Справа № 22ц -423/10 Головуючий у 1 інстанції - Грушицький А.І.
Категорія : 27 Доповідач - Антонюк К.І.
2010 року березня 11 місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Русинчука М.М.
суддів Антонюк К.І., Киці С.І.
при секретарі Самуленко В.С.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Куляши С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Індустріально-експортний банк» про визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 січня 2010 року,
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 січня 2010 року в позові ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Індустріально-експертний банк» про визнання кредитного договору, укладеного 30 серпня 2007 року між сторонами, недійсним відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 8 грн. 50 коп. судового збору та 7 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, не залучення до участі в справі як третю особу - Національний банк України просить рішення суду першої інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд.
Колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 30 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №319/07 згідно якого, позичальник отримав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у розмірі 70000 доларів США. Строк користування кредитом встановлено до 31 липня 2027 року.
Звертаючись до суду з позовом позивач покликався на те, що при наданні банком та отриманні ним кредиту у доларах США, здійснення платежів по виконанню договору в іноземній валюті порушено норми цивільного законодавства і банк не мав права укладати з ним кредитну угоду в іноземній валюті без відповідної індивідуальної ліцензії, тому на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України просив визнати кредитний договір недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускаються у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Банківською ліцензією №99, виданою Акціонерному товариству «Індустріально-експортний банк», зареєстрованому Національним банком України 10.02.1993 року та дозволом №99-з, виданого Національним банком України 16.01.2003 року банку надано право на здійснення операцій з валютними цінностями.
Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період необхідний для здійснення такої операції.
Отже, надання позивачем кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і не потребує отримання індивідуальної ліцензії.
Аналізуючи вищенаведені норми закону та встановлені обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність вимог щодо визнання кредитного договору недійсним і вірно відмовив в задоволенні позову.
Безпідставними є доводи апелянта щодо вирішення судовим рішення питання про права та обов'язки Національного банку України, який не брав участі у справі, оскільки рішення суду не стосується прав та інтересів Національного банку України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 20 січня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий /-/ Русинчук М.М.
Судді /-/ /-/ Антонюк К.І., Киця С.І.
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду К.І.Антонюк
Друк.бсф.