Постанова
Іменем України
06 червня 2019 року
м. Київ
справа № 525/1122/17
провадження № 51-9168 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
матері померлого обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
в режимі відеоконференції
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах померлого обвинуваченого ОСОБА_11 матері померлого обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 , на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170000000164, за обвинуваченням
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Бердянська Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 08 травня 2018 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_11 06 квітня 2017 року приблизно о 20:40, керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter 315 CDI» (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухався по автодорозі Київ-Харків-Довжанський у напрямку м. Полтави. Проїжджаючи 279 км (278+850 м) вказаної автодороги в с. Білоцерківка Великобагачанського району Полтавської області у межах населеного пункту, порушуючи п. 12.1 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_11 не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням транспортного засобу і допустив його виїзд на зустрічну смугу руху, де відбулось зіткнення із автомобілем «DAF LF 45» (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_12 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 315 CDI» ОСОБА_11 помер на місці пригоди, а водій автомобіля «DAF LF 45» ОСОБА_12 того ж дня помер у прийомному відділенні Великобагачанської ЦРЛ.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2018 року вирок суду першої інстанції скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд безпідставно закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 , не врахував, що за заявою його матері кримінальне провадження з метою реабілітації померлого було продовжено в загальному порядку і остання була категорично проти закриття такого кримінального провадження. Зазначає, що місцевим судом безпідставно покладено в основу обвинувального вироку як доказ винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого злочину протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди. Звертає увагу, що вказаний протокол всупереч вимогам статей 104-105 КПК України не підписаний спеціалістом, а тому є недопустимим доказом, враховуючи, що додаток до такого протоколу, а саме відеозапис проведеної слідчої дії, як невід'ємну його частину суд визнав недопустимим. У свою чергу апеляційний суд дійшов власного висновку щодо місця зіткнення транспортних засобів за слідами розлитої рідини на проїжджій частині, при цьому безпосередньо не досліджуючи протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, та констатував правильність висновків місцевого суду щодо достовірності та належності такого доказу. Крім того, вказує, що судом в основу вироку покладено показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які не допитувалися на стадії досудового розслідування та всупереч ст. 290 КПК України стороні захисту не відкривались. Наголошує, що ухвала суду апеляційної інстанції є необґрунтованою та незаконною, постановленою із порушеннями п. 5 ч. 1 ст. 284, ч. 7 ст. 284, ч. 12 ст. 290, ст. 404, ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі мати померлого обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 за відсутності її згоди на таке закриття з нереабілітуючих обставин, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону. Вказує про порушення на стадії досудового розслідування права ОСОБА_11 на захист, що суперечить вимогам п. 6 ч. 2 ст. 52 КПК України. Наголошує, що апеляційний суд не спростував доводів захисника, не дав чіткої відповіді щодо хибності або достовірності його тверджень про розбіжності у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної події та схемі до нього. Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню.
Позиції інших учасників судового провадження
На згадані касаційні скарги сторони захисту представником потерпілого ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_10 подано письмові заперечення, у яких він просить залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни. Вважає, що висновки суду зроблено на підставі об'єктивно з'ясованих та встановлених обставинах із дотриманням вимог ст. 370 КПК України. Докази у кримінальному провадженні є допустимими та належними, а їх незаконність стороною захисту не спростовано. Порушень норм матеріального чи процесуального права ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції під час судового розгляду допущено не було. За таких обставин вважає подані касаційні скарги необґрунтованими.
У судовому засіданні ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали подані касаційні скарги, просили їх задовольнити. Прокурор, представники потерпілого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , потерпілий ОСОБА_8 заперечували проти задоволення касаційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підтримання касаційних скарг, доводи прокурора, потерпілого ОСОБА_8 та його представників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо законності ухвали апеляційного суду та необґрунтованості касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_11 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Так, суд зробив правильний висновок про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , експертів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .
Також висновок суду зроблено на підставі даних протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 07 квітня 2017 року, протоколу огляду місця події від 25 квітня 2017 року, висновків судово-автотехнічних експертиз № 202 від 21 квітня 2017 року, № 203 від 23 квітня 2017 року, № 236 від 13 травня 2017 року, висновку експерта № 480 від 28 вересня 2017 року, висновків судових транспортно-трасологічних експертиз № 200 від 27 квітня 2017 року, № 201 від 04 травня 2017 року, висновків судово-медичних експертиз № 79 від 15 травня 2017 року, № 80 від 15 травня 2017 року, протоколів перевірки технічного стану транспортних засобів № 00305-01593-16 від 17 серпня 2016 року, № 00505-04786-15 від 08 липня 2015 року, та сукупністю інших доказів безпосередньо досліджених судом в ході судового розгляду.
Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення,визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час вчинення злочину, його наслідки. Наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, які не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Дії ОСОБА_11 з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів захисника про недопустимість протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, то колегія суддів вважає їх непереконливими.
Так, місцевий суд у своєму вироку надав оцінку такому доказу, як протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, при цьому визнав його належним та допустимим. Однак з огляду на відсутність посилання у протоколі про відеофіксацію слідчої дії, а також ураховуючи відсутність підпису спеціаліста, який безпосередньо її проводив, суд обґрунтовано не визнав відеозапис допустимим доказом. Разом з тим, сам протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди суд визнав належним та допустимим доказом при ухваленні обвинувального висновку як доказ винуватості ОСОБА_11 .
Судом апеляційної інстанції під час дослідження матеріалів кримінального провадження та перевірки вироку місцевого суду в апеляційному порядку порушень вимог ст. ст. 104-107, 223, 237 КПК України не встановлено.
З таким твердженням погоджується колегія суддів, оскільки факт визнання недопустимим додатку до слідчої дії (у даному випадку відеофіксації) не може слугувати безумовною підставою для визнання усієї слідчої дії незаконною, враховуючи, що таку дію проведено із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства. За таких обставин у колегії суддів немає підстав вважати недопустимими інші похідні докази у кримінальному провадженні, про що захисник наголошує у своїй касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд дійшов власного висновку щодо місця зіткнення транспортних засобів, суд касаційної інстанції вважає неспроможними, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження в ході дослідження протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та його додатків. При цьому колегія суддів не вбачає порушень з боку апеляційного суду принципу безпосередності під час перевірки вироку місцевого суду.
Крім того, колегія суддів вважає надуманими доводи захисника щодо порушення вимог ст. 290 КПК України з огляду на таке.
Як видно із матеріалів кримінального провадження, місцевий суд в ході допиту свідків із дотриманням вимог ст. 352 КПК України надав можливість сторонам кримінального провадження у повній мірі без будь-яких обмежень реалізувати своє право на допит свідків і ставити їм запитання, що, зокрема, підтверджується аудіозаписом судового засідання та даними журналу судового засідання.
При цьому слід зазначити, що сам захисник не заперечує того факту, що свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 в ході досудового розслідування не допитувались, а деякі з них взагалі запрошені для допиту саме за ініціативою сторони захисту.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність твердження захисника щодо порушень вимог ст. 290 КПК України, оскільки таких порушень не встановлено під час перевірки матеріалів кримінального провадження.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_6 про порушення права на захист під час процедури досудового розслідування.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 52 КК України обов'язкова участь захисника забезпечується щодо реабілітації померлої особи. Участь захисника у такому випадку визнається необхідною з моменту виникнення відповідного права на реабілітацію померлої особи.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження на стадії досудового розслідування мати померлого підозрюваного ОСОБА_11 - ОСОБА_6 звернулася до слідчого із заявою, датованою 29 вересня 2017 року, про проведення кримінального провадження у загальному порядку з метою реабілітації її сина (а. с. 3, т. 1).
В матеріалах провадження містяться: розписка від 26 жовтня 2017 року (а. с. 7, т. 2) адвоката ОСОБА_7 , що діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_11 , про отримання копії повідомлення про підозру ОСОБА_11 у кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР за № 12017170000000164 від 07 квітня 2017 року. Крім того, в згаданих матеріалах знаходиться розписка від 26 жовтня 2017 року (а. с. 10, т. 1) адвоката ОСОБА_7 про отримання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування. Також в матеріалах знаходяться протокол про надання доступу адвокату ОСОБА_7 до матеріалів кримінального провадження від 26 жовтня 2017 року та підтвердження про факт надання доступу адвокату ОСОБА_7 до матеріалів кримінального провадження № 12017170000000164 (а. с. 12-13, т. 2).
Тобто після отримання заяви про розгляд кримінального провадження з метою реабілітації померлого підозрюваного ОСОБА_11 для здійснення захисту та представництва його інтересів із використанням процесуальних можливостей, передбачених ст. ст. 45-49 КПК України, у визначеному законом порядку до кримінального провадження на стадії досудового розслідування залучено захисника ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, порушень визначеного процесуальним законом права на захист під час перевірки матеріалів провадження не встановлено, а тому доводи в касаційній скарзі у цій частині є необґрунтованими.
Також, доводи касаційної скарги матері померлого обвинуваченого - ОСОБА_6 щодо спростування доводів захисника про розбіжності у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної події та схемі до нього колегія суддів вважає непереконливими, оскільки вони не знайшли свого підтвердження при перевірці матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції.
Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах померлого обвинуваченого ОСОБА_11 та касаційну скаргу матері померлого обвинуваченого ОСОБА_11 - ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2018 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3