06.06.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2578/14
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В.
судді: Кощеєв І.М., Широбокова Л.П.
секретар судового засідання Кисельов Є.О.
За участю представників сторін:
представник власників квартир №4, 5, 9, 43, 51, 54, 55, 56, 64, 66, 69, 71, 74, 75.: Оксаніченко А.С., за довіреністю №2288 від 12.11.2018 року, за довіреностями №№17,26,29,20,32,35,38,41,44,47,53,59,62 від 11.01.2018 р., адвокат;
від ліквідатора: Пустовойт Ю.Є., довіреність №6/03.19 від 06.03.2019 р., представник;
від ПАТ "Дельта Банк": Дєлов В.В., довіреність №б/н від 05.06.2019 р., адвокат;
інші представники у судове засідання не з'явилися.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.19р., повний текст ухвали складено 19.02.2019р., суддя Полєв Д.М., у справі № 904/2578/14
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ", м.Дніпро
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ", м.Дніпро, Індустріальний район, вул. Б.Хмельницького, 10/323, код ЄДРПОУ 24229997
про визнання банкрутом,
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.19р. у справі №904/2578/14 у задоволенні клопотання ПАТ "Дельта Банк" №231/851 від 08.12.2017р. (із уточненням №23.1/907 від 27.12.2017р.) про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно - відмовлено.
У задоволенні скарги ПАТ "Дельта Банк" №23.1/1055 від 02.03.2018р. на дії ліквідатора ТОВ "Житлобудінвест" Морозова І.А. - відмовлено.
Призначено до розгляду в судовому засіданні усне клопотання ПАТ "Дельта Банк" про заміну ліквідатора на 14.03.2019р. о 12:00.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, ухвалити нове рішення, яким:
- стягнути з арбітражного керуючого - ліквідатора ТОВ «Житлобудінвест» Морозова Ігора Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заподіяну ПАТ «Дельта Банк» майнову шкоду у розмірі 17 915 565,00 гривень у межах провадження справи про банкрутство №904/2578/14;
- вжити заходи із забезпечення позову шляхом накладення арешту майно, розташоване за адресою АДРЕСА_4 (згідно переліку).
Зокрема скаржник посилається на наступні обставини:
- Ліквідатор ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ" Морозов І. А. незаконно здійснив відчуження заставленого майна, за ціною що не відповідає ані ринковій, ані вартості вимог заставного кредитора;
- на аукціоні 04.08.2015р. майно відчужувалось саме як нерухоме майно у складі цілісного майнового комплексу, а не майнових прав;
- вина ліквідатора встановлена Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2017р. у даній справі;
- результати аукціону і договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу скасовані Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2017р;
- дії ліквідатора зі стягнення коштів з ОСОБА_3 не задовольняють вимоги кредитора, оскільки такі кошти фактично не стягнуті, а сам позов направлений на унеможливлення подальшого повернення та продажу спірного майна.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Оксаніченко А.С. (представник власників квартир №4, 5, 9, 43, 51, 54, 55, 56, 64, 66, 69, 71, 74, 75) просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги в частині вимог про скасування ухвали Господарського суду від 14.02.2019 у справі, відмовити у задоволенні апеляційної скарги в частині вимог про вжиття заходів із забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, розташоване за адресою: м.Дніпро, вул. Дарницька 19, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2019 у справі №904/2578/14 у частині відмови у задоволенні клопотання ПАТ «Дельта-Банк» від 08.12.2017р. №231/851 (із уточненням від 27.12.2017р. №23.1/907) про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно - залишити без змін.
Зокрема представником Оксаніченко А.С. зазначено, що приписами ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено заходів до забезпечення вимог кредиторів, які стосувалися б іншої особи, ніж Боржник. Заходи забезпечення позову, що застосовуються господарським судом за заявою сторони або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду та заходи забезпечення вимог кредиторів, як у даному випадку, що застосовуються судом за клопотанням кредитора в порядку ст.18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не є тотожними поняттями та/або тотожними заходами.
Як зауважено представником, Скаржнику відмовлено у задоволенні клопотання про забезпечення вимог кредиторів а не у вжитті заходів із забезпечення позову, відповідно така вимога апеляційної скарги задоволенню не підлягає.
На думку представника, скаржником не обґрунтована очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, з урахуванням того що майно, яке було в іпотеці заявника та на яке він теоретично мав права, на сьогодні фізично не існує. Адже вказані в договорах іпотеки, укладених між Боржником і Скаржником, майнові права на нерухоме майно на дату подачі заяви про забезпечення та на дату його розгляду судом не існують як такі.
За твердженням представника, з моменту винесення постанови господарським судом Дніпропетровської області від 15.05.2014р. всі наявні арешти, накладені на майно Боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном Боржника мають бути скасовані та не підлягають накладенню знову.
У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду - залишити без змін.
Зокрема ліквідатором зазначено, що посилання банку на те, що майно банкрута було продане на аукціоні без його згоди є безпідставними згідно з доказами, наявними в матеріалах справи.
Банком не подано до господарського суду або ліквідатора відповідних повідомлень, вимог чи заперечень, внаслідок чого на реалізацію були виставлені майнові права, а не нерухоме майно. Даний факт неодноразово розглядався судами першої та апеляційної інстанції та остаточно був визначений у Постанові ВГСУ від 20.09.2017р.
Дії ліквідатора Морозова І.А. з продажу майна боржника у вигляді ЦМК шляхом проведення аукціону, здійснені у порядку та у спосіб передбачений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та, як вбачається з правозастосовної практики Верховного Суду України, є належними і законними.
За твердженням ліквідатора, грошові кошти отримані банком, незважаючи на вимогу ліквідатора та неодноразові ухвали Господарського суду, банкруту не повернуті. Отже банком не здійснено жодних дій по виконанню Постанови ВГСУ від 20.09.2017р. Однак, це не заважає йому оцінювати повноту, достатність чи недостатність вжиття ліквідатором банкрута заходів з повернення майна, або робити припущення про його намагання уникнути відповідальності за рішення, згода на які надавалась банком та господарським судом.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на викладене нижче.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ", м. Дніпропетровськ порушено ухвалою господарського суду 06.05.2014 р. відповідно до процедури, передбаченої статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Постановою від 15.05.2014 р. боржника визнано банкрутом, ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Постановою суду від 15.05.14р. боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Морозова Ігоря Анатолійовича ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.14р. вимоги ПАТ "Дельта Банк" внесені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 18 767 281, 01 грн. (вимоги, забезпечені заставою), 710 900, 01 грн. - 6 черга задоволення вимог кредиторів. Перелік майна, що перебувало в заставі ПАТ "Дельта Банк", вказаний у іпотечних договорах від 12.06.2007р. №38/Zкір - 07 та від 04.07.2013р. №ВКЛ-2003335/S1.
11.12.2017р. до суду надійшла заява ПАТ "Дельта-Банк" №231/851 від 08.12.2017р. про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно, квартири за адресою: м.Дніпро , вул.Дарницька, 19 , яке обґрунтовано постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2017р. по даній справі, якою визнано недійсним результати аукціону з продажу майна банкрута цілісним майновим комплексом, проведеного ТБ "Катеринославська" 04.08.2015, та визнано недійсними договір купівлі-продажу від 04.08.2015р. укладений між ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ" в особі ліквідатора Морозова І.А. та Ларіним І.Ю., акт №1 про передання права власності від 07.08.2015.
03.01.2018р. до суду від ПАТ "Дельта Банк" надійшло уточнення №23.1/907 від 27.12.2017р. до заяви про забезпечення вимог кредиторів, згідно з яким банк просить накласти арешт на реалізоване майно, квартири за адресою: м.Дніпро, вул.Дарницька, 19, тобто банком уточнено саме адресу розташування квартир.
05.03.2018р. до суду надійшла скарга ПАТ "Дельта Банк" №23.1/1055 від 02.03.2018р., яку обґрунтовано тим що дії ліквідатора під час реалізації майна банкрута привели до значних збитків та просить стягнути з ліквідатора майнову шкоду у розмірі 17915565,00грн.
Ухвалою Господарського суду від 14.02.19р. у справі у задоволенні клопотання ПАТ "Дельта Банк" №231/851 від 08.12.2017р. (із уточненням №23.1/907 від 27.12.2017р.) про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно - відмовлено, у задоволенні скарги ПАТ "Дельта Банк" №23.1/1055 від 02.03.2018р. на дії ліквідатора ТОВ "Житлобудінвест" Морозова І.А. - відмовлено.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо відповідності закону та обґрунтованості винесеної судом першої інстанції ухвали, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Згідно із частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За змістом статті 9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.17 у справі, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2017 у справі №904/2578/14 скасовано, прийнято у справі №904/2578/14 нове рішення, яким заяву ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича №18.5/970 від 17.02.2016 задоволено.
Визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ "Житлобудінвест" цілісним майновим комплексом, проведеного 04.08.2015 Товарною біржею "Катеринославська", оформлені протоколом №1 від 04.08.2015, з Додатком №1, визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 04.08.2015 цілісного майнового комплексу, що складається з основних засобів та товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Житлобудінвест" (м.Дніпро, вул. Дарницька, 21), оформлений в простій письмовій формі та укладений між ТОВ "Житлобудінвест" в особі ліквідатора Морозова І.А. та ОСОБА_3 , та визнати недійсним Акт №1 про передання права власності від 07.08.2015.
Вказана постанова містить наступні висновки.
«Відповідно до п. 2.1 Іпотечного договору №ВКЛ02003335/S1 від 04.07.2013 (укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Житлобудінвест"), боржник, з метою забезпечення належного виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором №38/К-07 від 12.06.2007, передав ПАТ "Дельта Банк" (іпотекодержатель) в іпотеку (в порядку і на умовах, визначених цим Договором) нерухоме майно, а саме: квартира №44 ( загальною площею 88,3 кв.м . , житловою площею 48,3 кв.м .) та квартира №49 ( загальною площею 88,2 кв.м., житловою площею 48,6 кв. м.), які розташовані за адресою: м АДРЕСА_4 , право власності на яке виникне у ТОВ "Житлобудінвест" в майбутньому.
Підтвердженням набуття іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки в майбутньому є Декларації про готовність об'єкта до експлуатації (зареєстрована Інспекцією держаного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 15.10.2012 за №ДП 14312190273).
Згідно з п. 2.1 Іпотечного договору №38/Zkip-07 від 12.06.2007 (зі змінами і доповненнями), предметом іпотеки за цим договором, також є майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене, а саме 23 квартири та 4 нежитлові приміщення, розташовані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 .
Отже, квартири та нежитлові приміщення у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 є різними об'єктами нерухомості, які в силу ст. 182 ЦК України підлягають окремій державній реєстрації, але на час проведення спірного аукціону державна реєстрація прав на вищенаведені квартири та нежитлові приміщення як окремі об'єкти нерухомого майна проведена не була, а відтак згідно ст. 331 ЦК України право власності саме на квартири та нежитлові приміщення у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 в боржника не виникло. Введення ж в експлуатацію жилого будинку не можна ототожнювати з державною реєстрацією прав на нього, а тим більше з державною реєстрацією прав на окремі об'єкти нерухомості, які розташовані в цьому будинку.
За наведених обставин предметом іпотеки за Іпотечними договорами №38/Zkip-07 від 12.06.2007 та №ВКЛ-2003335/S1 від 04.07.2013 могли бути лише майнові права на об'єкти нерухомості та саме ці майнові права і були предметом продажу, у складі цілісного майнового комплексу боржника, на спірному аукціоні".
Спірні майнові права не змінили свій правовий статус та не стали об'єктами нерухомості (окремими квартирами, нежитловими приміщеннями), а залишились в статусі майнових прав на нерухомість, оскільки боржник чи уповноважені ним особи банку після здачі будинку в експлуатацію у 2012 не здійснили державної реєстрації прав на нерухомість (квартири та нежитлові приміщення) відповідно до частин 5, 11, 12 статті 19 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", будівництво якої здійснювалося з утворенням Фонду фінансування будівництва, яким виступив ТОВ "Український промисловий банк", правонаступником якого є забезпечений кредитор ПАТ "Дельта Банк".
Разом з тим, встановивши, що за умовами пункту 2.1 Іпотечного договору №ВКЛ02003335/S1 від 04.07.2013 передбачено момент переходу до іпотекодержателя ПАТ "Дельта Банк" права власності на Предмет іпотеки згідно з Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації (зареєстрована Інспекцією держаного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 15.10.2012 за №ДП 14312190273), а таким предметом іпотеки були майнові права боржника, суди дійшли помилкового висновку про те, що майнові права на квартири №№ 44, 49 у спірному будинку продовжують перебувати у власності боржника та помилково включили їх до складу його цілісного майнового комплексу боржника. Майнові права на зазначені квартири вибули з власності боржника, виходячи із зазначеної умови Іпотечного договору.
Продаж майна боржника цілісним майновим комплексом двічі здійснювався на аукціонах, які не відбулися через відсутність покупців (03.02.2015 - призначався перший аукціон, а 22.04.2015 - перший повторний аукціон).
Згоду на продаж майна боржника надано ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2014 у складі цілісного майнового комплексу боржника із визначенням початкової вартості в розмірі, що дорівнює сумі визнаних вимог кредиторів - 20 618 874, 28 грн. (том 11, а.с. 8).
04.08.2015 Товарною біржею "Катеринославська" проведено другий повторний аукціону з продажу майна боржника цілісним майновим комплексом за початковою вартістю 13 196 021, 94 грн. із зниженням його початкової вартості та придбанням за пропозицією учасника торгів ОСОБА_3 за 2 639 204, 42 грн., оформленого Протоколом №1 від 04.08.2015 з оформленням Додатку №1 до Протоколу №1 - Переліком майна цілісного майнового комплексу боржника ТОВ "Житлобудінвест" (том 6, а.с. 146 - 149).
Матеріалами справи підтверджується оформлення в простій письмовій формі Договору купівлі-продажу від 04.08.2015 про продаж цілісного майнового комплексу боржника відповідно до зазначеного протоколу №1 від 04.08.2015 та складення Акта №1 про передання права власності від 07.08.2015 на зазначений цілісний майновий комплекс, всупереч вимогам статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про його нотаріальне оформлення (том 10, а.с. 173 - 174).
З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій недобросовісності дій ліквідатора при обранні втретє способу реалізації майна боржника, який дозволяв його продаж у складі цілісного майнового комплексу із значним пониженням ціни до 10% стартової ціни продажу, оскільки саме такий крок аукціону було обрано, враховуючи вимоги частини 3 статті 98 Закону про банкрутство щодо зобов'язання ліквідатора діяти добросовісно та розсудливо, з метою, з якою ці права та обов'язки йому надано, враховуючи надання ліквідатору згідно частини 1 статті 44 цього Закону права обрання такого способу продажу активів, який би міг забезпечити їх відчуження за найвищою ціною, приймаючи до уваги наявність повноважень у ліквідатора щодо продажу майна боржника частинами згідно частини 5 статті 44 Закону про банкрутство, колегія суддів вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у визнанні результатів другого повторного аукціону від 04.08.2015 недійсними.
Відтак, встановивши обставини порушення ліквідатором боржника вимог законодавства про банкрутство на предмет обрання ним такого способу реалізації майна боржника, який не давав можливості його продажу за найвищою ціною, суди дійшли помилкового висновку про відмову у визнанні недійсним правочину з продажу майна боржника з другого повторного аукціону, виходячи з формальної оцінки відповідності процедури проведення повторного аукціону вимогам частини 3 статті 66 Закону про банкрутство та зазначивши про можливість персональної відповідальності ліквідатора за завдану шкоду чи його дисциплінарної відповідальності.
З огляду на встановлення судами обставин недобросовісності дій ліквідатора боржника Морозова І .А . на предмет обрання ним такого способу реалізації майна боржника, як другого повторного аукціону з продажу майна боржника цілісним майновим комплексом, в той час як згідно із законодавством про банкрутство ліквідатор міг обрати на власний розсуд значно ефективніший спосіб продажу майна боржника окремими лотами після реєстрації майнових прав на окремі квартири та нежитлові приміщення у завершеному будівництвом будинку та був зобов'язаний вчинити дії з продажу майна боржника за найвищу ціну, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе застосувати положення частин 1, 5 статті 44, частини 3 статті 98 Закону про банкрутство та прийняти власне рішення у справі про визнання недійсними результатів аукціону, оформлених протоколом №1 від 04.08.2015, з Додатком №1, затверджених Товарною біржею "Катеринославська", та визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 04.08.2015 в простій письмовій формі цілісного майнового комплексу боржника відповідно до зазначеного протоколу №1 від 04.08.2015 як такого, що суперечить вимогам статті 657 ЦК України щодо дотримання нотаріальної форми правочину з продажу цілісного майнового комплексу, та визнання недійсним Акта №1 про передання права власності від 07.08.2015 як акта, складеного за наслідком недійсного правочину з продажу майна боржника з другого повторного аукціону від 04.08.2015.».
Як встановлено господарським судом в оскаржуваній ухвалі від 14.02.2019, на виконання постанови Вищого господарського суду України від 20.09.2017 у справі №904/2578/14 ліквідатор ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ" звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до покупця про повернення майна за договором купівлі-продажу цілісного майнового-комплексу від 04.08.2015 року - ОСОБА_3
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.05.2018 по справі №200/100/18 встановлено, що майно яке набуте ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу цілісного майнового-комплексу від 04.08.2015 року припинило своє існування, оскільки певна частина рухомого майна була знищена внаслідок фізичного зносу, а інша частина майна у вигляді майнових прав на 25 квартир та 4 нежитлових приміщень припинена шляхом їх реалізації у способи, передбачені чинним законодавством України. З огляду на відсутність у покупця за вказаним договором купівлі-продажу в натурі майна, яке ним набуте відповідно до договору купівлі-продажу цілісного майнового-комплексу від 04.08.2015 року суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ" про відшкодування вартості майна та стягнення з ОСОБА_3 . 20618784,28 гривень.
Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, місцевий суд дійшов висновків щодо того, що заставне майно банкрута, яке було реалізоване на аукціоні, а саме: майнові права на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечними договорами №ВКЛ-2003335/SI від 04.07.2013р. та №38/Zkip-07 від 12.06.2017р. на дату звернення ПАТ "Дельта-Банк" із заявою №231/851 від 08.12.2017р. про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно вже фізично не існувало. Посилання ПАТ "Дельта Банк" в заяві №231/851 від 08.12.2017р. про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно на можливість відчуження вказаного нерухомого майна його власниками, без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на його підтвердження не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви судом.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні заяви ПАТ "Дельта-Банк" №231/851 від 08.12.2017р. про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно судом встановлено, що ПАТ "Дельта-Банк" не доведено, а матеріали справи не містять доказів які б свідчили про те, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: квартири №4, №5, №9, №43, №44, №46, №49, №51, №54, №55, №56, №60, №61, №64, №65, №66, №69, №71, №74, №75, №76, №77, №78, №79, №80, приміщення №81, №82, №83, №84 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та що такий захід є адекватним, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник та майнових наслідків заборони власникам квартир вчиняти певні дії.
Проте, з вказаними висновками місцевого суду колегія суддів не погоджується, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику укладати без згоди арбітражного керуючого (розпорядника майна) правочини (договори), а також зобов'язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.
Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до закриття провадження у справі (ч.3 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
Щоб встановити правову природу арештів, слід визначити що являє собою по суті арешт. Наслідком такої дії (арешту) є накладення заборони на право розпоряджатися майном, це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі відповідного майна.
Відтак, накладення арешту, як спосіб забезпечення, не порушує права власності особи, яка на даний час є власником спірного майна.
Разом з тим, ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).
Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи, за умови дотримання таких вищенаведених вимог встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.
Треба враховувати, що оскільки у процедурі банкрутства є необхідним досягнення балансу між інтересами кредиторів і боржника, ставиться під сумнів (оспорюється) законність проведення аукціону і дійсності/недійсності його результатів.
Для досягнення цієї легітимної мети національний законодавець передбачає і запровадив деякі спеціальні механізми прав осіб на майно, що є предметом судового спору.
Ці обтяження носять тимчасовий характер і не мають безумовних і нездоланних властивостей, оскільки все ж арешт майна не повністю усуває власника від правомочностей щодо використання його майна, а тільки від розпорядження.
Отже, оскільки заставне майно знаходиться під сумнівом законності його відчуження у процедурі банкрутства, а тому арешт його на час перевірки для підтвердження чи спростування цих висновків, є необхідним і легітимним засобом у демократичному суспільстві для досягнення законної мети.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.03.2019 по справі №904/8201/16.
Як вже було зазначено вище, 04.08.2015 відбувся аукціон, на якому було реалізоване майно, яке знаходиться в іпотеці ПАТ "Дельта Банк". У зв'язку з тим, що аукціон було проведено з порушенням норм чинного законодавства, результати аукціону було визнано недійсними.
Відповідно до ч.3 ст. 55 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними. Визнання результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу.
Слід врахувати, що наслідком визнання результатів аукціону, оформленого договору купівлі-продажу недійсними, є повернення проданого майна.
Оскільки майнові права на квартири та приміщення, які після проведення аукціону були належним чином зареєстровані, що відображено у Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (т.13, а.с.69-150), колегія суддів вважає за необхідне застосувати приписи чинного законодавства, та накласти арешт на зареєстроване майно.
Отже, викладені обставини свідчать про наявність під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів обґрунтованих припущень про подальшу реалізацію спірного нерухомого майна, яке є предметом розгляду заяви ПАТ "Дельта Банк" про визнання результатів аукціону від 04.08.15 з продажу цілісного майнового комплексу недійсними.
Крім того, ПАТ "Дельта-Банк" було подано до господарського суду скаргу №23.1/1055 від 02.03.2018р. на дії ліквідатора, яку обґрунтовано тим, що 20.09.2017р. постановою Вищого господарського суду України задоволено касаційну скаргу ПАТ "Дельта-Банк", постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2017р. та ухвалу господарського суду Дніпропетровської обл. від 10.03.2017р. у справі 904/2578/14 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута.
Скаржник посилається на протиправність дій ліквідатора ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ", що виявляється в реалізації ліквідатором на власний розсуд майна на аукціоні, без попередньої реєстрації майнових прав на квартири як права на нерухоме майно, що є порушенням ст.42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Враховуючи подальшу реалізацію майна ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ" новим власникам, які є добросовістними набувачами, ПАТ "Дельта-Банк" зазначає про заподіяну йому майнову шкоду у розмірі 17915565,00 грн. та про необхідність її відшкодування ліквідатором банкрута - Морозовим Ігорем Анатолійовичем.
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) ліквідатор організовує проведення аукціону з продажу активів банкрута з урахуванням вимог цього Закону. Ліквідатор має право самостійно проводити торги на аукціоні відповідно до законодавства або залучити на підставі договору організатора аукціону - юридичну особу, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги. Організатор аукціону не може бути заінтересованою особою стосовно кредитора або боржника.
Відповідно до ст.42 Закону майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включаються до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.
В порядку визначеному ст. 42 Закону ліквідатор здійснював продаж майна банкрута за погодженням заставного кредитова ПАТ "Дельта Банк" та у спосіб затверджений ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2014р.
Питання узгодженості продажу майна ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ", що знаходиться в заставі (іпотеці) ПАТ "Дельта-Банк", було предметом розгляду господарськими судами першої, апеляційної інстанцій у цій справі та висновки з цього питання були наведені у постанові Вищого господарського суду України від 17.09.2015 року, де зазначено, що згода на продаж заставного майна у складі цілісного майнового комплексу надана ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.14р.
Вказаним спростовується посилання скаржника на те, що майно банкрута - ТОВ "ЖИТЛОБУДІНВЕСТ", що є предметом забезпечення вимог ПАТ "Дельта-Банк", продане на оскарженому аукціоні на власний розсуд ліквідатора та без згоди заставного кредитора.
Як вже зазначалось вище Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.17 у справі визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ "Житлобудінвест" цілісним майновим комплексом, проведеного 04.08.2015, визнано недійсним Договір купівлі-продажу від 04.08.2015 цілісного майнового комплексу, що складається з основних засобів та товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Житлобудінвест" (м.Дніпро, вул. Дарницька, 21), оформлений в простій письмовій формі та укладений між ТОВ "Житлобудінвест" в особі ліквідатора Морозова І.А. та ОСОБА_3 ( м .Дніпропетровськ АДРЕСА_10 ), та визнано недійсним Акт №1 про передання права власності від 07.08.2015.
Крім того, як доречно зауважено місцевим судом, в матеріалах справи відсутні скарги на дії ліквідатора в частині проведення державної реєстрації права власності на квартири, внаслідок чого на реалізацію були виставлені майнові права, а не нерухоме майно, що призвело до його реалізації за заниженою ціною.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з ліквідатора майнової шкоди та не доведення скаржником належними та допустимими доказами наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, виходячи з наступного.
Ст. 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення Відповідача покладено на Позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків чи відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками (шкодою); вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Відтак, банк не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як відшкодування майнової шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні вказаної вимоги.
Причинного зв'язку між діями ліквідатора та реалізацією майна банкрута у складі цілісного майнового комплексу, зниження ціни майна через відсутність покупців саме з його вини наданими доказами банком не доведено.
Отже, ПАТ "Дельта-Банк" не доведено завдання йому втрат майнового характеру як невідворотного результату незаконних дій або бездіяльності ліквідатора банкрута. Тому скарги ПАТ "Дельта-Банк" на дії (бездіяльність) ліквідатора банкрута Морозова І.А. та відшкодування шкоди, завданої діями (бездіяльністю) ліквідатора не підлягає задовленню.
Згідно роз'яснень, викладених у пунктах 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до п. 2, ч. 1, ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з ч. 1, ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала господарського суду - частковому скасуванню, відповідно до положень ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст.269,275,277, 281-283 ГПК України суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.19р. у справі №904/2578/14 - скасувати в частині відмови у задоволенні клопотання ПАТ "Дельта Банк" №231/851 від 08.12.2017р. (із уточненням №23.1/907 від 27.12.2017р.) про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно.
В цій частині прийняти нове рішення.
Клопотання ПАТ "Дельта Банк" №231/851 від 08.12.2017р. (із уточненням №23.1/907 від 27.12.2017р.) про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на реалізоване майно - задовольнити.
Забезпечити вимоги кредиторів шляхом накладення арешту на наступне майно, розташоване за адресою АДРЕСА_4:
1. Квартира № 4, що складається з двох кімнат, загальною площею 88,5 м2, в т.ч. житлова площа 49,6 м2;
2. Квартира № 5, що складається з трьох кімнат, загальною площею 104,3 м2, в т.ч. житлова площа 66,2 м2;
3. Квартира № 9, що складається з двох кімнат, загальною площею 88,8 м2, в т.ч. житлова площа 48,5 м2,;
4. Квартира № 43, що складається з двох кімнат, загальною площею 86,4 м2, в т.ч. житлова площа 46,4 м2,;
5. Квартира № 44, що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 88, 3 м2, в т.ч. житлова площа 48,3 м2,;
6. Квартира № 46, що складається з трьох кімнат, загальною площею 110,8 м2, в т.ч. житлова площа 66,4 м2,;
7. Квартира № 49, що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 88,2 м2, в т.ч. житлова площа 48,6 м2;
8. Квартира № 51, що складається з трьох кімнат, загальною площею 110,2 м2, в т.ч. житлова площа 66,2 м2;
9. Квартира № 54, що складається з двох кімнат, загальною площею 87,9 м2, в т.ч. житлова площа 48,5 м2;
10. Квартира № 55, що складається з трьох кімнат, загальною площею 107,1 м2, в т.ч. житлова площа 61,9 м2;
11. Квартира № 56, що складається з трьох кімнат, загальною площею 110,0 м2, в т.ч. житлова площа 66,0 м2;
12. Квартира № 60, що складається з трьох кімнат, загальною площею 106,8 м2, житловою площею 61,9 м2;
13. Квартира № 61, що складається з трьох кімнат, загальною площею 109,8 м2, в т.ч. житлова площа 66,3 м2;
14. Квартира № 64, що складається з двох кімнат, загальною площею 88,4 м2, в т.ч. житлова площа 49,2 м2;
15. Квартира № 65, що складається з трьох кімнат, загальною площею 106,4 м2, в т.ч. житлова площа 61,4 м2;
16. Квартира № 66, що складається з трьох кімнат, загальною площею 109,6 м2, в т.ч. житлова площа 66,0 м2;
17. Квартира № 69, що складається з двох кімнат, загальною площею 89,4 м2, в т.ч. житлова площа 49,9 м2;
18. Квартира № 71, що складається з трьох кімнат, загальною площею 109,2 м2, в т.ч. житлова площа 65,8 м2;
19. Квартира № 74, що складається з двох кімнат, загальною площею 88,6 м2, в т.ч. житлова площа 48,6 м2;
20. Квартира № 75, що складається з трьох кімнат, загальною площею 106,0 м2, в т.ч. житлова площа 61,6 м2;
21. Квартира № 76, що складається з трьох кімнат, загальною площею 110,3 м2, в т.ч. житлова площа 66,5 м2;
22. Квартира № 77, що складається з трьох кімнат, загальною площею 119,0 м2, в т.ч. житлова площа 71,3 м2;
23. Квартира № 78, що складається з двох кімнат, загальною площею 88,8 м2, в т.ч. житлова площа 48,9 м2;
24. Квартира № 79, що складається з двох кімнат, загальною площею 88,4 м2, в т.ч. житлова площа 49,1 м2;
25. Квартира № 80, що складається з трьох кімнат, загальною площею 106,5 м2, в т.ч. житлова площа 61,5 м2;
26. Приміщення №81 на технічному поверсі, загальною площею 202,4 м2;
27. Приміщення №82 на технічному поверсі, загальною площею 186,5 м2;
28. Приміщення №83 на цокольному поверсі, загальною площею 285,8 м2;
29. Приміщення №84 на цокольному поверсі, загальною площею 84,8 м2.
В іншій частині ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.19р. у справі № 904/2578/14 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 14.06.2019р.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя Л.П. Широбокова