Іменем України
18.02.2010 справа № 5020-3/005
За позовом Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив № 46”
(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 79, кв. 89)
до Приватного підприємства “Технополіс”
(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 79, кв. 72)
про звільнення приміщення,
Суддя Головко В.О.
Представники сторін:
позивач (Обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив № 46”) - Свідіна Є.В., представник, довіреність б/н від 02.02.2010;
позивач (Обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив № 46”) - Степанова Н.М., представник, довіреність б/н від 02.02.2010;
позивач (Обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив № 46”) -Семак Т.П., голова правління, виписка із протоколу № 2 від 09.11.2008, паспорт серії АР 287606, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі від 12.01.2002;
відповідач (Приватне підприємство “Технополіс”) -Ковальов А.В., представник, довіреність б/н від 14.07.2009;
відповідач (Приватне підприємство “Технополіс”) -Харламов Г.О., директор, наказ № 5 від 02.04.1997, паспорт серії АР № 010172, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі від 17.10.1995.
Суть спору:
11.01.2010 Обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив № 46” (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства “Технополіс” (далі -відповідач) про звільнення приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 525-526, 785 Цивільного кодексу України; статті 188, 193, 291 Господарського кодексу України. Зокрема позивач зазначає, що строк дії договору оренди, на підставі якого відповідач користується спірним приміщенням, сплинув; своєї згоди на продовження строку дії договору він не надавав і просив відповідача звільнити займане приміщення. За даних обставин, на думку позивача, відповідач втратив право на тимчасове користування об'єктом оренди за договором з моменту закінчення терміну його дії, а відтак -повинен повернути орендоване приміщення.
Ухвалою від 15.01.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-3/005; розгляд справи призначено на 03.02.2010.
У судовому засіданні 03.02.2010 оголошувалась перерва до 18.02.2010.
18.02.2010 судове засідання продовжено.
Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 67-68/, в якому позовні вимоги не визнає; вважає, що позивач передчасно надіслав йому заперечення проти продовження договору, оскільки договір закінчився 30.09.2009, а свою волю на відмову від продовження орендних правовідносин позивач висловив 28.09.2009, тобто раніше строку, встановленого статтею 764 Цивільного кодексу України. Крім того позивач зазначає, що після 30.09.2009 він продовжує користуватися орендованим приміщенням та регулярно вносить орендну плату.
В судовому засіданні 18.02.2010 позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою просить зобов'язати Приватне підприємство “Технополіс” звільнити займане приміщення, площею 43,6 м2, розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Хрустальова, 79, та передати його Обслуговуючому кооперативу “Житлово-будівельний кооператив № 46” за актом приймання-передачі /арк. с. 69/.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Отже, уточнення позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд приймає цю заяву до розгляду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
01.06.2007 між Обслуговуючим кооперативом “Житлово-будівельний кооператив № 46” в особі голови правління Цибульського Є.В. (Орендодавець) та Приватним підприємством “Технополіс” в особі директора Харланова Г.О. (Орендар) був укладений договір оренди нежитлових приміщень № 2 (далі - Договір оренди) /арк. с. 10-11/.
Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове підвальне приміщення, площею 43,6 м2 в будинку № 79 по вул. Хрустальова, м. Севастополь.
Орендар вступає у строкове платне користування приміщенням на строк, вказаний у договорі в момент підписання акта приймання-передачі приміщення, який є невід'ємною частиною Договору оренди (пункт 2.1 Договору).
Передача в оренду нежитлового приміщення, площею 43,6 м2 не тягне за собою придбання права власності (пункт 2.2 Договору).
Згідно з пунктом 8.1 Договору він укладений на сім місяців: до 31.12.2007.
Сторони узгодили, що орендар має переважне право на продовження договору, якщо він належним чином буде виконувати зобов'язання за договором оренди. В разі згоди сторін на продовження договору, сторони укладають письмову угоду, яка є невід'ємною частиною договору оренди. В угоді вказуються нові строки оренди, розмір орендної плати, строки її внесення та ін. (пункт 8.3 Договору).
В пункті 8.6 Договору сторонами також було погоджено, що на їх відносини за договором оренди не поширюється Закон України “Про оренду державного і комунального майна”.
На виконання пункту 2.1 Договору між Орендодавцем та Орендарем підписано акт приймання-передачі орендованого майна № 2 від 01.06.2007 /арк. с. 12/.
Отже, в контексті частини другої статті 640 Цивільного кодексу України Договір оренди між позивачем та відповідачем є укладеним з 01.06.2007.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 14.09.2009 у справі № 5020-11/067 /арк. с. 44-45/, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.11.2009 /арк. с. 46-50/, встановлений факт продовження строку дії договору з 01.01.2008 по 31.07.2008, з 01.08.2008 по 28.02.2009 та з 01.03.2009 по 30.09.2009.
В силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України цей факт є преюдиціальним, а тому повторному доказуванню не підлягає.
Листом від 28.09.2009 (вих. № 30) позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору оренди 30.09.2009, у зв'язку з чим вимагав від останнього у 5-денний строк повернути орендоване приміщення за актом приймання-передачі /арк. с. 7-8/.
У відповідь на цей лист відповідач надіслав позивачеві листа від 12.10.2009 вих. № 8, в якому, з посиланням на матеріали господарської справи № 5020-11/067 зазначив, що спірне приміщення вийшло з володіння Приватного підприємства “Технополіс” за рішенням власників квартир № 66-75, під'їзду № 6, житлового будинку № 79 по вул. Хрустальова в м. Севастополі /арк. с. 9/.
Неповернення об'єкта оренди після закінчення строку дії Договору оренди і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Правові відносини, які склалися між сторонами, за своєю правовою природою є орендними та підлягають регулюванню за правилами глави 58 Цивільного кодексу України, параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України, а також загальними положеннями цих кодексів про зобов'язання.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов крім випадків, передбачених договором або законом, не допускається.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
В силу статті 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України, стаття 283 ГК України).
Відповідно до частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму (оренди) визначені статтею 764 Цивільного кодексу України та частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України.
Так, статтею 764 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
За приписами частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, можливість продовження дії договору оренди на той же термін і на тих же умовах законодавець поставив у залежність від відсутності волевиявлення хоча б однієї із сторін про припинення цього договору у зв'язку із закінченням терміну його дії, та зазначив, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений (поновлений) на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна зі сторін договору.
Судом встановлено, що строк дії Договору оренди сплинув 30.09.2009.
Наявність заперечень стосовно продовження Договору оренди з боку Орендодавця підтверджується матеріалами справи, зокрема, його листом від 28.09.2009 (вих. № 30) /арк. с. 7/.
Приписами частини першої статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Обов'язок Орендаря повернути Орендодавцю орендоване приміщення в разі припинення договору встановлений також пунктом 4.6 Договору оренди.
Натомість орендар цього обов'язку не виконав.
Посилання відповідача на те, що свою волю проти продовження договору оренди позивач висловив ще під час його дії, суд вважає неправомірним, оскільки місячний строк, яким обмежено право орендодавця відмовитись від подальшого продовження орендних правовідносин за договором, жодним чином не позбавляє його права здійснити таке повідомлення до закінчення терміну дії договору оренди.
До того ж Орендодавець надіслав Орендареві листа від 28.09.2009 (вих. № 30) про припинення договору 30.09.2009 о 16:58, тобто наприкінці робочого дня останнього дня дії Договору оренди, про що свідчить фіскальний чек про відправлення поштової кореспонденції на адресу ПП “Технополіс” та опис вкладень до цінного листа /арк. с. 7-8/.
Стосовно доводів відповідача про подальше користування орендованим майном та внесення орендної плати суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
В пункті 8.3 Договору сторони домовились, що в разі їх згоди на продовження договору, вони складають письмову угоду, яка є невід'ємною частиною договору оренди.
Відповідачем не надано доказів укладення відповідної додаткової угоди щодо внесення змін до договору оренди стосовно строку його дії. Отже, договір припинив свою дію 30.09.2009, а відтак подальше користування об'єктом оренди за відсутності правових підстав такого користування є неправомірним.
Так само неправомірним є внесення орендної плати після закінчення строку дії договору оренди, оскільки з припиненням договору припиняються і зобов'язання між сторонами за цим договором.
Листом від 05.01.2010 (вих. № 1) підтверджується, що позивач неодноразово повертав відповідачеві кошти, сплачені ним в якості орендної плати, та вимагав від останнього припинити перераховувати кошти у зв'язку з припиненням Договору оренди /арк. с. 30-31/.
За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріали справи не містять доказів належного виконання Орендарем умов договору та вимог Закону щодо повернення орендованого майна після закінчення терміну дії Договору оренди.
Згідно зі статтею 13 Конституції України та статтею 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.
Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності позивача на спірне приміщення (житловий будинок № 79 по вул. Хрустальова, м. Севастополь) підтверджується довідкою Комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради від 17.11.2009 № 616 /арк. с. 36/ та реєстраційним посвідченням /арк. с. 35/.
Чинним законодавством передбачено, що всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.
У відповідності до статей 317, 318, 319 Цивільного кодексу України лише власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Таким чином, законодавчо визначено право власника на захист від незаконних посягань інших осіб щодо його майна.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності рішення Правління Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив № 46” на продовження договірних відносин оренди чи їх припинення, зважаючи на таке.
Наявність повноважень голови Правління на укладення від імені кооперативу угод і договорів досліджувалось господарським судом м. Севастополя та Севастопольським апеляційним господарським судом під час розгляду справи № 5020-11/067, та було встановлено, що відповідно до пункту 7.4 Статуту голова правління діє без довіреності від імені кооперативу, укладає угоди і договори.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Беручи до уваги те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в розмірі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Технополіс” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 79, кв. 72; ідентифікаційний код 16509609; п/р 26008254566001, п/р 26058254566051 в СФ ПАТ КБ “ПриватБанк”; м. Севастополь, МФО 324935) звільнити нежитлове підвальне приміщення площею 43,6 м2, що розташоване в буд. 79 по вул. Хрустальова в м. Севастополі, та передати його Обслуговуючому кооперативу “Житлово-будівельний кооператив № 46” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 79; ідентифікаційний код 23450958; п/р 26003310014601 в СФ АБ “Південний”, м. Севастополь, МФО 384919) за актом приймання-передачі.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технополіс” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 79, кв. 72; ідентифікаційний код 16509609; п/р 26008254566001, п/р 26058254566051 в СФ ПАТ КБ “ПриватБанк”; м. Севастополь, МФО 324935) на користь Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив № 46” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, буд. 79; ідентифікаційний код 23450958; п/р 26003310014601 в СФ АБ “Південний”, м. Севастополь, МФО 384919) державне мито в розмірі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено
і підписано в порядку
статті 84 ГПК України
22.02.2010.