Справа № 758/15433/17 Головуючий у 1-й інст. - Васильченко О.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/8407/2019 Доповідач - Рубан С.М.
18 червня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Васильченка О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , в якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Посилається на те, що він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Інша Ѕ частина квартири належала на праві приватної власності сину спадкодавця - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємців після смерті ОСОБА_4 не залишилось, а тому Ѕ частина квартири немає власника.
Позивач зазначив, що з 13.09.2005 року він вільно, відкрито, безпосередньо володіє та користується всією спірною квартирою, тому просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири за набувальною давністю.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року в задоволенні позовуОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати повністю та змінити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Посилається на те, що на момент набуття у власність в порядку спадкування за заповітом Ѕ частини спірної квартири позивач знав, що співвласником іншої Ѕ частини квартири є ОСОБА_4 .. Але після смерті ОСОБА_4 його Ѕ частина квартири залишилася без власника, а після збігу 6-ти місячного строку для прийняття спадщини спадкоємці не з'явились, спадкування не відбулось і Ѕ частина спірної квартири залишилась без власника. Доказами того, що позивач добросовісно заволодів чужою Ѕ частиною спірної квартири є те, що до цього часу будь - яких власників на останню не виявилось. Починаючи з 19.11.2007 року коли сплив 6-ти місячний строк, встановлений ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини та Ѕ частина спірної квартири залишилась не успадкованою позивач разом із своєю сім'єю до цього часу, понад 10 років продовжує проживати у спірній квартирі та фактично користується нею. Позивач як незаконний володілець протягом всього часу володіння Ѕ частини спірної квартири був впевнений у тому, що на Ѕ частину спірної квартири не претендують інші особи, і він отримав цю частину спірної квартири з підстав відсутності інших співвласників та осіб, інтереси яких поширювалися б на зазначену частину спірної квартири. Суд дійшов помилкового висновку про те, що надані позивачем договори про надання житлово - комунальних послуг не підтверджують користування та володіння всією спірною квартирою, оскільки позивач є її співвласником, вживає необхідних заходів для утримання прибудинкової території в належному стані, сплачує комунальні послуги. Позивач ніколи не приховував, що після смерті ОСОБА_4 він постійно володіє та користується Ѕ частиною спірної квартири.
В судовому засіданні позивач та його представник, а також третя особа підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Інші учасники процесу відзиву на апеляційну скаргу до суду не надали, в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , в якому просив визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Посилається на те, що він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Інша Ѕ частина квартири належала на праві приватної власності сину спадкодавця - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємців після смерті ОСОБА_4 не залишилось, а тому Ѕ частина квартири немає власника.
Позивач зазначив, що з 13.09.2005 року він вільно, відкрито, безпосередньо володіє та користується всією спірною квартирою, тому просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири за набувальною давністю.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в якості доказів на підтвердження давності, безперервності та відкритості володіння спірною частиною квартири надано Договір про користування електричною енергією № 06231612006 від 08.04.2011 року; договір про надання телекомунікаційних послуг від 09.07.2007 року; типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 21.03.2011 року; договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 21.10.2016 року. Однак надані позивачем договори жодним чином не підтверджують факт відкритого, вільного та безпосереднього володіння та користування спірною квартирою протягом 10 років, а саме як зазначає позивач з 13.09.2005 року, оскільки надані договори датовані 2007, 2011, 2016 роками. Крім того, по своїй суті вони не слугують підтвердженням користування та володіння всією квартирою, адже позивач є її співвласником.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги враховуючи наступне.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належала ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у рівних частках на підставі Свідоцтва про право власності на житло. (а.с. 11)
На даний час ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 (а.с. 10)
17.05.2007 року ОСОБА_4 , будучи співвласником спірної квартири, помер, що підтверджено Свідоцтвом про смерть. (а.с. 17)
Як вбачається з Довідки форма № 3 від 01.07.2017 року, у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , тобто позивач, третя особа, яка є дружиною позивача, та троє їхніх дітей. (а.с. 16)
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.2 ст. 318 ЦК України, усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Статтею 181 ЦК України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
За умовами ч. 3 ст.335 ЦК України безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також частини 4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, доказуванню підлягають, зокрема, такі обставини:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01 січня 2001 року.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем в якості доказів на підтвердження давності, безперервності та відкритості володіння спірною частиною квартири надано Договір про користування електричною енергією № 06231612006 від 08.04.2011 року (а.с. 19); договір про надання телекомунікаційних послуг від 09.07.2007 року (а.с. 21); типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 21.03.2011 року (а.с. 20); договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 21.10.2016 року (а.с. 22)
Відповідно до вимог ст. 344 ЦК України, набувальною давністю на нерухоме майно є відкрите, вільне та безпосереднє володіння та користування нерухомим майном щонайменше протягом 10 років.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов вірного висновку, що надані позивачем договори жодним чином не підтверджують факт відкритого, вільного та безпосереднього володіння та користування спірною квартирою протягом 10 років, а саме як зазначає позивач з 13.09.2005 року, оскільки надані договори датовані 2007, 2011, 2016 роками. Крім того, по своїй суті вони не слугують підтвердженням користування та володіння всією квартирою, адже позивач є її співвласником.
Відповідач у поданому відзиві заперечував щодо задоволення позовних вимог,посилаючись на те, що факт добросовісного володіння спірною часткою квартири не доведений позивачем, адже як зазначає відповідач позивачеві було достеменно відомо, що спірна частка перебувала у власності ОСОБА_4 , а тому в даному випадку відсутність титулу для виникнення права власності за набувальною давністю не може застосовуватись.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти чужим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Таким чином, зміст статті 344 ЦК України встановлює, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити з того, що задоволення таких позовних вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року (справа №293/312/15-ц).
Вищевказані норми права свідчать про те, щопозивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Таким чином, позивач повинен довести: законність об'єкта володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Відповідно дост. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України, що підтверджують факт добросовісного володіння спірною Ѕ часткою квартири понад 10 років позивачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.
Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Вірно застосувавши положення статті 344 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не довів підстав для визнання права власності на Ѕ частку квартири за набувальною давністю та вірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 червня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.