"05" червня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/925/19
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.
при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Піун С.П. (на підставі довіреності);
від відповідача: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6);
до відповідача: Будинкоуправління №2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району (665063, м.Одеса, вул. Сегедська, буд.1/2 );
про стягнення 128 886,39 грн.
Суть спору: позивач - Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №944/19 від 01.04.2019р.) до відповідача - Будинкоуправління №2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району, в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 128886,39 грн., з яких: 102 985,12 грн. - пеня, 14 712,17 грн. - 3% річних та 11 189,10 грн. - інфляційні втрати, а також стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 1933,30 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №3710/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016р., в частині своєчасної сплати вартості отриманого природного газу, що стало підставою для нарахування пені відповідно до п. 8.2 договору, а також нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду від 08.04.2019 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/925/19 за правилами спрощеного позовного провадження, із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 08.05.2019 року
У судовому засіданні від 08.05.2019 року судом було оголошено перерву у судовому засіданні до 05.06.2019 року.
У судову засіданні від 05.06.2019 року представник позивача надав до суду заяву вх. ГСОО №11256/19 від 05.06.2019р., згідно якої повідомив суд, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019р. №226 „Деякі питання акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” змінено тип Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз Україна” з публічного на приватне та перейменовано на Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, в підтвердження чого надав роздруківку з сайту Міністерства юстиції відомостей щодо детальної інформації АТ “НАК “Нафтогаз України” та просив суд вважати вірним найменування позивача - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
При цьому, суд зазначає, що положеннями п. 1.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (зі змін. і доповненнями) передбачено, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. У разі, коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
З огляду на вищевикладене, судом змінено найменування позивача - Публічне Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
У судовому засіданні від 05.06.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач - Будинкоуправління №2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району у судові засідання не з'явився, письмового відзиву не надав, між тим про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових відправлень, враховуючи викладене, а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника відповідача у судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому 05.06.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду та повідомлено, що повний текст рішення суду буде складено 10.06.2019р.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Як встановлено матеріалами справи, 20.09.2016 року між ПАТ „НАК Нафтогаз України”, яке в подальшому змінило назву на АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (надалі - постачальник) та Будинкоуправлінням №2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району (надалі - споживач) укладено договір постачання природного газу №3710/1617-ТЕ-23 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність споживача у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
У відповідності до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року (включно) природний газ обсягом до 3177,0 тис.куб.м.
За умовами п. 3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.
Пунктом 5.2 договору, зокрема, визначено до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 5930,40 грн.
Згідно п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Згідно положень розділу 12, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 року до 31.03.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору №3710/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016 року між сторонами у справі було складено 30.11.2016р. акт приймання-передачі природного газу у листопаді 2016 року на суму 2 234 218,90 грн., 31.12.2016р. акт приймання-передачі природного газу у грудні 2016 року на суму 2 741 967,89 грн., 31.01.2017р. акт приймання-передачі природного газу у січні 2017 року на суму 2 982 475,26 грн., 28.02.2017р. акт приймання-передачі природного газу у лютому 2017 року на суму 2 573 532,66 грн., 31.03.2017р. акт приймання-передачі природного газу у березні 2017 року на суму 1 885 102,18 грн.,
Як вбачається із розрахунку позивача, відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений газ, так вартість поставленого газу у листопаді 2016 року була сплачена 27.12.2016 року, вартість поставленого газу у грудні 2016 року була сплачена 27.02.2017 року, вартість поставленого газу у січні 2017 року була сплачена 11.04.2017 року, вартість поставленого газу у лютому 2017 року була сплачена 18.04.2017 року, вартість поставленого газу у березні 2017 року була сплачена 18.07.2017 року, що ніяким чином не спростовано відповідачем.
Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, Будинкоуправління №2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району у встановлений договором строк не здійснило в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого газу у листопаді-грудні 2016 року та січні-березні 2017 року за договором №3710/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016 року.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У п. 8.3 договору, сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14 712,17 грн. та інфляційних у розмірі 11 189,10 грн., окремо щодо кожного акту приймання-передачі з яких допущено прострочення платежу, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.
У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
За умовами п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20.
Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 102 985,12 грн., розрахованої виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ, окремо щодо кожного акту приймання-передачі з яких допущено прострочення платежу, вважає його вірним.
Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог НАК „Нафтогаз України” та стягнення з відповідача пені у розмірі 102 985,12 грн., 3% річних у розмірі 14 712,17 грн., та інфляційних втрат у розмірі 11 189,10 грн.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з Будинкоуправління №2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району (65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Сегедська, буд.1/2; код ЄДРПОУ 24288885) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; код ЄДРПОУ 20077720) 102 985/сто дві тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять/грн. 12 коп. пені, 14 712/чотирнадцять тисяч сімсот дванадцять/грн. 17 коп. 3% річних, 11 189/одинадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять/грн. 10 коп. інфляційних втрат та 1933/одна тисяча дев'ятсот тридцять три/грн. 30 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10 червня 2019 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська