06 травня 2019 року Справа № 160/1665/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати, вихідної допомоги та моральної шкоди, -
20.02.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.01.2019 року за № 111-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 з 25 січня 2019 року на посаді старшого державного інспектора в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 26.01.2019 року по день винесення рішення без урахування податків та зборів;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 9914,80 грн.;
- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працював на посаді головного спеціаліста сектору надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області. 30.03.2018 року позивач отримав повідомлення, в якому вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» №1095 від 06.09.2017 року було створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Також, в попередженні було вказано, що вказані заходи призведуть до змін у структурі та штатному розписі Укртрансбезпеки, зміни в організації виробництва та праці та вивільнення певної частини працівників за скороченням чисельності. Також, позивачем згодом було отримано попередження, відповідно до якого його повідомили про звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням (далі - попередження про звільнення). В якості підстави для звільнення в попередженні було вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» №1095 від 06.09.2017 року було створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Також, в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» № 805 від 05.10.2018 року було виключено посаду старшого державного інспектора в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області. Незважаючи на наявність вакансій для переведення позивача на іншу посаду, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.01.2019 року за № 111-К позивач був звільнений з займаної посади головного спеціаліста сектору надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення з посади старшого державного інспектора в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області незаконним, необґрунтованим, наказ про звільнення таким, що підлягає визнанню нечинним та скасуванню.
Ухвалою суду від 21.02.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог ч. 6 ст. 12, ч. 2 ст. 257 КАС України.
У встановлений судом строк, відповідач заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими, посилаючись на те, що 12.11.2018 року ОСОБА_1 отримав попередження за підписом Голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняка М.В. відповідно до якого, його повідомили про звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням. Одночасно у вищезазначеному попередженні, відповідач належним чином обґрунтував причини скорочення чисельності штату працівників та зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорті України» № 1095 від 06.09.2017 року було утворено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Також, в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті за 2018 рік № 805 від 05.10.2018 було виключено посаду старшого державного інспектора в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області. 23.01.2019 згідно із наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 111-к старшого державного інспектора в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області Чернявського К.Ф. було звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідач вважає, що вищезазначений наказ, було винесено правомірно та який, жодним чином не порушує прав, свобод та інтересів позивача.
Позивачем 26.04.2019 року надано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу здійснення аналізу професійно-трудової діяльності позивача, не надано порівняльних даних з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які не мають відповідної освіти та працюють в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області з 2017 року. Також, профспілка Державної служби України з безпеки на транспорті не надала позивачу жодних документів про звільнення.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 наказом № 10-к від 21.08.2012 року призначений на посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області (далі -Укртрансбезпека).
30.03.2018 року ОСОБА_1 отримав повідомлення за підписом Голови Укртрансбезпеки ОСОБА_5 , згідно якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» №1095 від 06.09.2017 року створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб. Вказано, що вищезазначені заходи призведуть до змін у структурі та штатному розписі Укртрансбезпеки, зміни в організації виробництва та праці та вивільнення певної частини працівників за скороченням чисельності.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав попередження за підписом Голови Укртрансбезпеки ОСОБА_5 без дати, відповідно до якого його повідомлено про звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.40, ст. 49-2 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням (далі - попередження про звільнення).
В якості підстави для звільнення в попередженні вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» №1095 від 06.09.2017 року створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв'язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.
Також в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» №805 від 05.10.2018 року виключено посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області.
В зв'язку з чим, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті за №111-к від 23.01.2019 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області 25 січня 2019 року, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1 ст.40, ст.44 КЗпП України (далі - наказ про звільнення).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Виходячи з приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політичної неупередженості, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу».
Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пункт 1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» визначає, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби), у цьому державному органі.
Відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення; державних службовців на підставі п.1 ч.1 цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі п.1 ч. 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору, є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть, бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст.40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, працівник на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Втім, в порушення п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.40, 4.2 ст.49-2 КЗпП України, ані під час вручення попередження про звільнення у зв'язку з скороченням чисельності штату, ані під час звільнення ОСОБА_1 не було запропоновано іншої рівноцінної посади в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області відповідно до його кваліфікації, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади) у цьому державному органі.
Матеріалами справи підтверджено невиконання Укртрансбезпекою вимог чинного законодавства в частині надання ОСОБА_1 одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці пропозицій щодо зайняття інших вакантних посад в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області.
Відповідно до ч.2 ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках: змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Відповідно до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності , особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Втім, під час звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників, Укртрансбезпекою в порушення ст.42, ч.2 ст.49-2 КЗпП України не з'ясовувалося, чи мав ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, не перевірялася кваліфікація, досвід трудової діяльності, сімейний стан ОСОБА_1 , тощо.
У відзиві на позовну заяву відповідачем визнано обставини того, що ОСОБА_1 не пропонувалося пропозицій щодо зайняття інших посад в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, такі пропозиції вручались іншим працівникам, які на думку Укртрансбезпеки мали переважне право на залишення на роботі у зв'язку зі змінами в організації, виробництва і праці. Також, у відзиві на позов відповідач вказує, що твердження позивача про не зясування інформації про кваліфікацію, досвід трудової діяльності, сімейний стан є хибними, проте, суд вказує, що будь-яких конкретних тверджень, порівнять, будь-яких підтверджень здійснення аналізу наявності роботи для позива, проведення аналізу професійно-трудової діяльності позивача, зважаючи на його спеціальність, кваліфікацію, досвід тощо, відповідачем до суду не надано.
Суд зауважує, що чинне трудове законодавство (п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.40, ч.2 ст.49-2 КЗпП) зобов'язує роботодавця здійснити пропозицію щодо зайняття іншої рівноцінної посади на підприємстві відповідно до кваліфікації, а разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи на цьому підприємстві - абсолютно усім працівникам, і тільки в подальшому при наявності працівників з переважним правом на залишення на роботі - надати перевагу останнім.
Так, згідно штатного розпису на 2018 року Державної служби України з безпеки на транспорті, який вводиться в дію з 05.10.2018 року, зокрема, Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області містить 19 штатних посад: начальник управління 1 посада, головний спеціаліст (бухгалтер-кадровик) 1 посада, головний спеціаліст (юрист) 1 посада, заступник начальника управління - начальник відділу 1 посада, головний спеціаліст 5 посад, старший державний інспектор 6 посад, начальник відділу надання адміністративних послуг 1 посада, головний спеціаліст 2 посади, старший державний інспектор 1 посада.
Посилання Укртрансбезпеки у своєму відзиві на вибіркові пропозиції щодо залишення на роботі іншим працівникам додатково підтверджує порушення при звільненні ОСОБА_1 вимог чинного законодавства України.
Посилання Укртрансбезпеки у відзиві на те, що при вивільненні здійснювався нібито детальний аналіз професійної трудової діяльності щодо відповідності усіх працівників та, зокрема, ОСОБА_1 , критеріям, зазначеним у ст.42 КЗпП України (кваліфікація досвід трудової діяльності, сімейний стан), не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Отже, доводи позивача про належне з'ясування таких обставин, вивчення наявності у позивача переважного права на залишення на роботі при вивільненні - судом не приймається.
Крім того, ч.ч.1-3 ст.43 КЗпП України визначає, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), ч.1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попереднього згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин, подання може розглядатися за його відсутності.
Порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця встановлені і в Законі України «Про професійні, спілки, їх права та гарантії діяльності».
Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.
Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у чому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Так, з оскарженого наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників вбачається, що підставою для звільнення послугував, зокрема, лист Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті №01 від 10.01.2019 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 26.12.2018 року було ознайомлено з листом Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.12.2018 року вих.№ 52 (вх. № 5075/21-18 від 22.12.2018 року) про надання згоди на звільнення працівників служби. В листі вказано, що розгляд зазначеного питання відбудеться 26.12.2018 року о 12 год. 00 хв. за адресою: м.Київ, пр.Перемоги, 14, к.2310.
Отже, зважаючи на ознайомлення ОСОБА_1 з листом Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті від 20.12.2018 року вих.№ 52 лише 26.12.2018 року, позивач з об'єктивних причин не мав можливість бути присутнім на засіданні Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті з питання звільнення.
На підставі викладеного, суд робить висновок, що належного запрошення на засідання Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, на якій розглядалося питання про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області останній не отримував, на засіданні Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті присутній не був, жодних заяв щодо розгляду питання про звільнення за своєї відсутності ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті не подавав, зокрема, доказів зворотного матеріали справи не містять.
Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП.
Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.
Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.
Відтак, прийняття Первинною профспілковою організацією працівників Державної служби України з безпеки на транспорті відповідного рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області без його присутності чи участі в засіданні представника ОСОБА_1 та за відсутності письмової згоди ОСОБА_1 на розгляд даного питання без нього, був порушений не тільки закон, на підставі якого діє орган первинної профспілкової організації, а й чіткі та обов'язкові вимоги ч.ч.1-3 ст.43 КЗпП України, що фактично спричиняє втрату юридичного значення самого рішення Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, як такого, що прийняте в порядку та у спосіб, не передбачений законодавством України.
Відповідно до п.п.18-19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи* організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм; законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що при попередженні ОСОБА_1 про наступне вивільнення йому не було запропоновано жодної посади в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, не з'ясовувалися питання щодо переважного права ОСОБА_1 на залишення на роботі, у зв'язку з прийняттям Первинною профспілковою організацією працівників Державної служби України з безпеки на транспорті відповідного рішення про звільнення ОСОБА_1 без його присутності чи участі в засіданні його представника та за відсутності письмової згоди ОСОБА_1 на розгляд даного питання без нього, наказ Державної служби України з безпеки на транспорті за №111-к від 23.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, є нечинним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.7 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Пункт 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року визначає, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Враховуючи той факт, що власник одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний був запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити усіх заходів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу та забезпечити право рівного доступу громадянина до державної служби, що базується на його особистих якостях та досягненнях, ОСОБА_1 повинен бути поновлений на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області, з одночасним стягненням з Державної служби України з безпеки на транспорті на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 січня 2019 року по день винесення судового рішення.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до пункту 1 частини 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
В рішенні у справі "П'єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.
Згідно довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 сума нарахованої заробітної плати останнього за листопад 2018 року складає 2237,00 грн., за грудень 2018 року складає 5857,00 грн.. Усього за останні 2 календарні місяці роботи позивач отримав - 8094,00 грн.
Кількість відпрацьованих робочих днів у листопаді - 22, у грудні - 20. Усього 42 дні.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 192,71 грн. (8094,00 грн./42 робочі дні).
Кількість днів вимушеного прогулу позивача складає 67 робочих днів (січень 4 робочі дні, лютий - 20 робочих днів, березень - 20 робочих днів, квітень - 20 робочих днів, травень - з 01 травня по день винесення рішення (06 травня) - 3 робочі дні.
Таким чином середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає 12911,57 грн. (192,71 грн. * 67 робочих днів), який суд вважає необхідним стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті вихідної допомоги у розмірі 9914,80 грн., суд вказує, що за приписами статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Зважаючи на скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті № 111-к від 23.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області та відновлення порушеного права ОСОБА_1 шляхом поновлення на посаді, то посилання позивача на статтю 44 Кодексу законів про працю України, як наявності такого права, суд вважає необґрунтованим, а тому в задоволенні такої вимоги необхідно відмовити.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вказує на таке.
Відповідно до пункту 3 постанови Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року за № 4 моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Згідно з абзацом другим пункту 5 постанови Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року за № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, адже на підтвердження наявності порушення звичної душевної рівноваги позивача, наявності негативного психічного впливу, значних хвилювань, позивачем доказів надано не було (такими доказами могли бути, наприклад, відповідні медичні довідки про погіршення стану здоров'я, перелік куплений ліків щодо відновлення нервової системи, тощо). Крім того, суд вважає необгрунтованою також суму, яку позивач оцінив у 10000,00 грн. Посилання позивача на те, що розмір моральної шкоди встановлюється на підставі внутрішнього переконання особи не може бути обґрунтованим та належним фактом.
У відповідності з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Враховуючи викладене, суд вважає необхідним допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень, суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вірішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати, вихідної допомоги та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті від 23.01.2019 року за № 111-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 з 25 січня 2019 року на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на водному транспорті в Управлінні Укртрансбезпеки у Дніпропетровській області.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.01.2019 року по 06.05.2019 року, у розмірі 12911,57 грн. (дванадцять тисяч дев'ятсот одинадцять гривень 57 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати за місяць.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 06 травня 2019 року.
Суддя І.О. Лозицька