14 червня 2019 року м. Київ № 357/5657/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради
про визнання дій неправомірними та стягнення грошової допомоги,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Києво-Святошинського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради (далі - УСЗН Білоцерківської міської ради), в якому просить суд:
- визнати дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської Ради неправомірними;
- стягнути з управління соціального захисту населення Білоцерківської міської Ради недоотриману суму грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік виходячи із розрахунку 5-ти мінімальних заробітних плат на момент виплати з відрахуванням отриманої суми.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.05.2018 зазначену справу передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Київського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом другої групи, а тому відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, яка у 2018 році становила 18615,00 грн.
Позивач зазначив, що Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області було нараховано та виплачено їй у 2018 році щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС лише у розмірі 120,00 грн. Таким чином недоплата складає 18495 грн.
Також, позивач зауважила, що відповідачем при виплаті їй щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік як інваліду другої групи протиправно не було застосовано положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, судом запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та разом з цим, роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Від Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області до суду надійшов відзив від 01.10.2018 № 02-30/282 на позовну заяву відповідно до змісту якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування правової позиції зазначив, що щорічна разова грошова допомога на оздоровлення виплачена позивачу у 2018 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказаною Постановою Кабінету Міністрів України чітко визначено розміри допомоги в залежності від категорій осіб. Відповідач звертав увагу суду, що у нього не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим вважає, що ним правомірно відмовлено позивачу в нарахуванні щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Разом з цим, відповідач зауважив, що у 2018 році не було жодних змін у законодавстві щодо розміру допомоги чи порядку її виплати, а з травня 2018 року не було жодних рішень Кабінету Міністрів України про збільшення розміру допомоги, обсяги бюджетних призначень для виплати допомоги не збільшувались, тому підстав для здійснення перерахунку не було.
У відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.
З огляду на зазначене, відповідач стверджує, що Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області не було допущено бездіяльності чи будь-які неправомірні дії, а тому жодних прав позивача не порушувалось.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 20.07.2006.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи, про що свідчить копія посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради 19.12.2011.
У позовній заяві позивач зазначив про те, що Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради у 2018 році було виплачено йому щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з другою групою інвалідності у розмірі 120,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на початку 2018 року позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради із заявою про виплату щорічної допомоги на оздоровлення в повному обсязі відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
Так, відповідно до розрахунку позивача, наведеного у вказаній заяві, сума щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції за 2018 рік, виходячи із розрахунку п'яти мінімальних заробітних плат, з урахуванням виплачених позивачу частини щорічної допомоги у розмірі 120,00 грн., становить 18495, 00 грн.
Розглянувши звернення позивача, Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради надало відповідь, оформлену листом від 13.04.2018 № 3777, в якій зазначило, що щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік виплачена у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням викладеного, відповідач повідомив позивача про те, що щорічна грошова допомога на оздоровлення у 2018 році виплачена йому відповідно до чинного законодавства України у розмірі 120,00 грн. 19.03.2018 року.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача неправомірною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд зазначає, що редакцією частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ до 01.01.2006 року була передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам I і II групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
В подальшому дію цієї норми в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005 р. № 3235-IV.
Також дію цієї норми в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати було зупинено й на 2007 рік згідно із Законом України від 19.12.2006 р. №489-V, що згодом було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № 107-VI текст статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ було викладено в редакції, яка передбачала, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими викладено в новій редакції статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ про те, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно зі ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній після визнання зазначеним рішенням Конституційного Суду України неконституційними змін, внесених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI, щорічна допомога на оздоровлення інвалідам I і II групи виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII були внесені зміни, зокрема, до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та вказану статтю викладено у редакції, згідно якої одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 01.01.2015.
При цьому розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI було доповнено пунктом 26 згідно із Законом № 79-VIII від 28.12.2014, яким установлено, що норми і положення, зокрема, статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказані зміни до Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України також набрали чинності 01.01.2015 року.
Отже, починаючи з 01.01.2015 стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними.
Таким чином нормами Законів України від 28.12.2014 № 76-VIII та № 79-VIII, які набрали чинності 1 січня 2015 року, встановлено спеціальні правила застосування з 01.01.2015, зокрема, статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до яких при здійсненні передбачених ними виплат застосовуються їх розміри, встановлені Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів та бюджету Пенсійного фонду, тобто по-іншому врегульовано спірні відносини.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї» від 21.04.2016 № 1339-VIII статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції.
Зокрема, згідно з частиною 2 статті 48 цього Закону в редакції Закону України від 21.04.2016 № 1339-VIII щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.
Згідно з частиною 3 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 21.04.2016 №1339-VIII компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зміни, внесені Законом України від 21.04.2016 № 1339-VIII, набрали чинності 22.05.2016 року, із дня, наступного за днем його опублікування.
Також, Законом України «Про внесення зміни до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.2017 № 2082-VIII статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції.
Зокрема, згідно з частиною 2 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06.06.2017 №2082-VIII щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.
Згідно з частиною 3 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 06.06.2017 №2082-VIII компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України".
Закон України від 06.06.2017 № 2082-VIII набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме, 28 червня 2017 року.
Таким чином, розмір виплат щорічної допомоги на оздоровлення передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, вказана постанова Кабінету Міністрів України не визнана в установленому законом порядку нечинною, оскільки не була оскаржена до суду, та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Слід також звернути увагу, що суд не наділений функцією законотворчості, і здійснює виключно правозастосовчу функцію із наданням правової оцінки діям та рішенням суб'єкта владних пововажень на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, отже визначення щорічної адресної допомоги саме у такому розмірі належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
Відповідно до вказаної постанови розмір щорічної разової грошової допомоги учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії становить 120,00 грн., що і було виплачено позивачу за 2018 рік.
Отже, здійснюючи у 2018 році нарахування та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі 120,00 грн. відповідач діяв на підставі та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
Крім того, рішенням Конституційного суду України від 25 січня 2012 року №3рп/2012 у справі за конституційним поданням Управління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої та третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України встановлено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.
Отже, виплата щорічної допомоги на оздоровлення передбачена саме постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої відповідач здійснив виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу у розмірі 120 грн., оскільки іншого розміру такої допомоги у 2018 році не встановлено, а стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01.01.2015 року, не передбачає такої допомоги.
У свою чергу, Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо розмірів допомоги на оздоровлення внесено не було.
Таким чином, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування допомоги на оздоровлення у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України від 12.07.2005 №562, оскільки відповідно до вимог статті 19 Конституції України відповідач має діяти у межах, у порядку та у спосіб, передбачений законом.
Аналогічну правову позицію по даній категорії справ висловив Верховний Суд у постановах: постанова від 06 березня 2018 року у справі № 219/3834/13-а, постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 202/4104/17
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо доводів позивача з посиланням на те, що обмеження права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення суперечить Конституції України, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року, висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» від 3 червня 2014 р. зазначив, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.
Відтак, нарахування та виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі згідно вимог чинної на даний час Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не норм статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що діяли до 01.01.2015, не суперечить положенням частини третьої статті 22 Конституції України.
Враховуючи викладене, відповідач, проводячи нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ої категорії, інваліду ІІ групи, інвалідність якого пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, правильно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює розміри виплати вказаної допомоги на оздоровлення.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводи відповідача.
Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність оскаржуваних дій.
З огляду на зазначене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, то суд зазначає, що оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відсутні.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Водночас, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, а відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.