печерський районний суд міста києва
Справа № 201/5579/18-ц
29 травня 2019 року Печерський районний суд м. Києва
в складі: головуючого- судді Литвинової І.В.
при секретарі Винник С.М.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Руслана Олеговича, третя особа приватний виконавець Бурхан-Крутоус Лілія Анатоліївна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
06 грудня 2018 року до Печерського районного суду м. Києва, на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2018 року, надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 10 грудня 2018 року позовну заяву залишено без руху та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі за клопотанням представника, обґрунтоване посиланням наявністю обставин, що відповідають нормі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», засвідчену належним чином копію якої направлено стороні заявника /а. с. 83-86/.
02 січня 2019 року до суду засобами поштового зв'язку, на виконання вимог ухвали від 10 грудня 2018 року, від представника позивача надійшла позовна заява у новій редакції з додатками до неї, у кількості сторін та для третьої особи, клопотання про витребування доказів та заява про забезпечення позову /а. с. 89-91/.
У прохальній частині позовної заяви, датованої 27 грудня 2018 року представник позивача повторно просить суд звільнити її довірителя від сплати судового збору, посилаючись на те, що вона є одинокою матір'ю з дитиною віком до чотирнадцяти років, має тяжкий матеріальний стан і тимчасово не працює.
Ухвалою судді від 17 січня 2019 року у справі відкрито провадження для розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, залишено без задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору /а. с. 103-105/.
Також 17 січня 2019 року ухвалою суду залишено без задоволення клопотання представника позивача про забезпечення позову та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі та ухвалою суду задоволено клопотання про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. засвідченої належним чином копії виконавчого напису, вчиненого 29 вересня 2017 року за № 14472, та документи, що залишаються у справах приватного нотаріуса при вчиненні виконавчого напису, згідно з номенклатурою справ приватного нотаріуса, на виконання якої 05 лютого 2019 року нотаріусом засобами поштового зв'язку надано копії витребуваних судом документів /а. с. 108-110, 111-112, 118-127/.
20 лютого 2019 року до суду засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив АТ КБ «Приватбанк» на позов, у якому позовні вимоги визнані не були, вказано, що з метою вчинення виконавчого напису нотаріусу банком було надано передбачені законодавством документи, які підтверджують безспірність кредитної заборгованості, у тому числі: кредитний договір, виписка з особового рахунку боржника, письмова вимога банку про усунення порушень за кредитним договором та докази її направлення. Окрім того, вказано як на доводи, що спростовують підстави позову, що 08 серпня 2017 року банком було направлено на адресу позивача письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором, що підтверджується описом до цінного листа, списком згрупованих поштових відправлень, фіскальним чеком, а також, що вона систематично використовувала кредитну карту № НОМЕР_1 , в той же час, беручи на себе зобов'язання, ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, позивач повинна була усвідомлювати неминуче настання негативних наслідків у результаті неналежного виконання своїх зобов'язань /а. с. 138-142/.
18 березня 2019 року до суду надійшов відзив від приватного нотаріуса КМНО Швеця Р. О. на позов, у якому вимоги не було визнано, зазначено, що виконавчий напис вчинено у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» на підставі документів, передбачених Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 /а. с. 171-189/.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, заслухавши обґрунтування представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідач ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ «КБ «Приватбанк», 30 серпня 2011 року надав за заявою-анкетою позивачеві строковий кредит в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії /а. с. 121/.
Банк-відповідач 08 серпня 2017 року направив засобами поштового зв'язку письмову вимогу на адресу позивача з вимогою про усунення порушень за кредитним договором, розрахувавши суму боргу станом на 31 липня 2017 року у розмірі 88 381, 38 грн /а. с. 126, 127/.
10 серпня 2017 року банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. із заявою про вчинення виконавчого напису для примусового виконання кредитного договору б/н від 08 серпня 2017 року для стягнення боргу у розмірі 88 381, 38 грн частинами, надавши копію кредитного договору, засвідчену виписку з особового рахунку боржника, вимогу про усунення порушень за кредитним договором, копії опису вкладення у цінний лист, розрахунковий документ про оплату послуг поштового зв'язку, довіреність представника банку, паспорт представника банку /а. с. 120/.
Заява банку приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. була задоволена і 29 вересня 2017 року видано виконавчий напис № 14472, яким запропоновано стягнути з позивача грошові кошти у сумі 48 618, 43 грн, строк за який провадиться стягнення - 2 058 днів, а саме з 12 грудня 2011 року по 31 липня 2017 року /а. с. 119/.
На підставі заяви ПАТ КБ «Приватбанк» та виконавчого напису № 14472 від 29 вересня 2017 року, постановою приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л. А. 18 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56215194 про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 618, 43 грн /а. с. 10/.
Постановою від 07 травня 2018 року приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л. А. накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 99 399, 52 грн /а. с. 11-12/.
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й встановити та зазначити у рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17.
Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до ст. 88 зазначеного закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Згідно з виконавчим написом нотаріуса Швеця Р. О. від 29 вересня 2017 року, строк, за який проводиться стягнення зазначений з 12 грудня 2011 року по 31 липня 2017 року, тобто з перевищенням трирічного строку, що є невідповідністю вимог закону.
При цьому, суд вважає, що може бути застосований строк давності встановлений тільки законом, тобто строки позовної давності встановлені договором, при вчиненні виконавчого напису у даному випадку не враховуються.
У даному випадку можливо було вчинити два виконавчих напису на строк який не перевищує зазначений у ст. 88 Закону України «Про нотаріат».
В роз'ясненнях, викладених в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», затверджених постановою від 07 лютого 2014 року № 2, у 10 пункті роз'яснень зазначено, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом України «Про нотаріат» № 3425-XII.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що факт безспірності підпадає під об'єктивний сумнів, стверджувати протилежне підстави відсутні, а тому зазначений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, тобто позов є обґрунтованим.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати, що включають судовий у розмірі 704, 80 грн, підлягають стягненню з банка-відповідача.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст.1-16, 18, 259, 628, 630, 634, 663 Цивільного кодексу України,
ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат»,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Руслана Олеговича, третя особа приватний виконавець Бурхан-Крутоус Лілія Анатоліївна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис від 29 вересня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем за реєстровим номером 14472 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова