Іменем України
14 червня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 425/1360/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
18 квітня 2019 року до Рубіжанського міського суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якій позивач просить суд,
-визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, яка полягає у призупинені виплати, пенсії по інвалідності починаючи з червня 2018 року;
-зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, поновити нарахування та виплату пенсії з моменту припинення без застосування законодавства у сфері внутрішньо переміщених осіб.
Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 19 квітня 2019 року справу № 425/1360/19 позовну заяву за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
До Луганського окружного адміністративного суду зазначена адміністративна справа надійшла 10 травня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та є внутрішньо переміщеної особою та отримувачем пенсійних виплат. Пенсію отримував по 31 травня 2018 року. На запит представника позивача щодо підстав припинення виплати пенсії, відповідач повідомив, що пенсію припинено у зв'язку з не підтвердження місця реєстрації внутрішньо переміщеної особи. Позивач вважає, що припинення виплати пенсії з 01.06.2018 є протиправною, оскільки це порушує право позивача на пенсійне забезпечення.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив те, що 02.05.2019 у зв'язку з переміщенням позивач написав заяву до відповідача, в якій просив поновити виплату раніше призначеної пенсії. Позивача взято на облік до управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, правонаступником якого є Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області як отримувача пенсії за віком з 01.05.2018 за даними електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщену особу.
Відповідач зазначив, що пенсія з 01.05.2018 по 30.06.2019 обліковуються в управлінні та будуть виплачені на умовах окрумого порядку визначеного КМУ України (арк.спр. 37-40).
Судом у справі здійснено наступні процесуальні дії:
Ухвалою суду від 15 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 31-32).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 (місце перебування: АДРЕСА_1 ), є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 13), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр.10), довідки від 07.09.2015 № 917008926 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 12), пенсійного посвідчення (арк. спр.11).
Згідно з матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем до матеріалів справи:
За заявою від 02.05.2019 ОСОБА_1 взято на облік з 01.05.2018 за даними електронної пенсійної справи як внутрішньо переміщену особу з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (арк. спр. 59,44 ).
Рішенням від 25 травня 2018 року № 80 Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області у звязку з непідтвердженням постійного місця проживання припинено виплату пенсії по інвалідності з 01.06.2018 (акрк.спр. 15-16).
Позивач 03.08.2018 звернувся до відповідача з заявою про поновлення пенсії (арк.спр. 58).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.11.2018 № 21 комісія вирішила відмовити соціальні виплати позивачу (арк. спр. 54).
Рішенням від 17 грудня 2018 року № 517 Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області у звязку з непідтвердженням постійного місця проживання припинено виплату пенсії по інвалідності з 01.11.2018 (акрк.спр. 55-57).
Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 21.05.2019 № 136 комісія вирішила призначити соціальні виплати позивачу (арк. спр. 62).
Відповідно до довідки Рубіжанського ОУПФУ від 30.05.2019, остання виплата пенсії позивачу відбулась у квітні 2018 року в сумі 1452,00 грн, починаючи з травня 2018 року пенсія позивачу не виплачувалась (арк. спр. 63).
Відповідно до інформації зазначеної в листі Рубіжанського ОУПФУ від 30.05.2019 у червні 2019 року ОСОБА_1 нараховано пенсію за липень 2019 року, сума пенсії за період з 01.05.2018 по 30.06.2019 в розмірі 20643,00 грн., яка не виплачена за минулий період, нарахована і буде виплачена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України (арк.спр. 36).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Суд вважає за необхідне розглянути справу у письмовому провадженні, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи”.
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
Постановою кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).
Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ “Державний ощадний банк”.
Як вбачається з матеріалів справи, припинення виплати пенсії позивачу відбулося у зв'язку з непідтвердженням фактичного місця проживання.
Вказані доводи відповідача суд не бере до уваги, оскільки право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Отже, припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
Водночас, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом України.
Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.
Як вже вище зазначено, підстави припинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом “закон” - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.
З вищевикладених підстав щодо співвідношення Закону № 1058-IV з підзаконними нормативно-правовими актами, суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо виплати пенсії минулих періодів.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, судом встановлено, що позивач, починаючи з травня 2018 року не отримує пенсію з вини Рубіжанського ОУПФУ Луганської області.
Таким чином, суми пенсії, невиплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що судом достовірно встановлено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень безпідставно припинив позивачу виплату пенсії з травня 2018 року, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог щодо визначення періоду, за який порушене право позивача підлягає відновленню, а семе відновити права позивача з травня 2018 року, а не з червня 2018 року, як вказано у позові.
Також, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося також внаслідок прийняття відповідачем протиправних рішень про призупинення виплати пенсії від 25 травня 2018 року № 80 та від 17 грудня 2018 року № 517, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування зазначених рішень Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 25 травня 2018 року № 80 та від 17 грудня 2018 року № 517 про призупиненння виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року та 01 листопада 2018 року відповідно.
Щодо посилань відповідача на те, що Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області є неналежним відповідачем в частині зобов'язання виплатити заборгованість з пенсії, що утворилась, суд зазначає таке.
Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках визначено Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок № 1596).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1596 виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: між уповноваженими банками та органами соціального захисту населення або центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат; між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду, а у разі централізованого нарахування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та органами Пенсійного фонду, у разі централізованого фінансування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві.
Абзацами першим-третім пункту 12 Порядку № 1596 передбачено, що органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.
Пунктом 13 Порядку № 1596 передбачено, що списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів. Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту. За договорами, зазначеними у пункті 3 цього Порядку, та за наявності технічних можливостей сторін цих договорів списки можуть подаватися в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Подання списків в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису обумовлюється в договорах, які укладаються згідно з пунктом 3 цього Порядку. Органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення протягом місяця, за який виплачується пенсія та грошова допомога, можуть складати і подавати додаткові списки на зарахування пенсій та грошової допомоги одержувачам, які з різних причин не були внесені до основних списків, а також у разі перерахунків пенсій та грошової допомоги.
На підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів (абзац перший пункту 14 Порядку № 1596).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 13 грудня 2018 року № 27-1 “Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році” з метою забезпечення стабільного фінансування та виплати пенсій відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, для здійснення з 01 січня 2019 року фінансування пенсійних виплат головними управліннями Пенсійного фонду України у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській та Чернігівській областях, начальникам відповідних головних управлінь доручено забезпечити у порядку, встановленому законом, укладання договорів з публічним акціонерним товариством “Укрпошта” та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки.
Прийнята правлінням Пенсійного фонду України постанова від 13 грудня 2018 року № 27-1 “Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році” не визначає порядок виплати пенсій та грошової допомоги саме головними управліннями Пенсійного фонду України в областях.
Окрім того, згідно з пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, до повноважень управлінь Пенсійного фонду України в містах (у тому числі Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області) серед іншого віднесено забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачу виниклу заборгованість з виплати пенсії, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов'язанням відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.05.2018. Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язати відповідача у подальшому сплачувати пенсію без застосування законодавства у сфері внутрішньо переміщених осіб, суд вважає таку вимогу безпідставною, оскільки згідно з положеннями Закону № 1058-IV нарахування та виплата пенсії мають здійснюватися постійно до виникнення підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, та прийняття рішення про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду України або судом.
Крім того, така вимога позивача є вимогою на майбутнє. Оскільки згідно з положеннями КАС України завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав позивача від порушень суб'єкта владних повноважень, суд не повноважний зобов'язувати відповідача до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 15.05.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 25 травня 2018 року № 80 про призупиненння виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 17 грудня 2018 року № 517 про призупиненння виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2018 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35А, код ЄДРПОУ 41245565) виплатити пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) з 01 травня 2018 року на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві “Державний ощадний банк України”.
У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області у подальшому сплачувати пенсію без врахування законодавста у сфері внутрішньо переміщених осіб - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35А, код ЄДРПОУ 41245565) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива