Справа № 826/5850/18
11 червня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2019 року, суддя Кузьменко В.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" про скасування наказу директора військово-медичного департаменту Міністерства оборони України Верби А.В. від 16 березня 2017 року №6 "Про розформування Центру крові Збройних Сил України та Центральної патологоанатомічної лабораторії"; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування наказу директора військово-медичного департаменту МО України Верби А.В. від 16 березня 2017 року №6 «Про розформування Центру крові ЗС України та Центральної паталогоанатомічної лабораторії та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання постанови суду від 28 серпня 2017 року про поновлення на посаді начальника Центральної патологоанатомічної лабораторії за період з 29 серпня 2017 року по день прийняття рішення у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2019 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку взаємовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Згідно з нормами статті 8 та 10 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Міністерство оборони України здійснює зокрема військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671 (далі по тексту - Положення), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Підпункт 104 пункту 4 Положення Міноборони відповідно до покладених на нього завдань: приймає рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, в установленому порядку здійснює затвердження положень про них (їх статутів).
Згідно з пунктом 8 Положення передбачено, що з питань забезпечення організаційних заходів в апараті Міноборони Міністр видає директиви, а з питань реформування та розвитку Збройних Сил, їх бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки, здійснення організаційних заходів та інспектування - спільні з начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил накази і директиви.
Пункт 10 Положення визначає, що Міністр: очолює Міноборони, здійснює керівництво його діяльністю; затверджує положення про структурні підрозділи апарату Міноборони; утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління Міноборони, затверджує положення про них (їх статути), здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності.
У пункті 7 Положення передбачено, що формування, розформування (ліквідація) ЦПАЛ здійснюється рішенням Міністра оборони.
Згідно з пунктом 9 Положення про Військово-медичний департамент Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 26 червня 2016 року №331, директор Департаменту у межах своїх повноважень видає накази, доручення, організовує та контролює їх виконання.
Таким чином, з урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства України, судова колегія приходить до висновку, що директор Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України має право видавати накази у межах повноважень Департаменту, зокрема у сфері здійснення управління щодо закладів охорони здоров'я Міністерства оборони України.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскільки рішення про розформування ЦПАЛ прийнято Міністром оборони України у вигляді спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 березня 2017 року №Д-322/1/3/дск "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2017 році", оскаржуваний наказ виданий на реалізацію (з метою виконання) такого рішення та у межах повноважень Військово-медичного департаменту.
Тому, доводи позивача про видання наказу з перевищенням повноважень є безпідставними і вірно не прийняті судом першої інстанції.
Також суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи позивача про те, що ЦПАЛ згідно її статуту підпорядкована виключно Головному військово-медичному управлінню, а не Військово-медичному департаменту, та ніколи не входила до складу Збройних Сил України, оскільки згідно із наданою позивачем копією Положення про ЦПАЛ (пункт 1.1 статуту) вбачається, що ЦПАЛ є самостійним підрозділом, який підпорядкований Військово-медичному департаменту Міністерства оборони України.
Помилковими є доводи позивача про те, що директивою від 14 березня 2017 року №Д-322/1/3/дск не приймалось рішення про ліквідацію ЦПАЛ, оскільки, як встановлено вище, про розформування ЦПАЛ зазначено у витязі із Плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2017 році, який є додатком до директиви (а.с. 125).
Із матеріалів справи вбачається, що підставою для скасування наказу про розформування ЦПАЛ позивач зазначає неможливість виконати рішення суду про поновлення його на посаді начальника ЦПАЛ. Проте, дана обставина не може бути підставою для скасування оскаржуваного наказу, оскільки розформування (ліквідація) установ, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, є дискреційними повноваженнями Міністра, а процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень врегульовані розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується заяви позивача від 08 січня 2019 року про порушення Міністерством оборони України норм процесуального закону і не прийняття до уваги доказів, поданих з порушенням, які знаходяться в матеріалах справи у томі І на аркушах справи з 81 по 12 , колегія суддів зазначає наступне.
Частина дев'ята статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 вересня 2018 року представником Міністерства оборони України подано заперечення проти відповіді на відзив, до якого долучено копії наказів Міністерства оборони України від 26 червня 2016 року №331, від 26 серпня 2016 року №443, від 22 лютого 2017 року №111, наказу директора Військово-медичного департаменту від 16 березня 2017 року №6, статуту ЦУПАЛ, наказу директора Військово-медичного департаменту від 31 березня 2016 року №9, витяг з наказу Міністерства оборони України від 22 січня 2018 року №39, ксерокопію постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, витяг з Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16 липня 1997 року №300 та витяг із Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".
Згідно листа Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 18 вересня 2018 року №298/3/44дск, до останнього долучено витяг зі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14 березня 2017 року №Д-322/1/3дск для службового користування в 1 прим. на 3 арк. та витяг із спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 20 вересня 2017 року №Д-322/1/12дск для службового користування в 1 прим. на 3 арк. Докази направлення копій вказаних документів іншим учасникам справи у справі відсутні.
Чинне законодавство України встановлює обмеження у використанні документів, які містять службову інформацію (для службового користування, "ДСК").
Єдині вимоги до ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації (далі - документи), що містять службову інформацію, зібрану під час провадження оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, діяльності у сфері оборони держави, та іншу службову інформацію (далі - службова інформація), в органах державної влади, інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим визначає Типова інструкція про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року №736 (далі по тексту - Типова інструкція).
Відповідно до пункту 50 Типової інструкції розмноження документів з грифом "Для службового користування" здійснюється службою діловодства або іншим структурним підрозділом, визначеним розпорядчим документом установи, з дозволу керівника установи (його заступника) за умови оформлення замовлення за формою згідно з додатком 8 або відповідно до резолюції керівника установи.
Керівник установи може у встановленому порядку делегувати повноваження щодо надання дозволу на розмноження таких документів керівникам структурних підрозділів, в яких документи опрацьовуються або зберігаються.
Отже, розмноження (копіювання) документів з грифом "Для службового користування" та, відповідно, направлення їх третім особам, здійснюється з дозволу керівника установи (його заступника) - автора документа, на підставі відповідного замовлення.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, документи з грифом «ДСК» суд вирішив використовувати як докази без їх направлення сторонам у справі та іншим учасникам .
Щодо позовних вимог про стягнення з Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2017 року у справі №826/27223/15 про поновлення його на посаді начальника Центральної патологоанатомічної лабораторії Міністерства оборони України за період з 29 серпня 2017 по день прийняття рішення у справі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2017 року у справі №826/27223/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі директора військово-медичного департаменту Верби А.В. та Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, визнано дії директора військово-медичного департаменту Міністерства Оборони України Верби А.В., щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 із займаної посади неправомірними; скасовано наказ директора військово-медичного департаменту Міністерства Оборони України Верби А.В. від 09 грудня 2015 року №138; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Центральної діагностичної патолого-анатомічної лабораторії Міністерства оборони України лікарем патологоанатомом; стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2017 року змінено, абзац п'ятий резолютивної частини викладено в новій редакції, а саме: стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2015 року по 28 серпня 2017 року у розмірі 159 952 (сто п'ятдесят десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 65 коп.". В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року залишено без змін.
Мотивуючи позовні вимоги в цій частині позивач зазначив, що відповідач не виконував вищезазначене рішення суду добровільно, чим порушив його права та охоронювані законом інтереси.
Згідно з частинами першою та сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, обов'язок сплати середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виникає у роботодавця у разі затримки виконання рішення суду, тобто після поновлення незаконно звільненого працівника із порушенням встановлених законом строків. Проте, якщо працівника фактично не поновлено на роботі, встановити строк затримки виконання судового рішення неможливо, відповідно, цей строк вважається періодом вимушеного прогулу по день фактичного поновлення.
Згідно Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до наказу наказу начальника Головного військово-медичного управління - начальника медичної служби Збройних Сил України від 19 грудня 2018 року №196, згідно з пунктом 2 якого на виконання абзацу четвертого рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2017 року у справі №826/27223/15 позивача поновлено на попередній роботі на посаді начальника Центральної діагностичної патолого-анатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікарем патологоанатомом.
Судом апеляційної інстанції було витребувано зазначений наказ та досліджено його в судовому засіданні.
Згідно даного наказу параграфом 2 наказу на виконання директиви МО України та Генерального Штабу ЗС України від 14 березня 2017 року позивача звільнено з 31 липня 2017 року з роботи з посади начальника Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії МО України відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з розформуванням (ліквідацією) Центральної діагностичної патологоанатомічної лабораторії, скороченням штату працівників, відсутністю вакантних посад і відмовою від переведення на іншу роботу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до рішень Окружного адміністративного суду м Києва від 28 серпня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у розмірі 159 952,65 грн. стягнуто на користь ОСОБА_1 відповідно до повідомлення про безспірне списання коштів з розрахункових рахунків Управління дерказначейської служби від 03 травня 2018 року.
Середній заробіток стягнуто відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 159 952,65 грн. за період з 09 грудня 2015 року по 28 серпня 2017 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначеного наказу №196 від 19.12.2018 року позивача поновлено на роботі з 09.12.2015 року, на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 09.12.2015 року по 28 серпня 2017 року, а також звільнено позивача з роботи з 31 липня 2017 року.
На даний час зазначений наказ є діючим, не скасований в установленому законом порядку, що сторони не заперечувати в судовому засіданні, хоча, як пояснив представник позивача, законність наказу оскаржується наразі в суді.
Отже, з 31липня 2017 року позивач є звільненим з роботи і наказ про його звільнення на даний час не скасовано, а тому вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення є передчасними, так як наказ №196 не скасовано та не визнано його протиправним. Так як позивач оскаржує зазначений наказ та його звільнення з роботи в суді, питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути вирішено під час розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2019 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Пилипенко О.Є.
Повний текст виготовлено: 12 червня 2019 року.