03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 761/19304/17
Головуючий у першій інстанції - Савицький О.А.
Номер провадження № 22-ц/824/8230/2019
19 червня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Удовиченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 про визнання заповіту нікчемним, -
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, відповідно до якого просив визнати нікчемним заповіт від 29 жовтня 2015 року, складений та посвідчений приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирського області ОСОБА_5
Позовні вимоги мотивовано тим, що після відкриття спадкової справи щодо майна померлого батька ОСОБА_4 , позивачу стало відомо про наявність заповіту від 29 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 (зареєстровано в реєстрі за №2670), відповідно до якого ОСОБА_4 заповів ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , та гаражний бокс під номером АДРЕСА_2 .
Позивач вказує, що під час посвідчення вказаного заповіту не було дотримано встановленого чинним законодавством порядку посвідчення заповітів, а саме: посвідчення нотаріусом заповіту здійснювалося у присутності свідка - спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 , що, в свою чергу, прямо заборонено ч.4 ст. 1253 ЦК України та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5.
За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що факт порушення порядку посвідчення заповіту підтверджується записами померлого спадкодавця ОСОБА_4 в особистому щоденнику, позивач просить визнати заповіт нікчемним на підставі ст. 1257 ЦК України.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
Апелянт посилається на те, що судом помилково було встановлено факт відсутності ОСОБА_3 29 жовтня 2015 року при посвідченні заповіту ОСОБА_4 , оскільки на підтвердження такого факту було надано до суду копію особистого щоденника ОСОБА_4 , згідно із записами якого вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом зайшли до кабінету приватного нотаріуса і остання була присутня при посвідченні заповіту на її користь. Разом з тим, відповідачем по справі не було надано жодного доказу на спростування вказаної інформації. Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що встановлення судом першої інстанції факту відсутності ОСОБА_3 при посвідченні заповіту здійснено всупереч наявним у матеріалах справи доказам.
Окрім того, в апеляційній скарзі також наголошується, що висновки суду, які викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, оскільки посилання суду на покази свідків щодо відсутності ОСОБА_3 в кабінеті нотаріуса під час посвідчення заповіту не є належними та допустими доказами, оскільки ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_3 не надали категоричної відповіді щодо відсутності ОСОБА_3 при посвідченні заповіту.
Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
28 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив від ОСОБА_3 , відповідно до якого вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. ОСОБА_3 вказує, що заповідальне розпорядження ОСОБА_4 повністю відповідає волі заповідача і вчинено відповідно до норм чинного законодавства. Окрім того, вказано, що докази, на які посилається апелянт, зокрема особистий щоденник ОСОБА_4 не можна вважати належним та допустимим доказом, оскільки оригінал вказаного щоденнику не було надано суду, його копію не було належним чином завірено, а тому встановити, що вказаний запис було здійснено саме ОСОБА_4 є неможливим. Крім того посилається, що позивач не повністю цитує записи заповідача у щоденнику. Зокрема в тому ж щоденнику міститься запис після вказаних позивачем слів і проте, що заповідач після складення та посвідчення заповіту «їду на базар та купує квіти для ОСОБА_6 , кусочок свіжого сала». Що підтверджує її доводи про те, що на час складання і посвідчення заповіту вона була відсутня у нотаріуса, вказані позивачем доводи є його припущенням.
При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 , адвокат Духовна О.В. підтримала викладені в скарзі доводи та просила їх врахувати і скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 заперечили щодо доводів апеляційної скарги та просили суд залишити вказану скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначають, що суд першої інстанції повно та об'єктивно розглянув вказану справу та ухвалив рішення на підставі наданих сторонами та досліджених судом доказах. Вважають, що позивач не надала достатніх та допустимих доказів на підтвердження обставин присутності ОСОБА_3 в нотаріуса при посвідчення заповіту ОСОБА_4 , а допитаний в якості свідка нотаріус спростував вказані позивачем обставини.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 , відповідачку ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть від 22 квітня 2016 року (а.с.8).
Згідно з заповітом від 29 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 (зареєстровано в реєстрі за №2670), ОСОБА_4 на випадок його смерті заповів ОСОБА_3 квартирі АДРЕСА_1 , та гаражний бокс під номером АДРЕСА_2 (а.с.10).
Звертаючись до суду позовом, позивач, як на підставу для визнання заповіту нікчемним, посилався на те, що під час посвідчення вказаного заповіту не було дотримано встановленого чинним законодавством порядку посвідчення заповітів, а саме: посвідчення нотаріусом заповіту здійснювалося у присутності свідка - спадкоємця за заповітом ОСОБА_3 , що, в свою чергу, прямо заборонено ч.4 ст. 1253 ЦК України та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за №296/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595.
Суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував свій висновок тим, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач була присутня під час вчинення нотаріусом нотаріальної дії щодо посвідчення заповіту, матеріали справи не містять. При цьому, витяги з щоденника спадкоємця, які, на думку позивача, підтверджують зворотнє, судом оцінюються критично, адже, в розумінні положень 76, 77 ЦПК України, вони не є тими належними та допустимими доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. До того ж, з наданих ксерокопій сторінок щоденника неможливо достовірно встановити їх автора, а також те, що 29 жовтня 2015 року дійсно відбулися ті обставини, про які в них йдеться.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Питання щодо дотримання приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_5 вимог пункту 1.11 Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при складанні та посвідчення заповіту ОСОБА_4 29 жовтня 2015 року перевірено судом першої інстанції.
Колегія суддів вважає, посилання апелянта на обставини присутності ОСОБА_3 в якості свідка при посвідчення оспорюваного заповіту необґрунтованими, оскільки вище вказаним п. 1.11 Глави 3 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» врегульовує порядок посвідчення заповіту у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.
Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що заповідач - ОСОБА_4 , сам прочитав вказаний заповіт та здійсним на ньому запис « Цей заповіт прочитаний мною особисто в голос, відповідає моїм дійсним намірам та особисто мною підписано».
Так, зокрема суд зазначив, показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , щодо подій 29.10.2015 року жодних чином не підтверджують викладені в позові обставини, оскільки суть цих показань зводяться лише до того, що свідки не пам'ятають, що відбувалося та кого вони бачили в приміщенні нотаріуса в день посвідчення заповіту.
Натомість допитані в якості свідків відповідачка ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 під присягою, будучи попереджені про кримінальну відповідальність, категорично заперечили присутність ОСОБА_3 під час посвідчення заповіту нотаріусом ОСОБА_5 29.10.2015 році в кабінеті нотаріуса разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги покази зазначених у справі осіб як свідків та на підставі цього відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги проте, що відповідачі у справі не спростували запису заповідача у щоденнику щодо того, що він разом із ОСОБА_3 зайшов до нотаріуса, колегія суддів вважає такими, що не може спростувати висновків викладених в рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції надав оцінку вказаним записам, а крім того зазначений запис не стверджує, що спадкоємець за заповітом - ОСОБА_3 була присутня саме під час складання та посвідчення заповіту. Вказані доводи позивача обґрунтовано визнання судом першої інстанції як припущення, оскільки даний щоденник містить і запис про те, що «Після нотаріуса я їду на базар купив квіти для Клави, кусочок свіжого сала», що по суті спростовує доводи позовної заяви про присутність ОСОБА_3 при вчиненні вказаної нотаріальної дії.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що оспорюваний заповіт складено та посвідчено з дотриманням вимог законодавства, чинного на момент його посвідчення, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав нікчемності заповіту, тому на законних підставах відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Призначення ОСОБА_3 спадкоємцем є правом заповідача ОСОБА_4 , визначеним частиною першою статті 1235 ЦК України. Волевиявлення заповідача було вільним і зміст заповіту щодо призначення ОСОБА_3 спадкоємцем майна відповідало його внутрішній волі, що підтверджується обставинами, вказаної цивільної справи.
Посилання заявника у апеляційній скарзі на те, що, відповідачка та третя особи при розгляді справи вказали, що вони не пам'ятають обставин посвідчення заповіту, та те що ними не спростовані обставини викладені в щоденнику, вбачаються необґрунтованими та були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанцій при вирішенні спору по суті заявлених вимог, і суд на підставі наявних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт нікчемним.
Наведені в апеляційній скарзі посилання на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права є помилковими, оскільки при вирішенні спору суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі всебічно досліджених доказів у справі та достатньо повно установлених обставин справи. Так, судом не встановлено обставин, які згідно з частини першої статті 1257 ЦК України є підставами для визнання заповіту нікчемним, а обставини, на які посилався заявник, не є такою обставиною, яка у розумінні норм ЦК України є підставою для визнання його нікчемним.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 20 червня 2019 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв