ун. № 759/13373/17
пр. № 2/759/638/19
15 травня 2019 року суддя Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (01001, м.Київ, вул.Десятинна,4/6) про визнання недійсним кредитного договору,
07.09.2017 року засобами поштового зв'язку Саповський О.В., який представляє інтереси ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (01001, м.Київ, вул.Десятинна,4/6) вимогами якого є визнання недійсним крединого договору.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що при укладенні 18.02.2015 р. кредитного договору № 490934761 були порушені його права як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», Конституції України, ЗУ «Про третейські суди», ЗУ «Про Банки та банківську діяльність», що вбачається в наступному:
?Відповідачем не дотримано вимог закону щодо істотних умов договору, які є необхідними для його укладення: перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені у ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», проте кредитор не надав позичальнику повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладанням та під час укладення даного договору, та позивач не мав можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які він отримає в результаті підписання даної угоди;
?посилається на порушення норм встановлених п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки договором встановлено вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором, що є підставою для визнання такого кредитного договору недійсним;
?позивач вважає, що умови кредитного договору прямо суперечать нормам Конституції України щодо подвійної відповідальності за невиконання зобов'язання з огляду на те, що за умовами даного кредитного договору кредитор має право вимагати від позичальника сплати неустойки за порушення умов договору, а саме: штрафу та пені;
?умови договору про третейське застереження є підставою для визнання договору недійсним.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 11.09.2017 р. відкрито провадження у справі (а.с.22).
Відповідно до п. 9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України (за редакцією ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017 р., в дії з 15.12.2017 р.), заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.
Ухвалою суду від 26.03.2018 р. продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
26.10.2018 р. відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю, оскільки враховуючи повну цивільну дієздатність позивача, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам позивача, позиція останнього щодо надання споживчого кредиту відповідачем та регулювання відносин за кредитним договором № 490934761 від 18.02.2015 р. ЗУ «Про захист прав споживачів» є неаргументованими та невмотивованими.
Відповідно до ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд, перевіривши матеріали справи та наявні у справі докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
18.02.2015 р. між сторонами було укладено кредитний договір № 490934761 (а.с. 15).
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.
Таким чином, Договір відповідає вимогам, встановленим ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також вимогам ст.638 ЦК України, де визначені істотні умови договору .
Відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, істотними умовами кредитного договору, відповідно до закону, є умови про предмет договору, строк його дії, розмір процентів, умови видачі кредиту.
Зобов'язання відповідача з надання кредиту позивачу виконані в повному обсязі. Умови кредитного договору не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, кредитний договір укладався з додержанням форми, встановленої законодавством, волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам. Вище вказані положення підтверджуються підписанням позивачем договору фінансового кредиту та отримання в розпорядження кредитних коштів і користування ними, що Позивачем не оспорюється. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до позиції, яку висловлює Національний Банк України у своєму листі від 18.08.2004 р., № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності», де у п.10 НБУ зазначає, що виходячи з аналізу ЦК України та ГК України - істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Також із п. 5.10 Договору випливає, що шляхом підписання Кредитного договору Позичальник підтверджує, що інформація зазначена у ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та в частині другій статті Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» отримана ним від кредитора до підписання Кредитного договору. Позичальник підтверджує, що уважно ознайомився із змістом цього договору, всі умови цього кредитного договору зрозумів, повністю з ними згоден, заперечень, зауважень та запитань не має, та зобовязується їх дотримуватись та виконувати.
Отже, з підписанням договору позивач засвідчив згоду з усіма умовами, викладеними в кредитному договорі. Крім того, прошу врахувати, що в договорі детально розписана сума кредиту, а також проценти за користування кредитом, та інші суми, які підлягають сплаті.
Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає такі вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочинів, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, враховуючи вищевикладене, твердження позивача про ненадання відповідачем повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення кредитного договору не є вірним, не підтверджується будь-якими доказами.
Також ч.1 ст.627 ЦК України врегульовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, у даному випадку, у кожної людини є свобода вибору фінансової установи, яка займається наданням споживчого кредитування, також при укладенні споживчого кредиту, інформація про супровід кредитних послух, була зазначена в кредитному договорі, шрифт і подача даної інформації ніяк не відрізняється від іншої інформації, яка надана в кредитному договорі, а саме ні відмінності у шрифті, ні ніякої засекреченості даної інформації, ні подвійного сприймання інформації, все достатньо чітко, доступно, лаконічно і зрозуміло написано. Тобто, на момент укладення договору у позивача була можливість і відмовитись від укладення даного договору, але позивач погодився з такими умовами, отримав грошові кошти та користувався ними, про що сам не заперечує.
Щодо твердження позивача, яке стосується третейського застереження вказаного в п. 4.4 кредитного договору слід зазначити наступне.
У пояснювальних записках до законопроектів № 6670, та 6670-1, які передували прийняттю Закону України № 2983-VI про виключення із підвідомчості третейського суду справ щодо захисту прав споживачів сказано про те, що метою цих законопроектів є звільнення споживачів від плати за розгляд їх вимог, що передбачено лише у державному суді. З цією метою законодавець спочатку у законопроекті № 6670 пропонував виключити з компетенції третейського суду «справи за участю споживачів», але пізніше за результатами обговорення цього законопроекту альтернативним законопроектом № 6670-1 було запропоновано виключити із компетенції третейського суду саме «спори щодо захисту прав споживачів» з тою самою метою звільнення споживачів від плати за розгляд їх вимог.
Таким чином, існує нормативне визначення «справ щодо захисту прав споживачів», до яких відносяться справи, у яких позивачем є споживач , який просить суд захистити його права передбачені законодавством про захист прав споживачів. Отже, враховуючи дане роз'яснення можна дійти висновку, що позивач відповідно до ЗУ «Про третейські суди» не позбавлений можливості звернутись із позовом про захист своїх прав до Третейського суду в свою чергу позивач відповідно до ст. 16 ЦКУ, яка має назву «Захист цивільних прав та інтересів судом» і де вказано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Що стосується інших посилань позивача, то з ними не можливо погодитись, оскільки даний договір чітко регулює дані відносини, неврегульовані питання вирішуються нормами Цивільного Кодексу та інших законів.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Згідно з приписами частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Суд, оцінюючи відсутність у справі будь-яких доказів приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.
Оскільки, позивачем не було наведено належних та допустимих підстав того, що з боку відповідача були порушення вимог законодавства, а тому в позові необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст.6, ч. 13 ст. 7, 8-13, 18, 19,77-79, 89, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 263, 526, 638, 629, 1054, 1055 ЦК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (01001, м.Київ, вул.Десятинна,4/6) про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя І.Ю. Миколаєць