25 червня 2019 року справа №360/851/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Біловодського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року (повне судове рішення складено 02 квітня 2019 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/851/19 (суддя в І інстанції Чиркін С.М.) за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Біловодське ОУПФУ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування вимог зазначено, що в липні 2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про взяття на облік та відновлення виплати пенсії. Однак, виплату пенсії до теперішнього часу не поновлено, що на думку позивача є грубим порушенням її конституційних прав, отже просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення та не виплати ОСОБА_1 призначеної довічно пенсії за інвалідністю починаючи з липня 2016 року;
- зобов'язати Біловодське ОУПФУ поновити нарахування та виплату позивачу призначеної довічно пенсії за інвалідністю починаючи з липня 2016 року, а також виплатити заборгованість по пенсії, починаючи з липня 2014 року на рахунок в підрозділі установи ПАТ «Ощадбанк».
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року позовні вимоги задоволені частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 серпня 2014 року. Зобов'язано Біловодське ОУПФУ поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01 серпня 2014 року, а також виплатити заборгованість з пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 серпня 2014 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідач у апеляційній скарзі звертає увагу, що місцевим судом невірно застосовано норми Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та ряду постанов Кабінету Міністрів України. На переконання Пенсійного органу, оскільки комісією з призначення (відновлення) соціальних виплат, внутрішньо переміщеним особам відмовлено в призначенні соціальної виплати, з новою заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до установленого порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам до відповідача не звертався, відсутні підстави для виплати йому пенсії (а.с.75-77).
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджено інформацією, зазначеною в наявних в матеріалах справи копіях: паспорта громадянина України (а.с.18-21), картці фізичної особи-платника податків (а.с.22), пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 06.06.2007 серії НОМЕР_2 (а.с.23).
Так згідно з інформацією, наявною в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 :
- позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.07.2016 № 920046025 (а.с.42);
- згідно з інформацією, зазначеною у заяві від 07.07.2016 позивач звернулась до відповідача із заявою про запит її пенсійної справи (а.с.41);
- згідно з інформацією, зазначеною у витязі з протоколу від 05.08.2016 № 5 засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат, внутрішньо переміщеним особам, комісія вирішила відмовити в призначенні соціальних виплат позивачу (а.с.43);
- згідно з інформацією, зазначеною у розпорядженні від 08.11.2016 № 39628, позивача взято на облік відповідачем 01.08.2014 (а.с.44-45);
- згідно з інформацією, зазначеною у довідці від 25.03.2019 про розмір заборгованості по невиплаченій пенсії, позивачу проводиться нарахування, але не виплачується пенсія з серпня 2014 року по теперішній час (а.с.48-50);
- згідно з інформацією, зазначеною у витязі з центральної бази даних одержувачів пенсій інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України позивачу останній раз пенсію виплачено 04.07.2014 (а.с.51).
Спірним питанням є правомірність призупинення виплати відповідачем з серпня 2014 року призначеної пенсії ОСОБА_1
Надаючи правову оцінку правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами ч.2 ст. 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону № 1058-IV.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV.
У справі, що розглядається, колегія суддів встановила, що рішення про припинення з 01.08.2014 виплати ОСОБА_1 пенсії з підстав, визначених ст. 49 наведеного Закону, відповідачем не приймалось.
Як вже вище вказано, не поновлення виплати пенсії позивачу відбулося на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам щодо непризначення таких виплат.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про порушення Біловодським ОУПФУ вимог ч. 1 ст. 49 № 1058-IV, оскільки позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування таких положень Закону. Доводи апелянта щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 є безпідставними.
При розгляді цієї справи, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, враховано висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов'язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі (№№ рішень в ЄДРСР 73869341, 76945461 відповідно), постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17 (№ рішення в ЄДРСР 75047424) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 638/2208/17 (№ рішення в ЄДРСР 76906153).
Крім того, наведена у вказаних вище судових рішеннях правова позиція спростовує доводи апелянта у цій справі щодо необхідності застосування наслідків пропуску шестимісячного пропуску строку звернення до суду, який на думку пенсійного органу, повинен обчислюватись з дня, коли особа дізналась про порушення своїх прав, тобто 26 числа кожного місяця, за який позивачу не було виплачено пенсію.
Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо необхідності обрання належного способу захисту порушеного права з огляду на вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), яка гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на фактичні обставини справи, встановлено, що відповідач, взявши позивача на облік з серпня 2014 року, поновивши нарахування пенсії, допустив протиправну бездіяльність щодо її невиплати, починаючи з серпня 2014 року.
Відповідно до інформації, зазначеної у витязі з центральної бази даних одержувачів пенсій інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, позивачу останній раз пенсію виплачено 04.07.2014 (а.с.51) за липень 2014 року в повному обсязі.
Тому, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.08.2014, та зобов'язання Біловодського ОУПФУ поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01.08.2014, а також виплатити заборгованість з пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 серпня 2014 року.
Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Біловодського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року у справі № 360/851/19 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 25 червня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
І. В. Геращенко