18 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/2791/13
Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Могил С.К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019
у справі № 916/2791/13
за позовом Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі:
1) Одеської міської ради;
2) Виконавчого комітету Одеської міської ради;
3) Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області
до Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів:
1) ОСОБА_1 ;
2) ОСОБА_2,
про зобов'язання знести самовільно побудовану споруду
ОСОБА_1 10.05.2019 через Південно-західний апеляційний господарський суд звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 916/2791/13.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 11.06.2019 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 14.12.1999 у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації, тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
Постановою пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996, а саме у п. 9 визначено, що згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова, всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя на всій території України забезпечується державою. Виходячи з цього конституційного положення судочинство в Україні має провадитися українською мовою. На виконання ч. 4 ст. 10 Конституції суд за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, зобов'язаний застосовувати при провадженні судочинства й іншу мову в порядку, визначеному законом (наприклад, Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним кодексами).
Рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2008 від 22.04.2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15.05.2003 N 802-IV.
Разом з тим Суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов'язок суду приймати такі документи до розгляду. Згідно з частиною 1 статті 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою, а відповідний механізм забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою передбачено у частинах 3, 4 статті 10 ГПК України, відповідно до якої суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до ст. 2 цього Закону поширюються положення Хартії.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги положення ч. 1 ст. 10 ГПК України та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Суд доходить висновку, що касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою.
При цьому Суд бере до уваги ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019 у справі № 922/234/18, від 11.02.2019 у справі №904/712/18, від 25.02.2019 у справі № 905/1222/18, ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 646/5556/17-ц, від 26.10.2018 у справі № 263/9917/15-ц, у яких відповідні судді доходили висновків про залишення без руху скарг, поданих не державною мовою, з наданням строку для подання касаційної скарги, викладеної державною мовою, або її перекладу.
Подана ОСОБА_1 касаційна скарга, як і клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, викладені не державною мовою. При цьому, в касаційній скарзі ОСОБА_1 не заявляє жодних клопотань щодо забезпечення її права на участь у судовому процесі не на державній мові, не зазначає про використання нею послуг перекладача, а тому Суд вважає доцільним залишити подану касаційну скаргу без руху та надати її заявнику строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, протягом якого скаржнику необхідно надати суду касаційну скаргу і клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження викладені українською мовою з доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи.
За таких обставин, керуючись статтями 2, 7, 10, 234, 292 ГПК України, Суд, -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі № 916/2791/13 залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме - скаржнику необхідно надати суду касаційну скаргу і клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження викладені українською мовою з доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи.
3. Звернути увагу скаржника на те, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута її заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду Могил С.К.