21 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/2569/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючого, Жукова С.В., Катеринчук Л.Й.,
за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз"
представник позивача - Кравченко С.В., довіреність № 1-399 від 29.12.2018,
відповідач-1 - Печерський районний Відділ державної виконавчої служби Головного Територіального управління юстиції у м. Києві
представники відповідача-1 - не з'явилися,
відповідач-2 - Державна казначейська служба України
представник відповідача-2 - Іонова Г.О., довіреність № 5-28/131 від 04.01.2019,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної казначейської служби України
на рішення Господарського суду м. Києва
від 31.05.2018
у складі судді: Пінчук В.І.
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 14.01.2019
у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Дикунської С.Я., Жук Г.А.,
у справі за позовом
Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Печерського районного Відділу державної виконавчої служби України,
Державної казначейської служби України
про стягнення 100 799, 02 грн.,
Короткий зміст вимог
1. Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз", позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції в м. Києві (далі - Печерський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві, відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укртрансгаз" 100 799,02 грн., з яких 88 535,89 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням з ПАТ "Укртрансгаз" виконавчого збору згідно постанови державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві від 22.03.2016 у виконавчому провадженні № 49973205, а також про стягнення 9 730,76 грн. інфляційних нарахувань та 2 532,37 грн. 3% річних.
2. В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Укртрансгаз" посилалося на неповернення неправомірно стягнутої суми виконавчого збору в розмірі 88535,89 грн. в межах виконавчого провадження № ВП 49973205.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 у справі №910/2569/18 позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укртрансгаз" 88 535,89 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві від 22.03.2016 № ВП 49973205, а також 2 532,37 грн. 3% річних та 9 730,76 грн. збитків від інфляції.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2016 у справі № 826/5364/16 факти неправомірності винесення державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Диких О.О. постанови про стягнення виконавчого збору від 22.03.2016 у виконавчому провадженні № 49973205 не потребують повторного доказування, оскільки є преюдиційними.
5. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено:
5.1. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі № 757/33127/14-ц з ПАТ "Укртрансгаз" стягнуто на користь:
- ОСОБА_1 авторську винагороду у розмірі 555 930,00 грн., пеню за прострочку виплати авторської винагороди в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 640 749,78 грн.;
- ОСОБА_4 авторську винагороду у розмірі 555 930,00 грн., пеню за прострочку виплати авторської винагороди в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 640 749,78 грн.;
- ОСОБА_5 авторську винагороду у розмірі 581 202,00 грн., пеню за прострочку виплати авторської винагороди в сумі 84 855,49 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 669 711,49 грн.;
- ОСОБА_6 авторську винагороду у розмірі 555 930,00 грн., пеню за прострочку виплати авторської винагороди в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 640 749,78 грн.
5.2. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі №757/33127/14-ц резолютивну частину рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у вказаній справі викладено в наступній редакції: "Позов ОСОБА_1, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ПАТ "Укртрансгаз" про стягнення авторської винагороди задовольнити, стягнути з останнього на користь:
- ОСОБА_1 авторську винагороду у розмірі 555 930,00 грн., збитки від інфляції в розмірі 194 575,50 грн., борг за користування коштами в розмірі 50 033,70 грн., пеню за прострочку її виплати в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 885 358,98 грн.
- ОСОБА_4 авторську винагороду у розмірі 555 930,00 грн., збитки від інфляції в розмірі 194 575,50 грн., борг за користування коштами в розмірі 50 033,70 грн., пеню за прострочку її виплати в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 885 358,98 грн.
- ОСОБА_6 авторську винагороду у розмірі 555 930,00 грн., збитки від інфляції в розмірі 194 575,50 грн., борг за користування коштами в розмірі 50 033,70 грн., пеню за прострочку її виплати в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 885 358,98 грн.
- ОСОБА_5 авторську винагороду у розмірі 581 202,00 грн., збитки від інфляції в розмірі 203 420,70 грн, борг за користування коштами в розмірі 52 308,18 грн., пеню за прострочку її виплати в сумі 84 855,49 грн. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 925 440,37 грн."
5.3. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі №757/33127/14-ц рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 скасовано в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних і ухвалено в цій частині нове рішення, яким задоволено вказані позовні вимоги. В решті рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" на користь:
- ОСОБА_1 авторську винагороду в розмірі 555 930,00 грн., збитки інфляції в розмірі 194 575,50 грн., борг за користування грошима в розмірі 50 033,70 грн., пеню за прострочку її виплати в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір у сумі 3 654,00 грн., а всього 885 358,98 грн.;
- ОСОБА_4 авторську винагороду в розмірі 555 930,00 грн., збитки інфляції в розмірі 194 575,50 грн., борг за користування грошима в розмірі 50 033,70 грн., пеню за прострочку її виплати в сумі 81 165,78 грн. та судовий збір у сумі 3 654,00 грн., а всього 885 358,98 грн.;
- ОСОБА_6 авторську винагороду в розмірі 555 930,00 грн., збитки інфляції в розмірі 194 575,5 грн., борг за користування грошима в розмірі 50 033,70 грн., пеня за прострочку її виплати в сумі 81 165,78 грн.. та судовий збір у сумі 3 654,00 грн.., а всього 885 358,98 грн.;
- ОСОБА_5 авторську винагороду у розмірі 581 202,00 грн., збитки інфляції в розмірі 203 420,70 грн, борг за користування грошима в розмірі 52 308,18 грн., пеню за прострочку її виплати в сумі 84 855,49 грн.. та судовий збір в сумі 3 654,00 грн., а всього 925 440,37 грн.
5.4. Загальна сума заборгованості ПАТ "Укртрансгаз" згідно з рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі № 757/33127/14-ц складає 3 581 517,31 грн.
5.5. На примусове виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі № 757/33127/14-ц Печерським районним судом м. Києва 28.12.2015 видані чотири відповідні виконавчі листи, які були пред'явлені стягувачами до примусового виконання до Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві.
5.6. Державним виконавцем Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві на підставі заяв стягувачів щодо примусового виконання рішення у справі №757/33127/14-ц були відкриті відповідні виконавчі провадження.
5.7. Постановою від 28.01.2016 державним виконавцем Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві було відкрите виконавче провадження № 49973205 щодо стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ОСОБА_6 885 358,98 грн.
5.8. Постановою від 05.02.2016 виконавче провадження №49973205 було зупинено, у зв'язку з винесенням Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 18.01.2016 про відкриття касаційного провадження №6-1031ск15 за касаційною скаргою ПАТ "Укртрансгаз" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 та на рішення Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі №757/33127/14-ц.
5.9. Постановою від 18.03.2016 державним виконавцем Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві було поновлено виконавче провадження №49973205, у зв'язку з винесенням Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали про відхилення касаційної скарги ПАТ "Укртрансгаз".
5.10. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що отримавши постанову від 18.03.2016 про поновлення виконавчого провадження №49973205, ПАТ "Укртрансгаз" у добровільному порядку сплатило на користь ОСОБА_6 суму в розмірі 885 358,98 грн.
5.11. Державним виконавцем Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві було винесено постанову від 22.03.2016 про примусове стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" 3 940 669,01 грн. на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі № 757/33127/14-ц.
5.12. До вказаної суми входило: загальна сума боргу згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2015 у справі №757/33127/14-ц в розмірі 3 581 517,31 грн. та загальна сума виконавчого збору в розмірі 358 151,70 грн., з якої: 88 535,89 грн. (в межах виконавчого провадження № 49973205), 88 535,89 грн. (в межах виконавчого провадження № 49973187), 92544,03 грн. (в межах виконавчого провадження №49973174) та 88 535,89 грн. (в межах виконавчого провадження №49973217), а також загальна сума на проведення виконавчих дій в розмірі 1 000,00 грн.
5.13. Не погоджуючись з вказаною постановою про стягнення виконавчого збору від 22.03.2016 в межах виконавчого провадження №49973205, ПАТ "Укртрансгаз" оскаржило її до Окружного адміністративного суду м. Києва.
5.14. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2016 у справі № 826/5364/16 позовні вимоги ПАТ "Укртрансгаз" задоволено, постанову Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві № ВП 49973205 від 22.03.2016 визнано протиправною та скасовано.
5.15. 15.11.2017 позивач звернувся до Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві із заявою вих. №1001ВИХ-17-5885 щодо повернення неправомірно стягнутої суми виконавчого збору в розмірі 88 535,89 грн. в межах виконавчого провадження № 49973205.
5.16. У зв'язку з тим, що відповідачем-1 вказану суму виконавчого збору не було повернуто позивачеві, останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укртрансгаз" 88 535,89 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно постанови Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві від 22.03.2016 № ВП 49973205, а також про стягнення 9 730,76 грн. інфляційних нарахувань та 2 532,37 грн. 3% річних.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 у справі № 910/2569/18 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 у справі № 910/2569/18 залишено без змін. Поновлено дію рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 у справі № 910/2569/18.
7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачеві у повному обсязі шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця.
8. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на те, що відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
9. Крім того, суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, з огляду на виникнення між сторонами у даній справі грошового зобов'язання, яке полягає у відшкодуванні шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, а також наявність прострочення у виконанні цього зобов'язання та відсутність спеціальних норм, які регулюють вказані правовідносини, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про застосування положень ст. 625 ЦК України є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18, Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зупинити виконання рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 до закінчення розгляду справи у суді касаційної інстанції. Прийняти постанову, якою скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ПАТ "Укртрансгаз" 9 730,76 грн. інфляційних нарахувань та 2 532,37 грн. 3% річних. Відмовити у задоволенні позову ПАТ "Укртрансгаз" в оскаржуваній частині.
16. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/2569/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Жуков С.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2019.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду Погребняка В.Я. від 26.02.2019 касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 залишено без руху. Надано Державній казначейській службі України строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали. Роз'яснено Державній казначейській службі України, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, судді - Жукова С.В., судді - Катеринчук Л.Й. від 21.03.2019 клопотання Державної казначейської служби України про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено Державній казначейській службі України строк на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження у справі № 910/2569/18 Господарського суду м. Києва за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 відбудеться 21.05.2019. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23.04.2019. Витребувано з Господарського суду м. Києва та Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/2569/18 за позовом ПАТ "Укртрансгаз" до Державної казначейської служби України про стягнення 100 799, 02 грн. В задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про зупинення виконання рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 - відмовлено. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.
19. 24.04.2019 до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Укртрансгаз" на касаційну скаргу Державної казначейської служби, в якому вказує на її необґрунтованість та просить залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 - без змін.
20. В судове засідання 21.05.2019 з'явилися представники ПАТ "Укртрансгаз" та Державної казначейської служби, які надали пояснення у справі.
21. Інші учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.
Доводи скаржника, відповідача - 2 (Державної казначейської служби)
22. В обґрунтування заявлених вимог скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не врахували приписи ст. 56 Конституції України, ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позицію Верховного Суду та дійшли помилкового висновку про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України з Державного бюджету України, а не з Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві, як боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання.
Доводи позивача (ПАТ "Укртрансгаз")
23. Позивач у відзиві доводить про відсутність підстав для скасування оскаржених рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції. Зокрема, вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню с Державного бюджету України через Казначейську службу.
24. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Як вже вказано вище, Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь ПАТ "Укртрансгаз" 9 730,76 грн. інфляційних нарахувань та 2 532,37 грн. 3% річних, і відмовити у задоволенні позову ПАТ "Укртрансгаз" в оскаржуваній частині.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З підстав, вказаних у п.25 цієї постанови, Суд вважає за необхідне здійснити перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 в частині, що не оскаржується Державною казначейською службою України, тобто в частині стягнення 88 535, 89 грн.
25. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв'язку із спричиненням, на думку позивача, останньому шкоди, завданої протиправними діями державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві внаслідок неправомірного стягнення виконавчого збору.
При розгляді даної справи, суди попередніх інстанцій з посиланням на ст. 56 Конституції України ,ст. ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України, встановивши наявність усіх необхідних елементів складу збитків, погодилися із правильністю розрахунку суми інфляційних втрат та 3% річних, дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог і відшкодування позивачеві у повному обсязі шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця.
При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обставини неправомірності винесення державним виконавцем РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві Диких О.О. постанови про стягнення виконавчого збору від 22.03.2016 у виконавчому провадженні №49973205 були встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2016 у справі № 826/5364/16, а отже не підлягають повторному доказуванню.
За змістом положень ГПК України:
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 3 і 4 ст. 13);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом вказаної норми, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В розумінні зазначеної норми судом, який враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, може бути і апеляційний господарський суд.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (у справі з тотожними фактичними обставинами та їх правовою кваліфікацією) викладено такі правові позиції:
«відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, втім зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми статті 1212 ЦК України».
Відповідно до ГПК України господарські суди розглядають справи за позовами юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.
Відповідно до ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних і фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не суперечить закону.
На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, колегія суддів погоджується із висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 88 535,89 грн.
При цьому колегія суддів враховує, що застосування господарськими судами до спірних правовідносин положень статей 1173, 1174 ЦК України не призвело до прийняття неправильного по суті судового рішення, тому не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки згідно з ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укртрансгаз" 3 % річних в сумі 2 532,37 грн. та 9 730,76 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом ст. ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
У зв'язку з тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2016 у справі № 826/5364/16 було визнано протиправною та скасовано постанову Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві № ВП 49973205 від 22.03.2016 про стягнення з боржника виконавчого збору, суди попередніх інстанцій вказали на те, що обов'язок щодо повернення останнього боржникові виник у державного виконавця з моменту набрання законної сили вказаною постановою.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказані висновки про правильне застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.
Зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставини, суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Скаржник Державна казначейська служба України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, з Державного бюджету України, та вказує на те, що саме Печерський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ в м. Києві, як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен нести таку відповідальність.
Колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє вказані доводи скаржника, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, відповідно до якої відповідачами у справах про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є орган примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).
Відтак, участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про зобов'язання зі сплати коштів державного бюджету.
З огляду на викладене, встановивши наявність підстав для відшкодування позивачеві у повному обсязі шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, в тому числі 2 532,37 грн. 3% річних та 9 730,76 грн. збитків від інфляції, суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що таке відшкодування може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету.
Колегія суддів також не може взяти до уваги посилання скаржника, наведені ним в обґрунтування своєї правової позиції про помилкове застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17 та від 12.07.2018 у справі № 910/13314/17, в яких міститься інший правовий висновок стосовно можливості застосування ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки:
по-перше, ці доводи суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, а згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
а по-друге, постанови Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17 з правовими висновками про можливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України прийняті хронологічно пізніше, ніж постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/13889/17 та від 12.07.2018 у справі № 910/13314/17.
З цих же підстав, колегія суддів не вбачає необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
26. Щодо суті касаційної скарги
Доводи заявника касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.
27. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003 (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006 (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Державної казначейської служби України та залишення рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 31.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 910/2569/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді С.В. Жуков
Л.Й. Катеринчук