Номер справи 623/2637/18
Номер провадження 2/623/77/2019
іменем України
04 червня 2019 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Герцова О.М.,
за участю секретаря: Рзаєвої І.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_2 про визнання незаконним аудіо та відео контролю, а також відшкодування моральної шкоди, -
у серпні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача. Свої вимоги мотивувала тим, що з 05.07.2016 відповідно до наказу №1-к від 04.07.2016 року була прийнята на роботу на посаду продавця до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , що діє на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 2 474 000 0000 005258. Її робочим місцем був торгівельний павільйон НОМЕР_4, розміщений на території «Центрального ринку» за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна , 33. Звільнилась з вказаної посади позивачка 23.07.2017, при цьому через рік дізналась, що ОСОБА_2 в приміщенні вказаного торгівельного павільйону, де вона працювала, було встановлено камери відео- спостереження та протягом всього робочого часу здійснювався аудіо- та відео- контроль технічними засобами, за нею особисто. Будь-яких попереджень про такі умови праці позивачу не повідомлено, згоду на здійснення аудіо- відео- чи фото- фіксації свого особистого життя, вона не надавала.
ОСОБА_4 не була обізнана про те, що її трудова діяльність повністю фіксується за допомогою технічних засобів, та що без її відома дані записи будуть перебувати у володінні і розпорядженні Відповідача, а також розповсюджуватися ним на власний розсуд. Необізнаність про проведення аудіо- та відео- контролю Відповідачем створила умови, за яких на відеозаписах можуть бути зафіксовані кадри, розповсюдження яких є не припустимими.
Просила суд визнати дії ОСОБА_2 незаконними, стягнути моральну шкоду та витрати понесені на судові витрати і правничу допомогу.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у позовних вимогах у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_4 понесені ОСОБА_2 судові витрати.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
05.07.2016 відповідно до наказу №1-к від 04.07.2016 року ОСОБА_4 була прийнята на роботу на посаду продавця до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що діє на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 2 474 000 0000 005258.
Робочим місцем ОСОБА_4 був торгівельний павільйон НОМЕР_4, розміщений на території «Центрального ринку» за адресою: м.Харків, вул. Різдвяна, 33.
Звільнилась з вказаної посади ОСОБА_4 23.07.2017, при цьому через рік дізналась, що ОСОБА_2 в приміщенні вказаного торгівельного павільйону, де вона працювала, було встановлено камери відео- спостереження та протягом всього робочого часу здійснювався аудіо- та відео- контроль технічними засобами, за нею особисто. Будь-яких попереджень про такі умови праці позивачу не повідомлено, згоду на здійснення аудіо- відео- чи фото- фіксації свого особистого життя, вона не надавала.
Відповідач ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_4 , де зазначив, що ОСОБА_4 було звільнено з посади у зв'язку з тим, що з 18.01.2017 року по 23.06.2017 р. продавчиня діючи з корисливих мотивів, маючи умисел на привласнення чужого майна, здійснила продаж товаро-матеріальних цінностей, не відобразивши продаж продукції у накладних. Щодо незаконних дій ОСОБА_4 було відкрито кримінальне провадження № 120172205100002132 від 23.08.2017 року за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України. У Ленінському районному суді міста Харкова розглядається кримінальне провадження по справі №У642/4321/18-к за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.1 ст.191 КК України.
ОСОБА_2 зазначив, що камери відео спостереження ним було встановлено для забезпечення безпеки його власності, попередження здійснення нападу на торгівельний павільйон або таємного проникнення з протиправною метою будь-яких осіб, а не для фіксації особистого життя громадянки ОСОБА_4 Також ОСОБА_2 наголосив на тому факті, що ОСОБА_4 не надано підтверджень того у чому саме полягала моральна шкода завдана їй у розмірі 50000 гривень та підтверджуючі документи витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень. Просив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 відмовити та стягнути з неї понесені судові витрати та витрати на правничу допомогу.
06 грудня 2018 року представник відповідача ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_4 , оскільки право на подання позову, що випливає із трудових відносин виникло у ОСОБА_4 23.07.2017 року, тобто у день її звільнення, а з позовом вона звернулася до суду 15 серпня 2018 року. Просила застосувати норми ст..258 та ст..267 ЦК України і відмовити позивачу у позові в повному обсязі. Просила стягнути на користь ОСОБА_2 витрати за надання правничої допомоги адвоката та інших юридичних послуг у розмірі 10 тисяч гривень, що підтверджується додатковою угодою №1 від 25.09.2018 року та додатковою угодою № 2 від 06 грудня 2018 року з ОСОБА_4
Допитана у якості свідка ОСОБА_7 , суду пояснила, що ОСОБА_4 працювала та текстильних товарах недалеко від її робочого місця. Власником контейнерів є ОСОБА_2 Товари у контейнері знаходяться у вільному доступі. При вході у контейнер, де працює позивач у справі висить табличка з повідомленням про відео спостереження, у самому контейнері видно камеру. ОСОБА_7 зазначила, що вона проводила стажування ОСОБА_4 , про те що у контейнері знаходить камера продавчиня знала, так як ОСОБА_7 розповідала, що в неї були випадки викрадення товарів, а встановлені факти фіксували даний факт. При прийнятті на роботу ОСОБА_4 власником ОСОБА_2 було повідомлено, що у контейнері працює камера відео спостереження.
Допитаний у якості свідка ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що він є поставщиком ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_4 бачив у контейнері на робочому місці. Також бачив табличку з надписом, що у контейнері ведеться відеоспостереження, та саму камеру, яку добре видно.
Відповідно до вимог ст. 307 Цивільного кодексу України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 308 Цивільного кодексу України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
Ст. 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Ст. 300 ЦК України - фізична особа має право на індивідуальність. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до вимог ст. 301 ЦК України фізична особа має право на особисте життя. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.
Отже, ст.ст. 307, 308 ЦК України передбачають захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відео зйомки. Дане положення є суттєвою гарантією реалізації багатьох особистих немайнових прав: права на індивідуальність (ст. 300 ЦК України), права на особисте життя (ст. 301 ЦК України), права на повагу до гідності та честі (ст. 297 ЦК України), права на недоторканість ділової репутації (ст. 299 ЦК України) тощо.
Під поняттям «фото-, кіно-, теле-, чи відео зйомка» слід розуміти процес фіксації фактів на відповідний фото-, кіно-, теле-, чи відеоносій. Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то законодавець визначає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. При цьому, законодавець виходить з того, що згода фізичної особи може виражатись як у письмовій так і в усній формі, в тому числі і шляхом конклюдентних дій. Конкретна ж форма повинна бути обумовлена обставинами, при яких провадиться відповідна зйомка.
Але в будь-якому випадку, така згода на проведення фото-, кіно-, теле-, чи відео зйомки фізичної особи повинна бути отримана до моменту початку зйомки.
Згідно з рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 року № 2- рп/2012, де досліджувалися питання про те, що слід розуміти під інформацією про особисте життя, а також чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте життя, особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності.
Тобто можна зробити висновок, що особисте життя - це поведінка певної особи, в тому числі у професійних та ділових стосунках, однак поза межами суспільної діяльності.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абз. 2 ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України); поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних»).
Зі згаданого рішення Конституційного суду випливає, що інформація про особисте життя особи - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Чинний Кодекс законів про працю України зобов'язує роботодавця проінформувати працівника «під розписку» про умови праці (ч. 1 ст. 29 КЗпП), до яких також відноситься відеозйомка працівника на робочому місті.
Відеозйомка на робочому місті є втручанням в особисте життя особи, необхідно звернути увагу та той факт, що право на приватність особи захищається також ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де вказано, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
За цією статтею Конвенції Європейським судом з прав людини напрацьовано значний масив практики, що стосується як випадків втручання у приватне життя, так і захисту персональних даних працівників.
Так, у справі від 5 жовтня 2010 року «Kьопке проти Німеччини» (Kopke v.Germany),заява № 420/07, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки у цій справі запис відео про поведінку заявниці на своєму робочому місці був зроблений без попереднього повідомлення заявниці, отримане відео було оброблене та проаналізоване кількома особами, які працювали на роботодавця заявниці, крім того вказане відео використовувалося у провадженнях з трудового спору, то вказані заходи могли зачіпати право заявниці на приватне життя у значенні п. 1 ст. 8 Конвенції.
28 листопада 2017 Друга Палата ЄСПЛ визначила, що відеоспостереження за працівниками на робочому місці є значним втручанням в їхнє приватне життя, відповідно може бути виправдано тільки за умови відповідності закону, наявності легітимної мети і бути необхідним у демократичному суспільстві. Зазначені висновки були зроблені Судом в результаті розгляду справи «Антовіч і Мірковіч проти Чорногорії» (Antoviж and Mirkoviж v. Montenegro).
Конвенція та практика Європейського суду з прав людини, відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права для українських судів під час розгляду справ.
Отже, роботодавець зобов'язаний отримувати у працівників письмову згоду на відеоспостереження за робочими місцями та робочими процесами. При цьому, у цій згоді повинно міститися роз'яснення про мету відеоспостереження, спосіб його здійснення (наприклад, місце, де розташовані відеокамери), а також порядок обробки, захищення, знищення, доступу до отриманих внаслідок відеоспостереження даних, термін їх зберігання.
Порушення роботодавцем вимог чинного законодавства, що дозволяє здійснювати відеоспостереження за робочим місцем працівника, певним чином може призвести до нівелювання та порушення основних прав працівників на приватне життя, що охороняється ст. 32 Основного закону, відповідно до якої ніхто не може зазнавати втручання в особисте та сімейне життя, окрім випадків, передбачених Конституцією.
Відсутність письмової згоди працівника на відеозйомку на робочому місці, дозволяє стверджувати про те, що запис проводиться незаконно.
Таким чином, судом встановлено незаконним факту аудіо та відео контрою ФОП ОСОБА_2 за ОСОБА_4 на її робочому місці.
Проте ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ФОП Жувак О.О. лише 15 серпня 2018 року, хоча трудові відносини вже були припиненні з 23.07.2017 р. Про обладнання торгівельного контейнеру засобами відеоспостереження їй було відомо в період здійснення трудової діяльності, та нічого не перешкоджало ОСОБА_4 раніше звернутись до ФОП ОСОБА_9 чи до суду з приводу порушення її трудових прав.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як визначено у ст. 253 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як передбачено ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, право на подання позову, що випливає із трудових відносин виникло у ОСОБА_4 23.07.2017 р. - в день її звільнення та закінчилося через три місяці, тобто 23.10.2017 р., а тому позивач звернулась до суду з пропуском строків позовної давності.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Пунктом 1 частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Клопотання представника відповідача щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги адвоката та інших юридичних послуг у розмірі 10 тисяч гривень з ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 263, 265, 273 ЦПК України, ст..ст.297, 300, 307, 308 ЦК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_2 про визнання незаконним аудіо та відео контролю, а також відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_2 , витрати за надання правничої допомоги адвоката на користь ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , у розмірі 10 000 гривень.(десять тисяч гривень).
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: О.М.Герцов
Повний текст рішення виготовлено 10 червня 2019 року.