ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
13 червня 2019 року м. Київ№ 640/4995/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
за участю секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
до Національного банку України
пропоновлення на роботі, стягнення середнього заробітку
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ;
представника позивача - ОСОБА_2 ;
представника відповідача - Булгакова С.В.;
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, у якому просила суд:
- визнати звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста відділу планування управління контролінгу Департаменту фінансового контролінгу незаконним та поновити ОСОБА_1 на роботі;
- стягнути з Національного банку України середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 261391,67 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.
Представник відповідача, разом з відзивом на позов, 02 травня 2019 року надав до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки, за переконанням відповідача, дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Так, за посиланням відповідача, ОСОБА_1 звільнена не з публічної служби, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В підготовчому судовому засіданні 13 червня 2019 року за участі учасників справи розглянуто клопотання про закриття провадження у справі №640/4995/19.
Представник відповідача підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити.
Позивач та представник позивача заперечили проти задоволення даного клопотання з підстав, наведених у письмових запереченнях, а саме зазначили, що нормативне обґрунтування поширення на даний спір адміністративної юрисдикції надано у позовній заяві та відповіді на відзив, крім того послались на судову практику.
Суд, розглянувши клопотання про закриття провадження у справі та надані з боку учасників справи докази, заслухавши пояснення представника відповідача в обґрунтування вказаного клопотання, заслухавши думку позивача та представника позивача по даному клопотанню, вважає, що клопотання про закриття провадження у справі є обґрунтованим та підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 на підставі наказу №420-к від 18 січня 2018 року звільнена з посади головного економіста відділу планування управління контролінгу Департаменту фінансового контролінгу, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».
Відповідно до Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Державна служба характеризується тим, що: а) здійснюється на державних посадах у державних органах або їх апаратах; б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави; в) регламентується Законом України «Про державну службу» та іншими спеціальними законами; г) характеризується особливістю вступу на державну службу, її проходженням, припиненням службових відносин; ґ) пов'язана з присвоєнням рангів, чинів, спеціальних і військових звань; д) характеризується безпартійністю або політичною нейтральністю державних службовців; е) оплачується за рахунок державного бюджету.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та ін.
Відповідно до частини четвертої статті 64 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції що діяла до 01 травня 2016 року) службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України «Про державну службу», якщо цей Закон не встановлює іншого.
Однак пунктом 7 частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII у статті 64 Закону України «Про Національний банк України» частину четверту виключено з 01 травня 2016 року.
Отже, починаючи з 01 травня 2016 року усі працівники Національного банку України не є державними службовцями.
Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII підписаний текст Присяги державного службовця є складовою особової справи державного службовця. Про складення Присяги державного службовця робиться запис у трудовій книжці державного службовця.
Аналогічна за змістом норма містилась також і в частині третій статті 17 попереднього Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII.
Матеріалами справи, а саме копією трудової книжки позивача, підтверджується, що 01 травня 2016 року позивачем втрачено статус державного службовця відповідно до закону України «Про Державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VII, про що зроблено відповідну відмітку.
Заперечуючи проти задоволення клопотання відповідача, позивач наголошувала, що відноситься до кола осіб, які подають декларації відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».
Проте, слід зазначити, що віднесення позивачки до суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону, не є тотожним суб'єктам, на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу».
Посилання позивача на судову практику щодо спорів службовців щодо поновлення на роботі у Національному банку України, які розглядались у порядку адміністративного судочинства, суд не може взяти до уваги, оскільки у вказаних спорах вбачається інший період (час, коли особа перебувала на державній службі до набрання чинності Законом від 10 грудня 2015 року №889-VIII).
Таким чином, позивач, працюючи в Національному банку України на посаді головного економіста відділу планування управління контролінгу Департаменту фінансового контролінгу займала посаду, яка з 01 травня 2016 року не відноситься до державної служби.
Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм та з урахуванням матеріалів справи суд дійшов висновку, що відповідач в правовідносинах звільнення з посади ОСОБА_1 з посади головного економіста відділу планування управління контролінгу Департаменту фінансового контролінгу Національного банку України, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.
Лише участь у справі сторони, яка є суб'єктом владних повноважень (посадовою особою суб'єкта владних повноважень), не може свідчити про наявність між сторонами публічно-правового спору, оскільки в даному випадку спір виник не з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.
Отже, посилання позивача на підсудність даного спору Окружному адміністративному суду м. Києва є помилковим, з огляду на те, що в даному випадку відповідач як посадова особа суб'єкта владних повноважень виконує відносно позивача не владні управлінські функції, а функції роботодавця у трудових відносинах.
Суд зазначає, що трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (частина перша статті 1 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України)).
Статтею 2 КЗпП України гарантовано, зокрема, право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.
Таким чином спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися за правилами ЦПК.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Підсумовуючи наведене й беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
При зазначених вище обставинах, враховуючи, що спір пов'язаний з захистом трудових прав позивача, - Окружний адміністративний суд міста Києва не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого спору, суд вважає за необхідне провадження по справі закрити.
З вищенаведеного слідує, що спір між сторонами виник із трудових відносин, за своєю правовою природою не пов'язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тобто, не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, суд вбачає наявними підстави для задоволення клопотання представника відповідача та закриття провадження у справі.
Разом з тим суд роз'яснює, що відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238, статтями 241, 248, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задовольнити.
2. Закрити провадження у справі № 640/4995/19.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може буде оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко
Повний текст ухвали складено 14 червня 2019 року.