19 червня 2019 року м. Київ
Справа № 369/3584/19
Провадження: № 22-ц/8996/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Ратнікової В.М.
секретар Глухенька М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року, постановлену під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМЗ ІНВЕСТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Юніком", терті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння,
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "ПМЗ ІНВЕСТ", ТОВ "Будівельна компанія Юніком" про визнання правочинів недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у вказаній справі.
Роз'яснено позивачу його право на звернення із відповідним позовом в порядку господарського судочинства.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, відкрити провадження у вказаній справі та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що існує висновок експертизи від 23.01.2019 року № 8-4/1944, що була проведена Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром в кримінальному провадженні № 12014110200001425 від 22.05.2014 року, де ОСОБА_2 визнано потерпілою, а у висновку експерта чітко зазначено, що підпис від імені ОСОБА_2 в протоколі № 1 у графі «Голова зборів учасників ТОВ «Будівельна компанія Юніком» та графі голова учасників ТОВ «ПМЗ Інвест» - виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою, не взято до уваги той факт, що позивач ніколи не мала жодного стосунку до зазначених товариств, а належних їй земельних ділянок була позбавлена без жодного волевиявлення, шахрайськім шляхом.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі та справу призначено до розгляду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просила задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшлависновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що спір між сторонами виник з корпоративних відносин, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З таким висновком суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ст. 20 ЦПК України).
Пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Визначення корпоративних прав міститься у частині 1 статті 167 ГК України, а саме це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частини перша, третя статті 167 Господарського кодексу України).
Як роз'яснено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії слід керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним ч.1 ст. 167 ГК, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.
В пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008 року (далі - Постанова) роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно розмежовувати правову природу статуту та установчого (засновницького) договору товариства. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.
Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
На виконання вищезазначеної ухвали 16 квітня ОСОБА_7 надала до суду уточнену позовну заяву, в якій просила визнати недійсним протокол № 1 від 10.08.2017 року установчих загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «ПМЗ Інвест» та протокол № 1 від 01.08.2017 року установчих загальних зборів учасників (засновників) ТОВ «Будівельна компанія Юніком»; визнати недійним Акт приймання-передачі майна від ОСОБА_2 до ТОВ «ПМЗ Інвест» земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 та Акт приймання-передачі від ОСОБА_2 до ТОВ «Будівельна компанія Юніком» земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 до статутного капіталу створених товариств, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновалової Е.А.; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1,5400 га від 01.11.2017 року, серія та номер: 2065, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., між ТОВ «ПМЗ Інвест», в особі її директора ОСОБА_6 , у спільну часткову власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до якого отримано два кадастрові номери земельних ділянок: НОМЕР_3 (площа 0,77 га) та НОМЕР_4 (площа 0,77 га); визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 3,39 на від 01.11.2017 року, посвідченого 01.11.2017 року приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М. між ТОВ «Будівельна компанія Юніком», в особі директора ОСОБА_5 , у спільну часткову власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до якого отримано два кадастрові номери земельних ділянок: НОМЕР_5 (площа 1,695 га) та НОМЕР_6 (площа 1,695 га); витребувати на користь ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , що розташовані за адресою с. Петрівське, Києво-Святошинського району, Київської області з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Отже, предметом даного позову, тобто матеріально-правовою вимогою, є визнання недійсними протоколів установчих зборів, актів приймання-передачі майна та земельної ділянки, визнання недійсним договорів купівлі-продажу.
З огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин, позовні вимоги про визнання недійсними протоколів установчих зборів, актів приймання-передачі майна - земельних підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спір виник з корпоративних відносин.
В той же час, позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок не належать до корпоративних спорів, і є цивільними, відповідно до ст. 19 ЦПК України, як цивільний спір, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Такий правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного суду від 30 січня 2019 року у справі № 456/2-6/11.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не врахував вищезазначених норм закону та дійшов невірного висновку, що всі заявлені позовні вимоги відносяться до юрисдикції господарського суду.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на висновок експерта, який свідчить, що підпис від імені ОСОБА_2 в Протоколі № 1 виконаний не нею, а іншою особою, а позивач ніколи не мала жодного стосунку до зазначених товариств, належних їй земельних ділянок була позбавлена без жодного волевиявлення, шахрайськім шляхом, відхиляються колегією суддів виходячи із того, що питання обґрунтованості позовних вимог вирішується під час ухвалення рішення по суті спору, а не на стадії відкриття провадження.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 20 червня 2019 року.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Д.Р.Гаращенко
В.М. Ратнікова