позивач здійснив ремонтні роботи, узгоджені з Управлінням майна міста Севастопольської державної адміністрації та Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації.
Наказом начальника Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації № 702 від 03.11.2004 дозволено проведення капітального ремонту (реконструкції) в сумі 32808,00 грн. в орендованому приміщенні орендарем за рахунок власних коштів.
Вартість здійснених позивачем невід'ємних поліпшень, які неможливо відокремити від орендованого майна без заподіяння йому шкоди, згідно з довідками про остаточну балансову вартість, перевищувала 25% від його залишкової вартості.
Відповідно до пункту 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 року, затвердженої Законом України від 18.05.200 №1723-ІІІ, у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна, орендар одержує право на викуп орендованого майна, якщо ним за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта, без завдання йому шкоди, вартістю не менше ніж 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна. Таке право орендар одержує у разі прийняття за власною ініціативою органом приватизації рішення про приватизацію об'єктів групи А.
Відповідної позиції додержується також Верховний Суд України (Постанова Верховного Суду України від 01.06.2004 у справі № 11/68-03).
В матеріалах справи наявні докази в підтвердження здійснення позивачем невідокремленого поліпшення орендованого майна, вартістю не менше 25 % залишкової вартості об'єкта та відповідно докази в підтвердження надання згоди орендодавця на здійснення таких поліпшень.
Таким чином, позивачем доведено наявність у нього правових підстав на приватизацію майна шляхом викупу.
Пунктом 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено виключну компетенцію міських рад щодо прийняття рішень про відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Повноваження щодо управління комунальним майном, відповідно до рішення Севастопольської міської Ради від 31.01.2006 № 4657, передані Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, який, у свою чергу, є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації.
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, відповідно до Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради № 339 від 12.11.2002 року, є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном, яке відноситися до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя (пункт 2 Положення).
Фонд діє в межах повноважень, визначених цим Положенням, підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Раді (пункт 8).
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради розробляє програми приватизації комунальної власності, складає переліки об'єктів комунальної власності майна, які підлягають приватизації, передає їх на затвердження Раді; організує виконання програм приватизації; виступає органом приватизації по об'єктах права комунальної власності від імені і за доручення Ради (пункти 10.25-10.27).
Листом № 3990 від 30.10.2008 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради повідомив позивача про те, що проведена реєстрація його заяви про включення в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації вбудованих нежитлових приміщень, розташованих за адресою м. Севастополь, вул. Богданова, 28.
Однак в силу встановленого рішенням Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007. "Про внесення доповнень та змін у рішення Севастопольської міської Ради № 359 від 11.12.2002 "Про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини та об'єктів, які мають соціальне значення для міста (у тому числі нежитлових приміщень, які ними займаються) які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається" обмеження, з огляду на площу орендованого майна, включення даного об'єкту до відповідного переліку, є неможливим.
Позивач вважає відмову відповідача включити спірний об'єкт в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації -незаконною, що і стало причиною для звернення його до суду з позовною заявою про визнання незаконною відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради включити об'єкт -частину домоволодіння: нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м, трьох крилець з навісами літ. “а” та “а1”, розташованих за адресою: вул. Богданова, 28 у місті Севастополі в перелік об'єктів, що підлягають приватизації та зобов'язати Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради внести спірний об'єкт в перелік об'єктів, які підлягають приватизації, та надіслати для затвердження у Севастопольську міську Раду.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 48 Програми приватизації, продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі -Закон) та цієї Програми.
За частиною 1 статті 7 Закону, Фонд державного майна України, Верховна рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності та підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.
У силу частини 3 цієї статті, включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
Включення об'єктів приватизації до відповідних переліків здійснюється за ініціативою відповідних органів приватизації чи покупців. Покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного з вказаних вище переліків.
Як вбачається зі змісту частини 5 статті 7 Закону, орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації, включає підприємство до переліку об'єктів, які перебувають у державній власності і підлягають приватизації шляхом викупу.
При цьому, законодавець встановив вичерпний перелік підстав для відмови у приватизації. Так, відмова у приватизації можлива тільки у таких випадках: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом; є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства; не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.
Пункт 3 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" також містить вичерпний перелік випадків, за яких можлива відмова в приватизації, поміж яких наступні:
особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем відповідно до статті 8 цього Закону;
законодавством встановлено обмеження щодо приватизації цього підприємства;
майно у встановленому порядку включено до переліку об'єктів (групи об'єктів), що не підлягають приватизації;
об'єкт приватизації знаходиться в заповідній зоні, або розташований у прибережних захисних смугах морів, річок, озер на відстані ближче ніж 100 метрів від них.
Пунктом 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) встановлено, що з положень ч. 5 ст. 7 Закону випливає, що орган приватизації зобов'язаний розглянути заяву покупця і не пізніше як через місяць повідомити його про результати її розгляду. При цьому, Конституційний Суд України відзначив, що відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону. Якщо підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні підприємства до переліку об'єктів приватизації і направляє цей перелік органу, який його затверджує. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації.
Статтею 11 Закону передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації застосовується щодо об'єктів малої приватизації:
- не проданих на аукціоні, за конкурсом;
- включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;
- зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України Про оренду державного майна" від 10.04.1992 року №2269 - XII.
Конституційний Суд України також вказав, що, виходячи з того, що спосіб приватизації визначає орган, який затверджує переліки об'єктів малої приватизації, положення частини п'ятої ст. 7 Закону слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов'язаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 року у справі № 1-16/2000 (№ 14-рп/2000) вирішено, що положення частини 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в приватизації.
Відповідно до статті 150 Конституції України, статті 63 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що вбудовані нежитлові приміщення з №1 по №16 першого поверху двоповерхового житлового будинку, загальною площею 284,9 кв.м з навісом “а”, навісом “а1” та трьома крильцями, які розташовані за адресою: місто Севастополь, вул. Богданова, 28, які знаходяться на балансі комунального підприємства “Житлосервіс-13”, не було включено окремо до Переліку об'єктів, які не підлягають приватизації.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд здійснює захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств та організацій та вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна сторона має право звернутися за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту, наведених у цій статті, є визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади. За таких обставин позовна вимога щодо визнання незаконними дій Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради стосовно відмови позивачу включити спірний об'єкт в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, підлягає задоволенню.
Оскільки суд встановив, що відповідач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) всупереч вимогам ст. 7 Закону незаконно відмовив позивачу у включенні спірного об'єкту в перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, на підставі наведених норм матеріального права позовні вимоги підлягають задоволенню у повному люсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в зв'язку з задоволенням позову покладаються судом на відповідача -Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради.
На підставі висловленого, керуючись ст. 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати незаконною відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) у включенні об'єкту нерухомого майна: частини домоволодіння -нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 284,9 кв.м., трьох крилець з навісами літ. „а”, „а1”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
3. Зобов'язати Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) внести до переліку об'єктів, що підлягають приватизації частину домоволодіння -нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 284,9 кв.м., три крильця з навісами літ. „а”, „а1”, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Богданова, 28 та надіслати його для затвердження до Севастопольської міської Ради.
4. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) на користь Приватного підприємства „Полимер” (99002 м. Севастополь, вул. Михайлівська, б. 19, кв. 101, ідентифікаційний код 22264923) державне мито у сумі 85,00 грн. (вісімдесят п'ять гривен) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн.)
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.С. Погребняк
Рішення оформлено згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України та підписано
09.03.2010