Іменем України
"02" лютого 2010 р. справа № 5020-4/269
За позовом Колективного підприємства „Аіс-Агроторг”
(95001, місто Сімферополь, вулиця Київська 102, квартира 37)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рост-Авто-Крим”
(99001, місто Севастополь, вулиця генерала Лебедя 47)
про стягнення заборгованості,
Суддя Погребняк О.С.
за участю представників:
від позивача (Колективне підприємство "АІС- Агроторг") -не з'явився;
від відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю "Рост-Авто-Крим") -не з'явився.
Колективне підприємство „Аіс-Агроторг” звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рост-Авто-Крим” про стягнення 15748,94 грн.
Позов обґрунтований порушенням з боку відповідача умов договору купівлі-продажу №9/08/05-1 від 05.08.2009 в частині оплати поставленого товару.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.11.2009 позовну заяву КП „Аіс-Агроторг” було направлено за підсудністю до Господарського суду міста Севастополя.
Ухвалою від 07.12.2009 позовну заяву прийнято до провадження суддею Господарського суду міста Севастополя Погребняком О.С. та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.01.2010.
У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у судовому засіданні 12.01.2010 був відкладений на 02.02.2010.
До початку судового засідання 02.02.2010 від позивача надійшла письмова заява (вх. 611-д від 27.01.2010), у який зазначено, що сума основного боргу за договором відповідачем погашена повністю у розмірі 15000,00 грн., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 286,44 грн., а також судові витрати у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Ухвалою суду від 02.02.2010 провадження у справі в частині стягнення суми боргу в розмірі 15000,00 грн. припинено згідно з пунктом 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Сторони явку повноважних представників в судове засідання 02.02.2010 не забезпечили, про причини нез'явлення не сповістили, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
У зв'язку з викладеним, суд визнав за можливе розглянути справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд -
01.03.2009 між Колективним підприємством „Аіс-Агроторг” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ Рост-Авто-Крим ” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №9/08/05-1 (далі -Договір) (арк.с. 20).
Предметом даного Договору є зобов'язання Продавця передати у власність покупця відповідний товар (шифер 8-волновий зміцнений) та зобов'язання Покупця -прийняти та оплатити вартість зазначеного товару (п.1.1 Договору). Кількість товару складає 1000 листів.
Згідно з пунктом 2.1 Договору, вартість товару складає 46,00 грн. за лист. Загальна сума Договору -46000,00 грн., в тому числі ПДВ -7666,67 грн.
За умовами пунктів 2.3.-2.3.2 Договору, розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця відповідно до виставленого рахунку у наступному порядку: 22000,00 грн. -передплата в строк до 18.08.2009; решта суми -в строк до 31.08.2009.
Відповідно до пункту 3.4 Договору, Продавець надає Покупцю наступні документі на товар: рахунок-фактуру, витратну накладну, якісне посвідчення.
Моментом приймання товару вважається дата підписання представником Покупця витратної накладної (пункт 3.5 Договору).
Сторони встановили, що Договір набирає законної сили з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань (пункт 5.1 Договору).
Зобов'язання по передачі Товару позивачем виконувались належним чином, що підтверджується витратними накладними № РН-0000111 від 26.08.2009 на суму 10000,00 грн., № РН-0000106 від 19.08.2009 на суму 12000,00 грн., № РН-0000120 від 03.09.2009 на суму 24000,00 грн. (арк.с. 12-15), але оплата за надані послуги відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не повному обсязі, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 15000,00 грн., а також пені за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 286,44 грн.
Ухвалою суду від 02.02.2010 провадження у справі в частині стягнення суми боргу в розмірі 15000,00 грн. припинено згідно з пунктом 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку з оплатою відповідачем суми основного боргу у ході розгляду справи.
Враховуючи погашення суми основного боргу відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 286,44 грн.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Правовідносини сторін виникли з приводу виконання договору купівлі-продажу.
Тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), а також Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996, які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань та відповідальності за порушення зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У встановлені строки відповідач взяті на себе за Договором купівлі-продажу зобов'язання щодо оплати за отриманий товар не виконав.
Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору винна сторона зобов'язується сплатити потерпілій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожний день прострочення виконання зобов'язань за Договором. Пеня сплачується поверх суми спричинених збитків.
Позивачем за договором №9/08/05-1 від 01.03.2009 нарахована пеня в розмірі 286,44 грн. станом на 07.10.2009.
Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем, в тому числі щодо розміру облікової ставки НБУ, що брався до уваги при розрахунку, а також розміру заборгованості і періоду прострочення.
За результатами перевірки суд дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 286,44 грн. підлягають задоволенню.
Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в сумі 150,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн., враховуючі те, що станом на дату подачі позовної заяви, а саме 25.11.2009 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 №1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів", витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу встановлені у розмірі 236,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми 76,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - суд відмовляє з причин необґрунтованості.
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рост-Авто-Крим” (99001, місто Севастополь, вулиця генерала Лебедя 47, ідентифікаційний код 32634969, п/р 26001301001195 в СФ ВАТ ВТБ Банк у місті Севастополі, МФО 384997) на користь Колективного підприємства „Аіс-Агроторг” (95001, місто Сімферополь, вулиця Київська 102, квартира 37, ідентифікаційний код 323698781, п/р 26009017801 в Філії ВАТ «Банк Кипра»у місті Сімферополі, МФО 384737) пеню в розмірі 286,44 грн. (двісті вісімдесят шість грн. 44 коп.), витрати по сплаті державного мита в сумі 150,00 грн. (сто п'ятдесят грн. 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.)
3. В інший частині позовних вимог -відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.С. Погребняк
Рішення оформлено відповідно
до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 04.02.2010.