Справа № 560/1525/19
іменем України
20 червня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Польового О.Л.
за участю:секретаря судового засідання Свинобой О.В. позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Трофименко М.Є.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України , Головного управління ДФС у Луганській області про визнання незаконними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Луганській області, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ №82-ос від 15.03.2019 про звільнення підполковника податкової міліції - заступника начальника - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області ОСОБА_1 за пп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;
- визнати незаконним та скасувати наказ №117-о від 25.03.2019 про звільнення підполковника податкової міліції - заступника начальника - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області ОСОБА_1 за пп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі;
- поновити підполковника податкової міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області або іншу рівнозначну займаній посаду;
-стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до довідки, наданої Головним управлінням ДФС у Луганський області;
- стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду у сумі 5000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві та у відповіді на відзив позивач зазначив, що 15.03.2019 на підставі наказу Державної фіскальної служби України №82-ос від 15.03.2019 його було звільнено через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. На підставі наказу №117-ос від 25.03.2019 Головного управління ДФС у Луганський області позивача було звільнено за пп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. 13.08.2018 позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області. При цьому, позивачу не було запропоновано будь-які інші посади у реорганізованій установі.
Позивач вважає вказані дії відповідачів протиправними та такими що порушують його права, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 21.05.2019 суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Ухвалою від 06.06.2019 суд задовольнив клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Доручив Луганському окружному адміністративному суду забезпечити проведення засідання у справі №560/1525/19 в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 07.06.2019 суд відмовив в задоволенні клопотання Державної фіскальної служби України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 20.06.2019 суд відмовив в задоволенні клопотання представника Головного управління ДФС у Луганській області про залишення позовної заяви без розгляду. Задовольнив заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду, визнавши причину пропуску строку звернення до суду поважною.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, у задоволенні позову просила відмовити.
11.06.2019 та 19.06.2019 Державна фіскальна служба України та Головне управління ДФС у Луганський області направило до суду відзиви, згідно яких зазначили, що відповідно до п.1 наказу ДФС України від 06.06.2018 №356 "Про внесення змін до окремих наказів" було введено в дію Зміни до структур головних управлінь ДФС в областях, Головного управління ДФС у м. Києві, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, митниць ДФС та структуру Департаменту податкових та митних експертиз. Згідно п.2 вищевказаного наказу було ліквідовано в головних управліннях ДФС в областях та в м. Києві, Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби України підрозділи внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у відповідних областях, м. Києві та управління внутрішньої безпеки підрозділів Офісу великих платників податків ДФС. Крім того, вказали, що накази Державної фіскальної служби України №82-ос від 15.03.2019 та Головного управління ДФС у Луганський області №117-ос від 25.03.2019 про звільнення позивача прийнято у зв'язку з відсутністю можливості подальшого використання його на службі.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
Згідно наказу Державної фіскальної служби України № 2519-о від 19.10.2017 року «Про призначення працівників податкової міліції» ОСОБА_1 призначений 06.11.2017 року на посаду заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганській області.
Згідно наказу ДФС від 06.06.2018 року № 356 «Про внесення змін до окремих наказів ДФС», зокрема, ліквідовано в головних управліннях ДФС в областях та м.Києві, Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби підрозділи внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у відповідних областях, м.Києві та управлінь внутрішньої безпеки підрозділів Офісу великих платників податків ДФС.
Відповідно до наказу Головного управління ДФС у Луганській області від 31.07.2018 № 846 було введено в дію перелік змін №2 до Організаційної структури Головного управління ДФС у Луганській області, затверджений 30.07.2018 в.о. Голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_2 , відповідно до якого виведено зі структури відділ внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області штатною чисельністю 15 осіб.
Згідно пункту 2 розпорядження ДФС України від 03.08.2018 № 79-р "Про організацію вжиття заходів" керівників ГУ ДФС в областях зобов'язано припинити здійснення повноважень та функціональних обов'язків, покладених на підрозділи внутрішньої безпеки, до 06.08.2018.
Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 10.05.2018 № 792-0 "Про надання повноважень" уповноважено керівників Головних управлінь здійснювати попередження осіб начальницького складу податкової міліції цих органів, посади яких належать до номенклатури ДФС, про реорганізацію, скорочення чисельності або штату державного органу та їх наступне вивільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України або п.п."з" п.63, п.п. "г" п.64 Положення.
13.08.2018 Головним управлінням ДФС у Луганській області було складено попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 із займаної посади 13.10.2018 через скорочення штатів згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України УРСР від 29 липня 1991 року №114.
Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України №82-ос від 15.03.2019 звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України у запас (з постановкою на військовий облік) за пп. «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі), пункту 64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-239812), заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області.
Згідно наказу Головного управління ДФС у Луганський області №117-о від 25.03.2019 вирішено вважати таким, що звільнений з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України 25 березня 2019 року в запас (з постановкою на військовий облік) за п.64 «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області.
Не погоджуючись із такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114.
Підпунктом "г" пункту 64 вказаного Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі. При цьому, порядок звільнення осіб у зв'язку із скороченням штату, Положенням не визначений.
Суд зазначає, що під час вирішення адміністративних спорів із публічної служби пріоритетними для застосування є норми спеціальних законів, а в питаннях, не врегульованих спеціальним законодавством, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Тобто, до спірних правовідносин щодо звільнення працівників податкової міліції через скорочення штату, на переконання суду, мають застосовуватись норми Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, згідно з пунктом першим частини першої статті 40 цього Кодексу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності , особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Позивач стверджує, що при попередженні про звільнення відповідачі не запропонували позивачу інші посади у реорганізованій установі. Представником відповідачів зазначене твердження в ході судового розгляду справи не спростовано.
Таким чином, позивач не може бути звільнений за підпунктом «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) пункту 64 Положення №114, оскільки відповідачами жодним чином не вживалися заходи для використання позивача на службі на іншій посаді.
Крім того, всупереч вимогам ст.42 Кодексу законів про працю України, при скорочені позивача, Головне управління ДФС у Луганській області не врахувало того, що на утриманні у позивача перебуває його дружина та малолітня дитина, що підтверджується копіями свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 17.03.2017 та довідки Головного управління ДФС у Хмельницькій області, згідно якої, ОСОБА_5 відповідно до наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 13.06.2017 №156-в перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, Головне управління ДФС у Луганській області зобов'язано було запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Суд зазначає, що представником відповідачів не надано доказів пропонування позивачу інших вакантних посад при попередженні про звільнення, доказів відмови ОСОБА_1 від подальшого проходження служби, а також доказів щодо відсутності можливості подальшого використання позивача на службі. Суд вважає, що відповідачами не було вжито заходів для реального фактичного працевлаштування позивача.
Також суд зазначає про те, що недотримання відповідачами процедури звільнення (пропонування вакантних посад) не може свідчити про законність оскаржуваних наказів про звільнення позивача згідно з підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штату - при відсутності можливості подальшого використання по службі).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ Державної фіскальної служби України №82-ос від 15.03.2019 року та наказ Головного управління ДФС у Луганський області №117-о від 25.03.2019 про звільнення підполковника податкової міліції - заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області ОСОБА_1 за пп. «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) п.64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ, не відповідають приписам, встановленими ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки є необґрунтованими та прийнятими не на підставі Кодексу законів про працю України і Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку з чим, позовні вимоги про їх скасування, підлягають до задоволення, а позивача необхідно поновити на посаді заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області.
Щодо позовної вимоги стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до довідки, наданої Головним управлінням ДФС у Луганський області, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
З огляду на неправомірність дій відповідачів щодо звільнення позивача з публічної служби до стягнення, відповідно до вимог статті 235 КЗпП України, підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення, по день прийняття рішення суду у цій справі.
На вимогу суду, Головне управління ДФС у Луганській області надало довідку № Б-2050/14/12-32-05-02-23 від 07.06.2019 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки №Б-2050/14/12-32-05-02-23 від 07.06.2019 року грошове забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення склало: посадовий оклад 7890,00 грн., оклад за спеціальним званням підполковник податкової міліції 1410,00 грн., надбавка за вислугу років (40%) 3720,00 грн.
За січень-лютий 2019 року грошове забезпечення ОСОБА_1 склало (13020 *2 ) = 26040 грн. Оскільки кількість робочих днів в січні -лютому 2019 року складала 41 робочий день, а тому, середньоденна заробітна плата позивача становила (13020*2: 41) = 635,12 грн.
Позивач був звільнений 25.03.2019 року. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу склав 59 робочих днів з 26 березня 2019 року по 20 червня 2019 року (день ухвалення рішення).
Враховуючи зазначене, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, оскільки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області становить (635,12 грн. х 59 ) = 37472,08 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога позивача стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до довідки, наданої Головним управлінням ДФС у Луганський області необхідно задовольнити частково.
Щодо позовної вимоги стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду у сумі 5000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Як роз'яснено у п.п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Разом з тим, суд зазначає, що позивач не довів, що у зв'язку із його звільненням відповідачами, йому було заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень та доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідачів солідарно моральну шкоду у сумі 5000 грн., не підлягає до задоволення.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд вказує, що пунктом першим частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, у вказаному випадку судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ №82-ос від 15.03.2019 року про звільнення підполковника податкової міліції - заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області ОСОБА_1 за пп. «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) п.64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Визнати протиправним та скасувати наказ №117-о від 25.03.2019 року про звільнення з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України 25 березня 2019 року в запас (з постановкою на військовий облік) за п.64 «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області.
Поновити підполковника податкової міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області.
Стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2019 року по 20 червня 2019 року в сумі 38047 ( тридцять вісім тисяч сорок сім) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Допустити до негайного виконання поновлення на посаді ОСОБА_1 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 25 червня 2019 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідачі:Державна фіскальна служба України (Львівська площа, 8, м.Київ 53, 04655 , код ЄДРПОУ - 39292197) Головне управління ДФС у Луганській області (вул. Енергетиків, 72, м.Сєверодонецьк, Луганська область, 93400 , код ЄДРПОУ - 39591445)
Головуючий суддя О.Л. Польовий