13.06.2019 Справа № 920/491/19
Господарський суд Сумської області, у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/491/19 в порядку спрощеного позовного провадження:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СУМИГАЗ ЗБУТ” (40000, м.Суми, вул. Береста, 21, код ЄДРПОУ 39586236)
до відповідача: Державного професійно-технічного навчального закладу “Лебединське вище професійне училище лісового господарства” ( 42200, м. Лебедин, вул. 19 Серпня, буд. 61, код ЄДРПОУ 02547346)
про стягнення 222 254 грн. 95 коп.
Представники учасників справи:
від позивача: Щербина О.А. (довіреність № 007.1Др-42-1218 від 26.12.2018);
від відповідача: не з'явився
До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 41ЕВ407-343-19 від 18.02.2019 в загальному розмірі 222 254 грн. 95 коп., з яких: 210 270 грн. 07 коп. - основного боргу, 2 561 грн. 90 коп. - інфляційних збитків, 733 грн. 17 коп. - 3% річних, 8 689 грн. 81 коп. - пені, а також судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 21.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/491/19 в порядку спрощеного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 13.06.2019.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч. 1 ст. 252 ГПК).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться (ч. 8 ст. 252 ГПК).
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення представнику за довіреністю 24.05.2019.
Згідно зі ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
18.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (позивач - постачальник) та Державним професійно-технічним навчальним закладом «Лебединське вище професійне училище лісового господарства» (відповідач - споживач) був укладений договір № 41ЕВ407-343-19 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити споживачу у 2019 році газ в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині постачання газу з 01 лютого 2019 до 28 лютого 2019 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На підставі додаткової угоди № 1 від 01.03.2019 до договору на постачання природного газу для потреб не побутових споживачів № 41ЕВ407-343-19 від 18.02.2019 сторони внесли зміни до п. 11.1. договору, виклавши в наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині постачання газу з 01 лютого 2019 до 31 березня 2019 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».
Пунктом 11.2 договору передбачено, що одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Таким чином, за лютий - березень 2019 року відповідачу поставлено природного газу на суму 210270,07 грн. Факт отримання газу відповідачем підтверджується актами приймання-передачі природного газу належним чином підписаними сторонами та скріпленими печаткою, відповідно до яких нарахування становлять:
- акт № СМ389001498 від 28.02.2019 за лютий 2019 року - 51022,57 грн.;
- акт № СМ389003090 від 31.03.2019 за березень 2019 року - 159247,50 грн.
Відповідно до п 4.2.1. договору - обсяг газу сплачується до 25 числа місяця постачання газу згідно рахунку-фактури. Остаточний розрахунок за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до 10 числа, наступного за звітним місяцем згідно рахунку-фактури.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору свої зобов'язання належним чином не виконав і за отриманий природний газ вчасно не розрахувався, у зв'язку з чим заборгованість відповідача станом на 16.05.2019 за договором становить 210270 грн. 07 коп., що підтверджується актом звіряння від 04.04.2019, підписаним сторонами.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Станом на дату розгляду даної справи в суді відповідачем заборгованість за поставлений природний газ не сплачена, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 210270 грн. 07 коп. заборгованості за поставлений природний газ є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 8689 грн. 81 коп. пені за період з 11.03.2019 по 16.05.2019 відповідно до доданого до позову розрахунку.
Згідно з п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 6.2.1 договору визначено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом ІV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч.1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У відповідності до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Приписами частини 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити поведінку сторони, в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання.
Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи зазначених норм з огляду також на те, що відповідач є навчальним закладом, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені та стягнути з відповідача пеню у розмірі 3000,00 грн.
При цьому інфляційні втрати та 3 % річних не є штрафними санкціями у розумінні статті 230 ГК України, а є збитками, тому зменшення їхнього розміру нормами діючого законодавства не передбачено.
Позивач нарахував відповідачу 733 грн. 17 коп. 3 % річних за період з 11.03.2019 по 16.05.2019 та 2561 грн. 90 коп. інфляційних втрат за березень - квітень 2019 року, відповідно до доданих до позову розрахунку.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що факт прострочення відповідачем зобов'язання по договору встановлений судом, - вимога позивача про стягнення з відповідача 733 грн. 17 коп. 3 % річних за період з 11.03.2019 по 16.05.2019 та 2561 грн. 90 коп. інфляційних втрат за березень - квітень 2019 року є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: в частині стягнення 210270 грн. 07 коп. основного боргу, 2561 грн. 90 коп. інфляційних збитків, 733 грн. 17 коп. 3% річних, 3000 грн. 00 коп. пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розподіл судових витрат врегульовано ст. 129 ГПК України.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3248,47 грн. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Лебединське вище професійне училище лісового господарства» (42200, м. Лебедин, вул. 19 Серпня, буд. 61, код ЄДРПОУ 02547346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СУМИГАЗ ЗБУТ” (40000, м. Суми, вул. Береста, 21, код ЄДРПОУ 39586236) 210270 грн. 07 коп. основного боргу, 2561 грн. 90 коп. інфляційних збитків, 733 грн. 17 коп. 3% річних, 3000 грн. 00 коп. пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 3248 грн. 47 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 14.06.2019.
Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суддя В.В. Яковенко