Постанова від 30.05.2019 по справі 522/3050/17

Номер провадження: 22-ц/813/736/19

Номер справи місцевого суду: 522/3050/17

Головуючий у першій інстанції Бойчук А.Ю.

Доповідач Ващенко Л. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2019 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Ващенко Л.Г.

суддів - Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,

за участі секретаря - Чепрас А.І.

з участю: представника позивача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2018 року (одноособово суддя Бойчук А.Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі ООД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів іпотеки, скасування заборони відчуження,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

15.02.2017 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» (далі-Банк 1), акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі-Банк 2) про визнання недійсними договорів іпотеки, скасування заборони відчуження, і, остаточно уточнивши позов 14.03.2017 року, позивач просив: визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 18.10.2006 року між позивачем і Банком 1, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 2379 та вилучити з державного реєстру іпотек запис про обтяження; визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 18.10.2006 року між позивачем і Банком 1, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 2380 та вилучити з державного реєстру іпотек запис про обтяження; визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 25.05.2006 року між позивачем і Банком 2, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № Д-207 та вилучити з державного реєстру іпотек запис про обтяження; скасувати заборону відчуження, накладену на підставі іпотечного договору № Д-207 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 2006/13-2.06./855 від 18.10.2006 року між позивачем і Банком 1; визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 2006/13-2.06./857 від 18.10.2006 року між позивачем і Банком 1; визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №014/0077/74/53731 від 25.05.2006 року між позивачем і Банком 2.

Позов обґрунтовано наступним.

10.01.2006 р. між позивачем і приватним підприємством «Прогрес-Риелт» (далі- ПП) укладено інвестиційний договір № Г1/ПР-68, відповідно до якого інвестор здійснює внесок інвестицій у вигляді особистих (позичених) коштів, а підприємство здійснює будівництво багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 . Індивідуальним об'єктом інвестування за договором № Г1/ПР-68 є квартира, будівельний № 87 , на 11-му поверсі жилого будинку № 2 об'єкту будівництва, загальною площею 70,72 м2.

18.10.2006 р. між позивачем і Банком 1 укладено договір кредиту № 2006/13-2.06/855 фінансування інвестування житла - квартири 87 , розрахунковою площею 70,72 м2, на 11 поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 крім того, 18.10.2006 р. між позивачем і Банком 1 укладено договір іпотеки, за яким у якості забезпечення за кредитним договором в іпотеку передані майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 .

10.01.2006 р. між позивачем і ПП укладено інвестиційний договір № Г1/ПР-67, відповідно до якого інвестор здійснює внесок інвестицій у вигляді особистих (позичених) коштів, а підприємство здійснює будівництво багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 . Індивідуальним об'єктом інвестування за договором № Г1/ПР-68 була квартира, будівельний № 105, на 13-му поверсі жилого будинку №1 об'єкту будівництва, загальною площею 70,72 м2.

18.10.2006 р. між позивачем і Банком 1 укладено договір кредиту № 2006/13-2.06/857 для фінансування інвестування житла - квартири 105, розрахунковою площею 70,72 м2, на 13 поверсі жилого будинку №1 за адресою : АДРЕСА_1, крім того, 18.10.2006р. між позивачем і Банком 1 договір іпотеки, за яким у якості забезпечення за кредитним договором передані в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 .

12.01.2006 р. між позивачем і ТОВ «ІНВЕСТ-ПРОГРЕС» (далі-Товариство) укладено договір про інвестування №Г1/И - 39, за яким об'єктом інвестування є квартира, будівельний номер 121 , розрахунковою площею 70, 83 м2 , розташована на 15 поверсі жилого будинку № 1 у багатоповерховому комплексі із вбудованими приміщеннями АДРЕСА_1 .

25.05.2006 р. між позивачем і Банком 2 укладено кредитний договір №014/0077/74/53731, за яким позивач отримав кредит у розмірі 70 450 доларів США, а 25.05.2006 р. між позивачем та Банком 2 укладено іпотечний договір майнових прав, згідно якого предметом іпотеки виступили майнові права на квартиру, будівельний номер 121 , загальною площею 70, 83 м2 , розташовану на 15 поверсі жилого будинку №1 у багатоповерховому комплексі із вбудованими приміщеннями АДРЕСА_1 .

25.06.2006 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. внесено заборону відчуження квартири 121 , загальною площею 70, 83 м2, яку зареєстровано в реєстрі за номером 60.

Позивач вважає, що зазначені правочини є недійсними та такими, що порушують його права, як власника у вигляді розпорядження квартирами, які створені в результаті інвестування, у зв'язку з наявністю додаткових обтяжень у вигляді заборон відчуження. Договори іпотеки, за твердженнями позивача, є недійсними, оскільки на час їх укладення стаття 5 Закону України «Про іпотеку» №898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки, оскільки майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки лише Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону № 898-IV. Крім того, вважає, що умови укладених з відповідачем кредитних договорів не відповідають п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та положенням Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами» (в редакції, яка діяла на момент підписання спірних договорів). Так, підписанням договорів позичальник засвідчив, що всі умови даних договорів йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього, проте Банк 1 і Банк 2 не дотримались умов договору, договори не відповідають вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 та вимогам ст.2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами», а саме, під час укладення із ним кредитних договорів, банки приховали від позичальника повну, об'єктивну та достовірну інформацію щодо реальної процентної ставки та кінцевої сукупної вартості кредитів, вказавши у договорах занижені значення показників суттєвих умов договорів, фактично ввели його, як позичальника, в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредитів.

Позивач, його представник, представники відповідачів і третя особа не приймали участі у судовому засіданні 13.09.2018 року.

Представник позивача просив провести судове засідання 13.09.2018 року без фіксації судового процесу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, і підтримав позов у повному обсязі (а.с.39 т.2), представники Банка 1 і Банка 2 надали письмові заперечення на позов.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.09.2018 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду змінити і постановити нове рішення про визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки від 18.10.2006 року за № 2379 з вилученням із державного реєстру іпотек запис про обтяження, визнання недійсним з моменту укладення договору іпотеки від 18.10.2006 року за № 2380 з вилученням із державного реєстру іпотек запис про обтяження, визнання недійсним з моменту укладення договір іпотеки від 25.05.2006 року за № Д-207 та вилучення з державного реєстру іпотек запис про обтяження, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга ОСОБА_2 зазначає: суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив ст. 13 ч.ч.5,6 Закону України «Про судоустрій та статус судів», оскільки на застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду; на час укладення оспорюваних договорів від 18.10.2006 року та від 25.05.2006 року ст. 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права, як предмет іпотеки, майнові права на об'єкт незавершеного будівництва внесені до предмета іпотеки Законом України від 25.12.2008 року №800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»; майнове право, що є предметом договору це обумовлене право набуття у майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права і аналогічні правові позиції висловлені в постановах Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №6-100цс13, від 02.12.2015 року у справі №6-1502цс15, від 02.12.2015 року у справі №6-1732цс15, від 25.05.2016 року у справі №6-203цс16; від 20.04.2016 рок у справі №6-299цс15; суд послався на ч.2 ст.5 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 року і ототожнив поняття «об'єкт незавершеного будівництва, яке стане власністю особи» та майнові права на об'єкт нерухомості», однак висновок суду в цій частині протирічить ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в редакції від 05.04.2010 року, яким визначено поняття майнові права.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

Представники відповідачів Банка 1 і Банка 2, третя особа не скористались правом надати відзив, пояснення або заперечення на апеляційну скаргу.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

10.01.2006 р. між позивачем і приватним підприємством ПП укладено інвестиційний договір № Г1/ПР-68, відповідно до якого інвестор здійснює внесок інвестицій у вигляді особистих (позичених) коштів, а підприємство здійснює будівництво багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 . Індивідуальним об'єктом інвестування за договором № Г1/ПР-68 є квартира, будівельний № 87 , на 11-му поверсі жилого будинку № 2 об'єкту будівництва, загальною площею 70,72 м2 (а.с.7-11 т.1).

18.10.2006 р. між позивачем і Банком 1 укладено договір кредиту № 2006/13-2.06/855 фінансування інвестування житла - квартири 87 , розрахунковою площею 70,72 м2, на 11 поверсі жилого будинку №1 за адресою : АДРЕСА_1, крім того, 18.10.2006 р. між позивачем і Банком 1 укладено договір іпотеки, за яким у якості забезпечення за кредитним договором в іпотеку передані майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 (а.с.22-25,41-45 т.1).

10.01.2006 р. між позивачем і ПП укладено інвестиційний договір № Г1/ПР-67, відповідно до якого інвестор здійснює внесок інвестицій у вигляді особистих (позичених) коштів, а підприємство здійснює будівництво багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 . Індивідуальним об'єктом інвестування за договором № Г1/ПР-68 була квартира, будівельний № 105, на 13-му поверсі жилого будинку №1 об'єкту будівництва, загальною площею 70,72 м2 (а.с.17-21 т.1).

18.10.2006 р. між позивачем і Банком 1 укладено договір кредиту № 2006/13-2.06/857 для фінансування інвестування житла - квартири 105 , розрахунковою площею 70,72 м2, на 13 поверсі жилого будинку №1 за адресою : АДРЕСА_1 крім того, 18.10.2006р. між позивачем і Банком 1 договір іпотеки, за яким у якості забезпечення за кредитним договором передані в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 (а.с.31-34 т.1).

12.01.2006 р. між позивачем і ТОВ «ІНВЕСТ-ПРОГРЕС» (далі-Товариство) укладено договір про інвестування №Г1/И - 39, за яким об'єктом інвестування є квартира, будівельний номер 121 , розрахунковою площею 70, 83 м2 , розташована на 15 поверсі жилого будинку № 1 у багатоповерховому комплексі із вбудованими приміщеннями АДРЕСА_1 (а.с.12-16 т.1).

25.05.2006 р. між позивачем і Банком 2 укладено кредитний договір №014/0077/74/53731, за яким позивач отримав кредит у розмірі 70 450 доларів США, а 25.05.2006 р. між позивачем та Банком 2 укладено іпотечний договір майнових прав, згідно якого предметом іпотеки виступили майнові права на квартиру, будівельний номер 121 , загальною площею 70, 83 м2 , розташовану на 15 поверсі жилого будинку №1 у багатоповерховому комплексі із вбудованими приміщеннями АДРЕСА_1 (а.с.26-30, 46-48 т.1).

10.10.2017 року представник Банка 2 подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с.157,158 т.1).

Судом апеляційної інстанції встановлювались нові обставини і досліджувались нові докази.

14.02.2019 року представник позивача подав клопотання про приєднання до матеріалів справи письмові доказів: копію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2018 року у справі №522/19826/16-ц, копію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.08.2018 року у справі №522/840/17, копію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2018 року у справі №522/842/17, а також копії ухвал суду апеляційної інстанції від 04.02.2019 року, 16.01.2019 року та 30.01.2019 року у зазначених цивільних справах (а.с.125-160 т.2).

Згідно наданих доказів, рішеннями Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2018 року та від 03.08.2018 року, задоволено зустрічний позов ТОВ «Добробут ЛТД» про визнання недійсними інвестиційних договорів від 10.10.2016 року та від 12.01.2006 року і договорів іпотеки від 18.10.2006 року та від 25.05.2006 року зі скасуванням записів про обтяження, які є предметом розгляду у даній справі.

Між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із оспоренням іпотечних договорів, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 15.12.2005 року, Законом України «Про іпотеку» зі змінами станом на час виникнення правовідносин сторін.

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з того, що на момент укладення договору застави майнових прав між сторонами, предметом такого договору могли бути майнові права на нерухомість (а.с.41-50 т.2).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Майном, як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (статтю 190 доповнено частиною другою згідно із Законом №3201-ІV від 15.12.2005 року).

Таким чином, ЦК України доповнено поняттям майнові права та обов'язки у грудні 2005 року на підставі Закону №3201-ІV від 15.12.2005 року.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і Банком 1 та Банком 2 виникли правовідносини з кредитних договорів від 25.05.2006 року та від 18.10.2006 року.

У забезпечення виконання кредитних договорів від 25.05.2006 року та від 18.10.2006 року, між Банком 1 і позивачем 18.10.2006 року укладені 2 іпотечні договори, а 25.05.2006 року між Банком 2 і позивачем укладено іпотечний договір майнових прав, відповідно до яких предметом іпотеки стали майнові права на незакінчені будівництвом квартири по АДРЕСА_1 .

Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема заставою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ч.ч.1,2 ЦК України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), ст. 572 ч.1 ЦК України.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (ст. 575 ч.ч.1,3 ЦК України).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором. Предметом застави не можуть бути: культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації (частина четверта статті 576 в редакції Закону № 2518-VІ від 09.09.2020). Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом (ст. 576 ЦК України).

Станом на час укладення іпотечних договорів (травень і жовтень 2006 року) діяли положення Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», а також Закону України «Про іпотеку».

Статтею 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» в редакції, чинній на час укладення іпотечних договорів, врегульовано порядок виникнення іпотеки, у тому числі, в разі кредитування із заставою майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме:

Іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України "Про іпотеку" (898-15) щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено ( частина 1 статті 5 в редакції Закону N 1-IV (3201-15) від 15.12.2005). Оцінка предмета іпотеки здійснюється за згодою сторін, якщо інше не передбачено іпотечним договором.

Кредитодавець може самостійно виконувати функції іпотекодержателя або доручити виконання цих функцій іншій особі.

Іпотечний договір має бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.

Нотаріальне посвідчення іпотечного договору проводиться за місцезнаходженням нерухомості (місцем реєстрації), яка є предметом іпотеки, або за місцезнаходженням

іпотекодержателя (місцем реєстрації) чи іпотекодавця (частина статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2435-VI ( 2435-17) від 06.07.2010).

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нерухомість, що належить третім особам та стане власністю іпотекодавця після укладення такого договору, посвідчується нотаріусом до моменту оформлення права власності іпотекодавця на нерухомість.

Обтяження іпотекою нерухомого майна підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору (частина шоста статті 5 в редакції Закону N 3201-IV від 15.12.2005).

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цю нерухомість. Іпотекодавцем за таким іпотечним договором може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва. Обтяження майнових прав іпотекодавця на такий предмет іпотеки підлягає реєстрації у встановленому законом порядку (частина сьома статті 5 в редакції Закону № 3201-IV від 15.12.2005) .

Після закінчення будівництва нерухомості іпотекодержатель реєструє у встановленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість, та ця нерухомість продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору (частина восьма статті 5 в редакції Закону N 3201-IV від 15.12.2005)

Зміна або розірвання іпотечного договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина дев'ята статті 5 в редакції Закону N 3201-IV від 15.12.2005).

У разі коли іпотечним договором передбачено накладення заборони відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, нотаріус накладає таку заборону одночасно з посвідченням договору іпотеки. Якщо предметом іпотеки є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, нотаріус за повідомленням іпотекодержателя накладає заборону на відчуження нерухомого майна (статтю доповнено частиною згідно із Законом N 3201-IV від 15.12.2005).

У разі включення іпотеки до іпотечного пулу умови іпотечного договору змінам не підлягають (стаття 5 Закону від 19.06.2003 року N 979-IV, в редакції чинній з 14.01.2006 року).

Крім того, до ст.1 Закону України «Про іпотеку», Законом 3201-ІV від 15.12.2005 року, внесені зміни про те, що застава повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів, майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом (абзац другий статті 1 Закону України «Про іпотеку» із змінами, внесеними згідно із Законом 3201-ІV від 15.12.2005 року).

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що станом на травень і жовтень 2006 року (час укладення оспорюваних іпотечних договорів про передачу в іпотеку майнових прав) чинне законодавство, зокрема ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», визначало порядок виникнення іпотеки, у тому числі щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з тих підстав, що на момент укладення договору застави майнових прав між сторонами, предметом такого договору могли бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи позивача у скарзі про те, що: на час укладення оспорюваних договорів від 18.10.2006 року та від 25.05.2006 року ст. 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права, як предмет іпотеки, оскільки майнові права на об'єкт незавершеного будівництва внесені до предмета іпотеки Законом України від 25.12.2008 року №800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»; суд не взяв до уваги правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №6-100цс13, від 02.12.2015 року у справі №6-1502цс15, від 02.12.2015 року у справі №6-1732цс15, від 25.05.2016 року у справі №6-203цс16; від 20.04.2016 рок у справі №6-299цс15; суд послався на ч.2 ст.5 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 12.05.2006 року і ототожнив поняття «об'єкт незавершеного будівництва, яке стане власністю особи» та майнові права на об'єкт нерухомості»; висновок суду протирічать ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в редакції від 05.04.2010 року, яким визначено поняття майнові права, - не заслуговують на увагу.

З 14.01.2006 року набрали чинності положення ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», якою визначався порядок виникнення іпотеки, у тому числі щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Здійснюючи іпотечне кредитування майнових прав у травні та жовтні 2006 року Банк 1 і Банк 2 виходили саме з положень діючого на той час Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Положення ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», станом на час укладення оспорюваних правочинів, не суперечило положенням ст. 190, 575, 576 ЦК України, а також ст. ст. 3 , 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення оспорюваних правочинів.

Так, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 3 ч.1 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення оспорюваних правочинів).

Та обставина, що ч. 2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» була викладена у новій редакції на підставі Закону №800-VІ від 25.12.2008 року, а саме: « Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому…», не є підставою для ствердження про те, що станом на час укладення оспорюваних правочинів, інше чинне законодавство України не регулювало порядок виникнення іпотеки щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Правова позиція Верховного Суду України у постановах від 06.11.2013 у справі №6-100цс13, від 02.12.2015 року у справі №6-1502цс15, від 02.12.2015 року у справі №6-1732цс15, від 25.05.2016 року у справі №6-203цс16; від 20.04.2016 рок у справі №6-299цс15 про те, що майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки лише на підставі Закону України від 25.12.2008 року № 800-VІ, яким внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України про іпотеку» (а.с.72-200 т.2) не узгоджується з положеннями ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» про порядок виникнення іпотеки, у тому числі щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, які були чинні на час укладення оспорюваних правочинів між позивачем і Банком 1 та Банком 2, тобто станом на травень та жовтень 2006 року.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ст. 13 ч.ч.5,6 Закону України «Про судоустрій і статус судів», оскільки на застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду).

Станом на час вирішення справи набрали чинності зміни до ЦПК України, згідно яких, зокрема, у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (ч. 2 ст. 416 ЦПК України).

При цьому, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи (ст. 417 ч.ч.1.2 ЦПК України).

У даному випадку є підстави для відступлення від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України у 2015 і 2016 роках.

Підставою для такого відступлення є те, що на час укладення оспорюваних правочинів діяли положення ст. 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», якою визначався порядок виникнення іпотеки, у тому числі щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Посилання апелянта на Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» в редакції від 05.04.2010 року безпідставні, оскільки зазначений закон не визначає порядок виникнення іпотеки, зокрема щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено.

Рішеннями Приморського районного суду м. Одеси відвід 23.07.2018 року і від 03.08.2018 року задоволені зустрічні позови ТОВ «Добробут ЛТД» про визнання недійсними інвестиційних договорів від 10.10.2016 року і від 12.01.2006 року, а також договорів іпотеки від 18.10.2006 року та від 25.05.2006 року, які є предметом спору у даній справі (а.с.131-154 т.2).

Зі змісту зазначених рішень вбачається, що договори іпотеки від 18.10.2006 року і від 25.05.2006 року оспорені ТОВ «Добробут ЛТД» і визнані судом недійсними з тих підстав, що ПП «Прогрес-Риелт» не мав майнових прав на незакінчені будівництво об'єкти нерухомості, оскільки, за висновками суду, майнові права виникли на весь об'єкт будівництва у ТОВ «Добробут ЛТД», тобто у зв'язку з тим, що майно, передане в іпотеку, не належало іпотекодавцю.

Наведене свідчить про те, що рішеннями Приморського районного суду м. Одеси від 23.07.2018 року і від 03.08.2018 року, за позовом ТОВ «Добробут ЛТД» визнані недійсними іпотечні договори від 25.05.2006 року і від 18.10.2006 року з інших підстав, оскільки у даному випадку ОСОБА_2 оспорив правочини з підстав того, що на час їх укладення ст. 5 Закону України «Про іпотеку» №898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки через те, що майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки лише Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI.

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Оскільки позивач не довів своїх вимог, відсутні підстави для ствердження про порушення прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦІПК України).

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу позивача і залишає без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові, тому позивач не має права на відшкодування судових витрат.

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 10.06.2019 року.

Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко

Є.С. Сєвєрова

Л.М. Вадовська

Попередній документ
82281665
Наступний документ
82281667
Інформація про рішення:
№ рішення: 82281666
№ справи: 522/3050/17
Дата рішення: 30.05.2019
Дата публікації: 11.06.2019
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Одеський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них