ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2019Справа № 910/3536/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ріст"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про визнання договору поставки частково недійсним
Суддя Гумега О.В.
секретар судового засідання
Я.І. Мухіна
Представники:
позивач: не з'явився
відповідач: Пічугіна С.С., довіреність № 639 від 17.04.2019
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ріст" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання недійсним Договору поставки № ЦЗВ-О3-01517-01 від 12.06.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ріст" в якості постачальника і Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі його філії "Центр забезпечення виробництва" в якості замовника, в окремій частині пункту 10.1 вказаного Договору, а саме: "За порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції", з моменту укладення вказаного Договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пункт 10.1 Договору поставки № ЦЗВ-О3-01517-01 від 12.06.2017 суперечить вимогам закону, а саме ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, ст.61 Конституції України, що відповідно до ст.ст.203, 215, 217 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним наведеного договору в частині пункту 10.1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ріст" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
09.04.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшов лист № б/н від 05.04.2019 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 28.03.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 постановлено прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ріст" до розгляду, відкрити провадження у справі № 910/3536/19, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 20.05.2019 о 10:20 год.
25.04.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, відповідно до якого представник позивача просив суд провести по справі № 910/3536/19 судове засідання 20.05.2019 о 10 год. 20 хв. за участю представника ТОВ "НВП "Ріст" поза межами Господарського суду міста Києва у режимі відеоконференції; постановити ухвалу про участь представника ТОВ "НВП "Ріст" по справі № 910/3536/19 у судовому засіданні 20.05.2019 о 10 год. 20 хв. у режимі відеоконференції у приміщенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ріст" у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції.
02.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позов в якому відповідач в повному обсязі заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки чинним законодавством не забороняється одночасне застосування відповідальності у вигляді пені та штрафу за невиконання умов договору. Крім того, відповідач зазначив, що позивач був обізнаний про спірний пункт договору та підтвердив своє погодження із даним пунктом підписавши спірний договір. На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
17.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач в повному обсязі заперечив проти доводів відповідача та просив суд задовольнити позов.
У підготовче засідання, призначене на 20.05.2019, з'явилися представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні, призначеному на 20.05.2019, суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 20.05.2019 судом оголошено перерву до 03.06.2019 о 10:40 год.
31.05.2019 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, у зв'язку з неможливістю забезпечення явки останнього через скрутне матеріальне становище ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Ріст".
03.06.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
У підготовче засідання, призначене на 03.06.2019, з'явився представник відповідача. Представник позивача не з'явився.
У підготовчому засіданні, суд розглянув та задовольнив заяви позивача від 31.05.2019 та від 03.06.2019, про розгляд справи без участі його представника.
У підготовчому засіданні, призначеному на 03.06.2019, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У підготовчому засіданні, призначеному на 03.06.2019, після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2019 о 09:40 год.
В судове засідання, призначене на 18.06.2019 з'явився представник відповідача. Представник позивача не з'явився.
В судовому засіданні 18.06.2019 здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 18.06.2019 судом заслухано вступне слово представника відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст.208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст.217, 218 ГПК України).
Відповідач проти задоволення вимог позивача заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.06.2019 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч.6 ст.233 ГПК України.
Заслухавши представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували відповідні обставини, суд
12.06.2017 між Філією «Центр забезпечення виробництва» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ріст» (далі - постачальник, позивач) укладено Договір поставки №ЦЗВ-03-01517-01, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що визначені у цьому договорі (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.1.2 Договору, найменування продукції: Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Запасні частини до пасажирських вагонів).
Згідно з п.4.1 Договору, ціна продукції визначається даним договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника.
Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у Специфікації до даного договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п.5.1.
У пункті 4.3 Договору сторони погодили, що загальна сума даного договору на момент його підписання складає - 30120590,00 грн., крім того ПДВ 20% - 6024118,00 грн., що разом становить 36144708,00 грн.
Відповідно до п.5.1 Договору, постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС» ред. 2010 р.).
Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим Актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику (п.5.3 Договору).
Пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п.5.2 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до п.10.1 Договору, за порушення термінів постачання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань до поставити продукцію, якщо про інше його не попередив письмово замовник.
Згідно з п.13.7 Договору, термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов'язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання.
Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначив, що в укладеному між сторонами договорі наявні певні умови, які суперечать чинному законодавству і надають відповідачу незаконні переваги, зокрема пунктом 10.1 договору передбачено, що за порушення термінів постачання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції. Так позивач наголошує на тому, що вказаний пункт договору суперечить нормам чинного законодавства, зокрема Конституції України та Цивільному кодексу України, оскільки даним пунктом встановлено відповідальність за порушення не грошового зобов'язання, а також передбачено подвійне притягнення до відповідальності відповідача за один вид цивільного правопорушення.
На підставі викладеного позивач просить суд визнати недійсним в окремій частині пункту 10.1 спірного Договору, а саме: «За порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої в строк продукції», з моменту укладення вказаного Договору.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до положень пункту 10.1 Договору поставки №ЦЗВ-03-01517-01 від 12.06.2017 сторони погодили, що за порушення термінів постачання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції на умовах передбачених п.5.2 даного договору, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15% від суми непоставленої продукції.
Позивач зазначає, що вказаний пункт договору суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст.61 Конституції України та Цивільному кодексу України, проте суд не погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та частиною шостою статті 232 ГК України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.231 Господарського кодексу України за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.
Суд зазначає, що у спірному договорі сторонами передбачено одночасне застосування до постачальника господарсько-правової відповідальності за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального права, беручи до уваги норми наведеного вище чинного законодавства, суд зазначає, що одночасне нарахування пені та штрафу не суперечить Конституції України, господарському та цивільному законодавству.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем разом із позовною заявою подано попередній розрахунок суми судових витрат, який складається із суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір в розмірі 1921,00 грн. покладається на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 19.06.2019.
Суддя О.В. Гумега