31 травня 2019 року м. Рівне №460/719/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа від Рівненського міського суду за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - відповідач), за змістом якого позивач просив суд:
визнати протиправними рішення та дії відповідача щодо не виплати щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат в 2018 та 2019 роках;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат за 2018 та 2019 роки на дату виплати, із врахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. В результаті захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, визнаний інвалідом І групи. Вказав, що відповідно до статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Позивач звертався до відповідача із вимогою виплатити належну суму на оздоровлення за 2018 та 2019 роки у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Однак, листами №Д-907 від 07.03.2019 та №Д-907/1 від 10.04.2019 отримав відмову і повідомлення, що щорічна допомога на оздоровлення в сумі 120,00 грн виплачена як за 2018 рік, так і за 2019 рік. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки в 2018 році мінімальна заробітна плата на дату виплати допомоги 14.03.2018 становила 3723,00 грн, а п'ять мінімальних зарплат складало суму 18615,00 грн. У 2019 році на дату виплати допомоги мінімальна заробітна плата становила 4173,00 грн, відтак п'ять мінімальних зарплат складає суму 20865,00 грн, а виплачено тільки 120 грн.
Позивач зауважив, що 09.07.2007 Конституційним Судом України ухвалено рішення №6-оп/2007, відповідно до якого положення Закону не можуть скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Вважаючи протиправним дії відповідача щодо відмови виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2018 та 2019 роки у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 01.04.2019 позовна заява була залишена без руху та надано позивачу строк тривалістю не більше 10 днів з дня вручення йому ухвали для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув, відтак позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
Ухвалою від 16.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач подав суду відзив на позовну заяву (а.с.25-26), в якому вказав, що згідно зі статтею 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. При цьому, Законом України від 28.12.2017 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема, статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 встановлено, що розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інвалідам І групи визначено у сумі 120 грн. Зазначив, що при цьому, Кабінетом Міністрів України змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 щодо розмірів щорічної допомоги на оздоровлення внесено не було.
Таким чином, вважає, що з 01.01.2015 стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містила положень щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідних розмірах, кратних до мінімальної заробітної плати. Відтак, виплата такої допомоги проведена позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 у розмірі 120,00 грн правомірно.
За наведених обставин, відповідач просив в задоволенні позову відмовити.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці повне судове рішення складено 31.05.2019.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, з урахуванням такого.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю першої групи з 07.02.2018, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія АВ №0756801 (а.с.6).
Статус позивача як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), підтверджується копією посвідчення Серія НОМЕР_1 , виданого 13.03.2013 Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.27)
На звернення ОСОБА_1 Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради листом від 28.12.2018 №Д-3104 повідомило, що позивач перебуває на обліку як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та отримує всі належні пільги та компенсаційні виплати, які передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно зі статтею 48 Закону, один раз на рік нараховується допомога на оздоровлення. Сума допомоги передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 та становить 120,00 грн (а.с.7-8).
Листами Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 17.03.2019 №Д-907 та від 10.04.2019 №Д-907/1 ОСОБА_2 В ОСОБА_3 на його звернення повідомлено, що йому була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік в сумі 120,00 грн платіжним дорученням від 14.03.2018 №102 та за 2019 рік в сумі 120,00 грн платіжним дорученням від 11.03.2019 №124. Сума такої допомоги передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 (а.с.32, 33)
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат за 2018 та 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Оцінюючи правомірність поведінки відповідача у спірних правовідносинах, суд враховує таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
У статті 13 Закону № 796-XII передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частинами 2, 3 статті 48 Закону №796-ХІІ (в редакції, станом на дату виплату відповідачем позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2018 та 2019 роках) передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.
Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 10 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 760, щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В свою чергу, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12.07.2005 №562, встановлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам I і II групи - 120 гривень.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не було передбачено виплату позивачу щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Виплату позивачу допомоги на оздоровлення було здійснено відповідачем на підставі чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік та за 2019 рік законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи доводи позивача про недопущення звуження змісту та обсягу його права, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Валентина Никанорівна Великода проти України" від 03.06.2014 (Заява № 43331/12), в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, окрім іншого, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Конституційний Суд України у п. 2.1 рішення №20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У п. 2.2 цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (п.п. 2, 3 статті 116) (254к/96-ВР), а у рішенні від 02.03.1999 № 2-рп/99 зазначив, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №202/4104/17.
Таким чином, твердження позивача щодо протиправної відмови відповідача у виплаті йому щорічної допомоги на оздоровлення в сумі п'ять мінімальних заробітних плат є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин. Доводи та обґрунтування позивача не спростовують правомірності поведінки відповідача та не дають суду підстав для зобов'язання його вчинити певні дії.
Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в позові до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Соборна, буд. 12, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 03195441) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 31 травня 2019 року.
Суддя Дорошенко Н.О.