ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
11 червня 2019 року Справа № 923/144/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального підприємства теплових мереж "Каховтеплокомуненерго", м. Каховка Херсонської області
про стягнення заборгованості в сумі 43 156,41 грн за договором купівлі-продажу природного газу
за участю представників сторін:
від позивача: Остапенко В.М., довіреність № 14-201 від 17.05.2019;
від відповідача: не прибув;
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою № 14/4-217 від 05.02.2019 до Комунального підприємства теплових мереж "Каховтеплокомуненерго" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 43 156,41 грн за договором купівлі-продажу природного газу № 2581/1617-БО-33 від 31.10.2016.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 28.02.2019 відкрито провадження у справі № 923/144/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалами Господарського суду Херсонської області від 26.03.2019, 23.04.2019 судові засідання відкладалися у зв'язку з неявкою представників сторін.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.04.2019 продовжено строк розгляду справи понад встановлений ст. 248 ГПК України строк.
21.05.2019 розгляд справи не відбувся, у зв'язку із перебуванням судді Литвинової В.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 27.05.2019 судове засідання призначено на 11.06.2019.
25.03.2019 до Господарського суду Херсонської області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач, в цілому, визнає позовні вимоги.
23.04.2019 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені та 3% річних на 90%. Дане клопотання обґрунтоване наступними обавинами.
Відповідач є єдиним спеціалізованим підприємством по виробництву та постачанню теплової енергії в м. Каховка. Затверджені тарифи на послуги з теплопостачання, що діяли в 2016 - 2017 не відповідали витратам на виробництво і постачання теплової енергії, в результаті чого виникла різниця в тарифах, ціни газу, яка постійно мінялась та узгоджувалась додатковими угодами, в наслідок чого і проводились не своєчасні розрахунки на що Позивач і нарахував штрафні санкції.
Кошти перераховуються на наступні підприємства: НАК "Нафтогаз України" (за газ), ПАТ "Херсонгаз" (за розподіл газу), ПАТ "Укртрансгаз" (за транспортування газу магістральними трубопроводами) та залишок на рахунок нашого підприємства (для розрахунків за електроенергію, виплату ЗП і нарахувань на неї, сплату податків). Але по договору постачання природного газу заборгованості перед позивачем - не має і вся сума по Договору № 2581/1617- БО-33 - сплачена в повному обсязі.
Також, складові тарифу не передбачають витрат на сплату штрафних санкцій.
Вся ця ситуація говорить про те, що у відповідача відсутня реальна можливість впливати на своєчасність розрахунків з контрагентами, відповідно до умов договору укладеного між сторонами, відповідач отримував природній газ від позивача виключно для подальшої реалізації теплової енергії, а не для власних потреб.
Стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може негативно вплинути на виробничу діяльність відповідача по забезпеченню тепловою енергією як населення міста так і юридичних осіб, включаючи заклади охорони здоров'я, освіти, дитячих садків, а також на збільшення заборгованості з НАК "Нафтогаз".
При розгляді даного клопотання, просить взяти до уваги те, що по результатам роботи підприємства "Каховтеплокомуненерго" за 2017 рік, чистий фінансовий результат підприємства склав -1864 тисяч гривень (збиток), за 2018 рік, чистий фінансовий результат підприємства склав -985 тисяч гривень (збиток). На підтвердження свого скрутного фінансового становища підприємство надає звіти про фінансові результати за 2017 та 2018 роки.
Окрім того, просить суд розглянути справу без його участі.
Представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог.
Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 11.06.2019, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників, які прибули в судове засідання, суд
31.10.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач) та Комунальним підприємством теплових мереж "Каховтеплокомуненерго" (далі - Відповідач) укладено договір № 2581/1617-БО-33 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).
На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 5 300 889,43 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.31-36).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 23 478,63 грн.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.
Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 15 490,17 грн.
Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 4 187,61 грн.
Відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені на 90 %, посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства, дебіторську заборгованість споживачів фізичних та юридичних осіб.
Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).
У відповідності до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Також, згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. При цьому, зменшення розміру неустойки у виняткових випадках є правом, а не обов'язком суду.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання). Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.
Однак, всупереч наведеного наявності виняткових обставин для зменшення розміру неустойки відповідачем не наведено.
Слід також зазначити, що відповідач, уклавши договір купівлі-продажу природного газу, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.
Враховуючи майновий стан сторін, положення вищенаведених норм та доводи, якими відповідач обґрунтовує необхідність зменшення пені, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку відсутність підстав для зменшення розміру пені.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Каховтеплокомуненерго" (74800, м.Каховка, вул.Соборності, буд. 20А, код ЄДРПОУ 05449897) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) борг у загальній сумі 43 156,41 грн, у тому числі: пеня у сумі 23 478,63 грн, три проценти річних у сумі 4 187,61 грн, інфляційні втрати у сумі 15 490,17 грн та судовий збір у сумі 1 921,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 14.06.2019
Суддя В.В.Литвинова