1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 13 червня 2019 року апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року,
за участі: прокурора представника власника майна ОСОБА_6 ОСОБА_7 ,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_8 , та накладено арешт об'єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,1 кв.м, житловою площею 30,5 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1693584080000), шляхом заборони відчуження.
В обґрунтування рішення, слідчий суддя зазначив про доведеність прокурором підстав для арешту майна, та надано достатньо доказів, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Щодо строку на апеляційне оскарження, то автор апеляційної скарги зазначає, що розгляд клопотання прокурора відбувався за її відсутності та її представника, і копія прийнятого рішення на її адресу не направлялась.
Також, автор апеляційної скарги зазначає про незаконність та необґрунтованість ували слідчого судді. Так, на переконання власника майна ні в клопотанні прокурора, ні в оскаржуваній ухвалі слідчого судді не було обґрунтовано наявність ознак вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України. Крім того, з посилань, які містяться в клопотанні про арешт майна, вбачається наявність цивільно-правових та адміністративно-правових спорів.
Звертається в апеляційній скарзі увага і на те, що прокурором при зверненні з клопотанням про арешт майна не наведено мету, зазначену в законі, та не доведено необхідність арешту саме з цією метою, що не дає можливості для вирішення питання про арешт майна, який при викладених у клопотанні обставинах порушуватиме баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Окремо, власник майна зазначає про те, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року було відмовлено в задоволені аналогічного клопотання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити поновивши строк на апеляційне оскарження, виступ прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити ухвалу слідчого судді без змін, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга власника майна не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів судового провадження вбачається, що розгляд клопотання прокурора відбувався за відсутності власника майна та її представника, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Дніпровським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 грудня 2018 року під № 42018101040000180 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2КК України.
В ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що державний реєстратор ОСОБА_9 зловживаючи своїм службовим становищем, з метою отримання неправомірної вигоди, здійснив протиправні реєстраційні дії відносно майна, яке належить особі похилого віку, а саме ОСОБА_10 , 1951 року народження, що спричинило тяжкі наслідки.
22 грудня 2018 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,1 кв.м, житловою площею 30,5 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1693584080000), шляхом заборони відчуження.
Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року вказане клопотання прокурора було задоволено.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується, з наступних підстав.
Під час розгляду апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.ст. 132, 170, 171, 172, 173 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42018101040000180, про накладення арешту на вищевказане майно, як убачається з матеріалів судового провадження, слідчий суддя вивчивши клопотання прокурора та матеріали, додані до нього, заслухавши пояснення останнього, прийшов до обґрунтованого висновку щодо необхідності накладення арешту на нерухоме майно, належне ОСОБА_5 , з метою збереження речових доказів.
При цьому слідчим суддею враховано постанову прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_8 від 05 грудня 2018 року про визнання вищевказаного майна речовим доказом.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Доводи автора апеляційної скарги про те, що прокурором при зверненні з клопотанням про арешт майна не наведено мету, зазначену у законі, та не доведено необхідність арешту саме з цією метою, є надуманими, оскільки в клопотанні прокурора зазначено, що він просить накласти арешт на вищевказане майно з метою забезпечення збереження речових доказів (а.п. 4) та в достатній мірі доведено таку мету, зокрема і вищевказаною постановою про визнання майна речовим доказом.
Посилання власника майна на те, що в оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано наявність ознак вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України, - не спростовують висновків слідчого судді, зокрема тому, що арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна.
Твердження викладені в апеляційній скарзі з приводу того, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року було відмовлено у задоволенні аналогічного клопотання прокурора, не є визначеною законом підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України,наклав арешт на вищевказане нерухоме майно, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги автора апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга власника майна, навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладених обставин, керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -
Поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження.
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2018 року, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_8 , та накладено арешт об'єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,1 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1693584080000), шляхом заборони відчуження,- залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 , -без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №11-сс/824/3405/2019 Категорія: ст.170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_11 Доповідач: ОСОБА_1