Справа № 369/2125/19
Провадження № 2/369/2125/19
Іменем України
07.05.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Середенко Б.С.
за участі позивача ОСОБА_1
представника відповідача Поліщука Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про набуття добросовісним набувачем права власності на майно у вигляді автомобіля,
У березні 2019 рок позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що відповідач власником автомобіля Fiat Ducato, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . У липні 2014 року він знайшов в мережі Інтернет об'яву про продаж вищевказаного автомобіля. Оскільки його влаштовувала комплектність та ціна товару, тому він домовився про зустріч з продавцем. На зустріч прийшов ОСОБА_3 , який запевнив, що має право продажу, оскільки автомобіль належить його родичам, будь-яких проблем не буде. За даний автомобіль він сплатив ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 2800 дол. США, про що останній написав розписку. У подальшому він його відремонтував, вклавши власні 3000 дол. США, та на даний час такий автомобіль коштує 6000 дол. США. При цьому він постійно нагадував ОСОБА_3 щодо юридичного оформлення продажу, однак останній згодом зник. У 2016 році до нього почали звертатись відповідач та третя особа з вимогою повернути автомобіль. На підставі ст. 330 ЦК України він вважає себе добросовісним набувачем майна та набув право власності на нього. Вказав, що він не знав про відсутність повноважень у третьої особи на продажу даного автомобіля. Відповідач заперечує його право власності на автомобіль, тому воно підлягає захисту в судовому порядку.
На підставі ст.ст. 330, 388 ЦК України просив суд визнати за ним право власності на автомобіль Fiat Ducato, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; судові витрати покласти на відповідача.
Не погоджуючись з позовом відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов. Вказав, що він був та залишається власником спірного автомобіля. Третя особа придбав даний автомобіль в розстрочку, але кошти за нього не сплатив. При цьому передача оригіналів документів на автомобіль, написання розписок про отримання коштів не може бути підтвердження виникнення права власності у набувача без укладення договору купівлі-продажу та проведення державної реєстрації права власності. Вважав, що позивач не може просити суд визнати за ним право власності на автомобіль на підставі ст.330 та ст.388 ЦК України, оскільки ніколи не був власником машини. На підставі рішення суду позивач зобов'язаний повернути автомобіль йому. Просив відмовити в задоволенні позову.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що він сплатив обумовлену суму ОСОБА_3 , але його повноваження щодо продажу авто не перевіряв, бо останній мав при собі техпаспорт. З того часу постійно користувався автомобілем та не мав жодних проблем. На реєстрацію машину не ставив через відсутність такої потреби. Просили суд задоволити позов.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, підтримав поданий відзвив. Просив відмовити в задоволенні позову.
У судове засідання третя особа ОСОБА_3 не з'явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що власником транспортного засобу Fiat Ducato, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 є ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ..
04 вересня 2013 рок у ОСОБА_3 написав ОСОБА_2 розписку, відповідно до якої він купує у розстрочку автомобіль Fiat Ducato, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у ОСОБА_2 . Згідно зазначеної розписки ОСОБА_3 сплатив позивачу за автомобіль 8 000грн, залишок суми 39120 грн. він зобов'язався виплачувати до 04 вересня 2014 року рівними частинами по 3260 грн. в місяць. Також, зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_3 отримав від позивача автомобіль в справному стані та претензій не мав. Доказів того, ОСОБА_3 сплатив вартість автомобіля, яка зазначена у розписці від 04.09.2013р, матеріали справи не містять. .
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випиває із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
09 липня 2014 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 за автомобіль Fiat Ducato, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , грошові кошти в розмірі 2800 дол. США, що підтверджується відповідною розпискою.
Як стверджував позивач, між ними фактично був укладений договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Власникам транспортних засобів або уповноваженим на використання цих транспортних засобів особам може бути відмовлено в проведенні реєстрації (перереєстрації) таких транспортних засобів, коли такі особи мають заборгованість зі сплати штрафних санкцій за порушення правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху, - до сплати ними зазначеної заборгованості.
У ст.37 даного Закону передбачена заборона експлуатації незареєстрованих (неперереєстрованих) транспортних засобів.
З пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що транспортний засіб Fiat Ducato, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , не перереєстровувався та і на даний час зареєстрований за ОСОБА_2
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 «Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок» - ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.
Відповідно до п.п. 2, 7, 8 "Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 з наступними змінами, передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.
Згідно вищезгаданого Порядку юридичні та фізичні особи або їх представники зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. У п.8 визначає перелік документів, на підставі яких проводиться реєстрація транспортних засобів. Так державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; тощо.
Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в уповноважених органах МВС, крім зазначених у цьому пункті документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою уповноваженого органу МВС про зняття транспортного засобу з обліку. Переобладнання (крім переобладнання для роботи на газових паливах), відчуження, передача права користування і (або) розпорядження придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у уповноважених органах МВС, не допускається..
Відповідно до роз'яснень, що містяться в листі № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема зазначено, що невірним є визнання дійсними договорів купівлі-продажу та право власності на автомобілі на підставі виданих їх власниками довіреностей іншим особам з правом користування та повного розпорядження автомобілем або на підставі розписок про отримання власником грошової суми за проданий автомобіль, оскільки п. 3 ч.1 ст. 208 ЦК України передбачено вчинення правочинів між фізичними особами у письмовій формі на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, та постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", яка також передбачає письмову форму договору купівлі-продажу автомобілів. Відповідно до вимог зазначеної постанови перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.
За ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
З пояснень сторін встановлено, що письмового договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не укладено. Оскільки чинним законодавством встановлена обов'язкова державна реєстрація права власності на транспортні засоби, тому твердження позивача, що наявність у нього оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є підтвердженням правомірності купівлі ним автомобіля, суд оцінює критично. Наявність в особи даного свідоцтва надає право особі на володіння та користування, а не розпорядження майном.
Виходячи зі змісту ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
Суд не приймає до уваги, з огляду на вимоги ст. 77,78 ЦПК України надану суду розписку про передачу коштів, оскільки він не може вважитись належним чином укладеним договором купівлі-продажу.
При вирішенні справи суд також враховує, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 транспортний засіб Fiat Ducato, 1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 . Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль Fiat Ducato,1996 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 .
Оскільки позивачем не надано суду доказів укладення договору купівлі-продажу між ним та третьої особою у встановленому законом порядку, тобто не довів, що він є власником майна, право власності відповідача зареєстровано, а власник має право користуватись та володіти належним йому майном, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про набуття добросовісним набувачем права власності на майно у вигляді автомобіля відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено 13 травня 2019 року.
Суддя Н.С. Пінкевич