Іменем України
18.02.2010 справа № 5020-5/355
За позовом: ОСОБА_1
(99011 АДРЕСА_1)
до Відкритого акціонерного товариства „Райагрохим”
(99002 м. Севастополь, Мекезієви гори, вул. Енергетиків, 30)
про визнання недійсними п. 8.11.5, п. 8.11.8 положень статуту товариства
Суддя Євдокімов І.В.
Представники сторін:
Позивач (ОСОБА_1) - ОСОБА_2, представник, довіреність ВМЕ № 932185 від 03.07.2009, ;
Відповідач (ВАТ „Райагрохим”) -не з'явився.
Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Райагрохим”, про визнання недійсними п. 8.11.5, п. 8.11.8 положень статуту Товариства.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, та просить суд визнати недійсним п. 8.11.8 статуту Товариства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний пункт статуту Товариства протиречить вимогам діючого законодавства України.
Відповідач у відзиві на позов, позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представнику позивача роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд, -
ОСОБА_1 є учасником Відкритого акціонерного товариства „Райагрохим” та володіє 7 акціями даного Товариства з 04.10.2000.
18.08.2000 за № АО-12/109953 Севастопольською міською державною адміністрацією зареєстровані зміни до статуту Товариства, які були прийняті загальними зборами учасників Товариства (протокол №1 від 01.06.2000).
Пунктом 8.11.8 статуту Товариства передбачено, що Голова правління Товариства вправі без довіреності здійснювати дії від ім'я Товариства, зокрема: розпоряджуватись майном Товариства, включаючи фінансові кошти.
Вказана обставина з'явилась причиною для звернення позивача до суду з даним позовом.
Вивчивши усі обставини справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України „Про господарські товариства”, (в редакції 2000 року, яка діяла на час заснування товариства) Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що зміни до статуту Товариства були внесені у 2000 році, тому посилання позивача у позові на невідповідність статуту вимогам Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 є неспроможними, на підставі того, що відповідно до пункту 4 Заключних і перехідних положень Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003, діючого з 01.01.2004, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Відповідно до пункту 4.5 Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин”, вирішуючи спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, господарським судам слід виходити з того, що статут є локальним нормативним актом, а не правочином, тому до нього не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного Кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину.
Пунктом 4.6. Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 №04-5/14 „Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” передбачено, що господарським судам необхідно враховувати, що стаття 82 ГК України, статті 143, 151, 154 ЦК України, а також статті 4 Закону України "Про господарські товариства" (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 27.04.2007 № 997-V), визначають установчим документом акціонерних товариств, товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю виключно статут товариства.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень ГК України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Аналогічні правила містить пункт 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України „Про господарські товариства”, (в редакції 2000 року) Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.
За положеннями оспорюваного статуту Товариства, який прийнятий на загальних зборах учасників Товариства, учасники товариства з повною відповідальністю уповноважили директора товариства, яким є учасник товариства, діяти без доручення від імені товариства, тобто на підставі договору.
Оскільки представницькі повноваження учасника товариства (директора товариства) ґрунтуються на статуті, тому не повинні посвідчуватися довіреністю.
Визначення у статуті товариства виконавчого органу - директора товариства не суперечить законодавству, зокрема статтям 4, 48 Закону України "Про господарські товариства", оскільки саме така форма управління товариством обрана за спільною волею учасниками товариства.
Вказана вимога була прийнята загальними зборами учасників Товариства (протокол №1 від 01.06.2000) та включена до статуту Товариства (п. 8.11.8), який містить відмітку про його державну реєстрацію.
Враховуючи, що зазначені положення статуту Товариства не суперечать приписам законодавства, що регулюють питання ведення справ акціонерного товариства, вимога позивача про визнання його недійсною задоволенню не підлягає.
Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, визначено, що Статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю у 3/4 голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства).
Відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, суди не вправі вносити зміни до статуту товариства у зв'язку з тим, що це належить до виключної компетенції загальних зборів товариства (статті 41, 42, 59 Закону України «Про господарські товариства»). Підвідомчими судам є спори щодо недійсності внесених змін до установчих документів товариства або визнання недійсними рішень загальних зборів стосовно внесення змін до установчих документів.
Вказане рішення загальних зборів не було оскаржено, та не було визнано недійсним.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів” передбачено те, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 ЦК, статей 57, 82 ГК, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України «Про господарські товариства», статей 27, 30 Закону України «Про державну реєстрацію»суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов:
-на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;
-порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;
-відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.
Положення установчих документів господарських товариств, які не відповідають вимогам законодавства, не застосовуються.
Позивачем не доведено суду в чому полягає порушення його прав на момент звернення до господарського суду.
Згідно ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги позивача у повному обсязі.
Відповідно до частини п'ятої статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Враховуючи, що оспорюваний пункт статуту не суперечить приписам законодавства України, що діяло у 2000 році, визнання позову відповідачем не приймається судом.
Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
У позові відмовити повністю.
Суддя підпис І.В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
18.02.2010