Справа № 22ц - 327/10 Головуючий у 1 інстанції - Восковська О.А.
Категорія : 27 Доповідач - Антонюк К.І.
2010 року березня 5 місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Завидовської-Марчук О.Г.
суддів Антонюк К.І., Данилюк В.А.
при секретарі Самуленко В.С.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення коштів за договором позики за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 28 грудня 2009 року,
В серпні 2009 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 24 лютого 2006 року між нею та відповідачкою був укладений договір позики в простій письмовій формі, відповідно до якого вона передала ОСОБА_4 товар на суму 31183 грн., а відповідачка зобов'язувалась повернути позику через рік. Оскільки в установлений строк ОСОБА_4 зобов'язання не виконала, просила стягнути суму боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції у розмірі 20909,59 грн. та 3% річних у розмірі 230 грн., витрати по оплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення.
В судовому засіданні ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги, просила стягнути в її користь 21036 грн. та судові витрати.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 28 грудня 2009 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення грошових коштів за договором позики відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Судом встановлено, що позивачка протягом 2006-2007 років неодноразово передавала відповідачці дрібнороздрібний промисловий товар на різні суми, яка після реалізації повертала позивачці грошові кошти.
Відповідно до письмової розписки від 24 лютого 2006 року ОСОБА_4 взяла у ОСОБА_3 товар на суму 31189 грн., який зобов'язувалась повернути через рік (а.с. 50).
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що на момент оформлення ОСОБА_4 розписки, позивачкою не було здійснено передачу відповідачці товару на суму 31034 грн., тому вважав, що договір позики між сторонами не був укладений, не виникли між ними будь-які договірні відносини, отже і вимога позивачки про стягнення грошових коштів за договором позики є безпідставною і задоволенню не підлягає.
Однак із таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки його суд дійшов із порушенням норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами існували договірні зобов'язання, за якими позивачка надавала відповідачці протягом тривалого часу промисловий товар, а відповідачка сплачувала за них кошти пізніше, після його реалізації.
Відповідно до ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Заміна боргу позиковим зобов'язанням проводиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього кодексу).
Згідно із ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до вимог закону та на підтвердження укладання договору позики позивачкою надана розписка ОСОБА_4 про отримання нею товару на суму 31189 грн. і зобов'язання його повернути, яка і підтверджує укладання договору позики між сторонами у письмовій формі.
Відсутність передачі товару на момент написання розписки не може свідчити про те, що договір позики між сторонами є не укладеним, оскільки розписка є належним доказом, яка підтверджує отримання відповідачкою товару.
В своїх поясненнях відповідач не заперечує, що розписка була написана особисто, не заперечує отримання нею товару від позивачки, однак зазначає, що товар отримано на меншу вартість. Розписка була написана під тиском позивача.
Будь-яких письмових доказів в підтвердження своїх заперечень відповідачкою не надано.
Судом першої інстанції не встановлено, що договір позики між сторонами був укладений під впливом обману, насильства, тяжкої обставини.
Статею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, або були одержані в меншій кількості ніж встановлено договором. Зі змісту ч.2 цієї статті вбачається, що заперечення позичальника щодо неотримання ним речей, або отримання їх в меншій кількості ніж зазначено в договорі не може грунтуватися на свідченнях свідків, а може бути підтверджено лише належними та допустимими доказами, яких відповідачем не надано.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Оскільки відповідач відповідно до договору позики від 24.02.2006 року зобов'язалась повернути позивачці товар на суму 31034 грн., зобов'язання не виконала, тому за таких обставин в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду першої інстанції про відмову в позові підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка частково повернула кошти за отриманий товар відповідно до розписки від 24.02.2006 року. Не повернуто товар на суму 20034 грн., тому колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягує з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 вартість неповерненого товару на суму 20034 грн., судові витрати в сумі 320 грн. 40 коп.
Вимоги позивачки в частині стягнень щодо індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, відповідно до вимог ст.625 ЦК України, задоволенню не підлягають.
Статею 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Предметом договору позики між сторонами є невиконання договору позики про повернення речей, тому санкції, передбачені ст.625 ЦК України, не можуть бути застосовані.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 28 грудня 2009 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 20034 (двадцять тисяч тридцять чотири) грн. грошових коштів по договору позики та 320 грн. 40 коп. судових витрат.
В решті позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом двох місяців з моменту його проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України та набирає законної сили з моменту його проголошення.
Головуючий /-/ Завидовська-Марчук О.Г.
Судді /-/ /-/ Антонюк К.І., Данилюк В.А.
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду К.І.Антонюк
Друк.бсф.