19 червня 2019 року м. Київ
Справа № 757/27402/18-ц
Провадження: № 22-ц/824/8838/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенко Д.Р., Ратнікової В.М.,
секретар Глухенька М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2018 року, постановлену під головуванням судді Бортницької В.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дітей,
У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї та відповідача народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився другий син - ОСОБА_5 . Офіційно у шлюбі з ОСОБА_2 позивачка не перебуває, сімейні стосунки між ними фактично припинені у зв'язку із застосуванням до неї фізичного та психологічного насильства з боку відповідача. 25 квітня 2018 року ОСОБА_2 всупереч домовленості про спілкування з дітьми, не повернув старшого сина ОСОБА_4 до матері за їх місцем проживання.
Одночасно з позовною заявою, ОСОБА_3 було подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення вищенаведеного позову шляхом тимчасового відібрання від ОСОБА_2 , малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до матері ОСОБА_3 , до набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування заяви зазначила, що 31.03.2018 року вона надала відповідачу малолітнього ОСОБА_4 для спілкування, однак відповідач дитину їй не повернув. Вказувала, що на її думку, утримання відповідачем малолітнього сина всупереч його інтересам та невжиття заходів забезпечення позову в обраний нею спосіб може утруднити виконання рішення суду в майбутньому.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2018 року заяву ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.
Тимчасово відібрано від ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до матері ОСОБА_3 до набрання рішенням законної сили.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить вказану ухвалу скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не обґрунтував наявність причинно-наслідкового зв'язку між існуючим конфліктом між батьками та наявністю психологічного тиску на дитину саме за умови його проживання з батьком, не обґрунтував яким чином тимчасове відібрання дитини від батька до матері призведе до зменшення психологічного тиску на дитину, адже конфлікт та спір між батьками таким чином не вичерпується та не вирішується по суті. Вказує, що суд першої інстанції не обґрунтував та не вмотивував яким чином невжиття заходів забезпечення позову через тимчасове відібрання дитини у батька може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Посилання позивача на необхідність вжиття заходів забезпечення позову у зв'язку з тим, що відповідачем можуть бути вчинені дії, які утруднять виконання рішення в майбутньому, не ґрунтуються на будь-яких доказах, а також суперечать змісту спірних правовідносин. Окрім того, зазначає, що вимоги заявника про вжиття заходів про забезпечення позову не можуть бути тотожними з позовними вимогами, натомість обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично вирішує справу по суті.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 3 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі, справу призначено до розгляду.
Позивач правом відзиву на апеляційну скаргу відповідно до статті 360 ЦПК України не скористалась.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його адвокат Логвиненко С.П. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.
ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 заперечувала проти апеляційної скарги, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений ч. 1 ст. 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову суд лише встановлює, чи може невжиття обраних заявником заходів забезпечення позову істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, чи є обраний ним спосіб захисту спів мірним із заявленими позовними вимогами.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції, не зважаючи на рівність прав матері і батька у вихованні дитини, які гарантовані діючим законодавством, дійшов висновку про те, що подання такого позову, як визначення місця проживання дітей, свідчить про наявність спору між батьком та матір'ю, та з метою зменшення психологічного тиску на дитину, який може виникати внаслідок напружених відносин між батьками дитини, та вжив заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом із матір'ю ОСОБА_3 та стягнути на її користь на утримання дітей аліменти у розмірі 6000 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, предметом позову у даній справі, окрім стягнення аліментів, є визначення місця проживання дітей.
Відповідно до частини 10 статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Колегія суддів приходить до висновку, що забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті, оскільки беззаперечно пов'язане з предметом позову, що відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України є недопустимим.
Також, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про недоведеність факту порушення інтересів дитини та обставин, які можуть ускладнити виконання рішення суду.
При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову заявником не було надано належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що невжиття обраних заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, та не обґрунтовано доцільність вжиття обраного заходу забезпечення позову, який має бути співмірним із заявленими позовними вимогами.
Діючим цивільно-процесуальним законодавством передбачений вичерпний перелік видів забезпечення позову (ч. 1 ст. 150 ЦПК України).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Захист прав не може бути здійснено в спосіб, який порушує права інших осіб.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, призведе до порушення правОСОБА_2 як батька на спілкування зі своїми дітьми та прийняття участі у їх вихованні, що суперечить вимогам чинного сімейного законодавства.
На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, вищезазначених норм права не врахував і зробив необґрунтований висновок про забезпечення позову про визначення місця проживання дітей шляхом відібрання від ОСОБА_2 малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до матері ОСОБА_3 до набрання рішенням законної сили.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 20 червня 2019 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
В.М. Ратнікова