10 червня 2019 р.Справа № 480/4810/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калитки О. М.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Калитки О. М.
за участю представника відповідача Савченко С.І.,
за участю представника позивача ОСОБА_4,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, місце складання м. Суми, повний текст складено 25.02.19 року по справі № 480/4810/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Сумській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 15.11.2018 №Ф-3555-54 про сплату боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з березня 2004 року вона за прізвищем ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. 15.11.2018 відповідачем сформовано вимогу, якою повідомлено, що ОСОБА_1 станом на 31.10.2018 має заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн. На думку позивача, вказана вимога є протиправною, оскільки на час формування вимоги такої фізичної особи-підприємця як ОСОБА_1 не існує, оскільки у 2006 році вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 та змінила прізвище після реєстрації шлюбу на ОСОБА_1 . Фактично позивач припинила підприємницьку діяльність з 2008 року. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості 13.11.2012 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним. Також позивач зазначає, що починаючи з 2008 року по теперішній час ОСОБА_1 працює як найманий працівник.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 480/4810/18 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Сумській області від 15.11.2018 №Ф-3555-54 про сплату боргу.
Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 26.03.2004 ОСОБА_1 була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого управлінням територією Ковпаківського в м. Суми району, про що зроблено запис від 22.03.2004 №4917 (а.с.57).
ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 змінила своє прізвище на ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб, виданого 11.09.2012 (повторно) (а.с.56).
Починаючи з 2008 року по теперішній час ОСОБА_1 працює як найманий працівник в різних організаціях з різною формою власності, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.14-16).
За весь період роботи позивача відповідні організації сплачували за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи.
Разом з тим, 22.08.2012 позивач зверталася до заступника начальника ДПІ в м. Сумах щодо припинення підприємницької діяльності (а.с.21).
Розглянувши вказане звернення, листом від 07.09.2012 №41736/Н/17-40 було повідомлено ОСОБА_1 про те, що згідно бази даних ДПІ у м. Сумах ОСОБА_1 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності з 26.02.2004. В період з 2004 по 2009 роки подавалась до ДПІ у м. Сумах податкова звітність. З 2010 року ОСОБА_1 перестала звітувати. В особовій справі ОСОБА_1 відсутнє свідоцтво про державну реєстрацію, тому ДПІ у м. Сумах не має можливості подати позовну заяву до суду про припинення підприємницької діяльності (а.с.22).
В подальшому, Головним управлінням ДФС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2018 №Ф-3555-54, якою повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 31.10.2018 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування складає 15819,54грн. (а.с. 11)
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для висновку щодо реєстрації позивача, станом на час виникнення спірних правовідносин, як фізичної особи-підприємця.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
Згідно ч. 3 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-IV (в редакції 2012 року) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Так, 13.11.2012 державним реєстратором виконавчого комітету Сумської міської ради вчинено реєстраційну дію щодо включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (а.с.19).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (чинного на час включення відомостей до реєстру) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч. 1 ст. 17 України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.
Водночас відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації" від 01.07.2010 №2390-VІ (далі - Закон №2390-VІ) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 7 розділу ІІ Закону №2390-VІ передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Закону №2390-VІ після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Також, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є найманим працівником з 2008 року по теперішній час, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.14-16).
Роботодавці, за весь період роботи позивача, щомісячно сплачували за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи, в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати.
Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміна позивачем прізвища та наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця унеможливлює заняття позивачем підприємницькою діяльністю.
Крім того, свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (у разі якщо воно не було визнано недійсним) лише посвідчує право фізичної особи-підприємця на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення підприємницької діяльності.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність власного рішення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, зводяться до переоцінки належним чином проаналізованих судом першої інстанції доказів та не дають підстав вважати висновки суду помилковими, а застосування норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ
Враховуючи викладене, колегія суддів вказує, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 у справі № 480/4810/18 відсутні.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.02.2019 року по справі № 480/4810/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Калитка
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 20.06.2019 року