Постанова
Іменем України
06 червня 2019 року
м. Київ
справа №541/35/18
провадження №61-44875св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня
2018 року у складі судді Городівського О. А. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року у складі суддів Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (даної - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь проценти за період прострочення повернення банківського вкладу з 13 березня 2009 року по 18 травня 2013 року в сумі 31 397,26 доларів США, що на день підписання позову за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 881 233,90 грн.
Позов мотивовано тим, що 13 березня 2008 року між сторонами по справі укладено договір на вклад «Універсальний» та позивачем розміщено у відділенні відповідача депозит у сумі 30 000 доларів США строком на 12 місяців під 25% річних. По закінченню строку вкладу банк мав сплатити позивачу 37 500 доларів США, однак вказані кошти не повернув.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2014 року стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму вкладу разом з передбаченими договором відсотками.
Вказане судове рішення відповідачем виконане 07 березня 2014 року шляхом зарахування коштів на картковий рахунок позивача. При цьому, рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року його позовні вимоги про стягнення процентів за період прострочення повернення банківського вкладу з 18 травня 2013 року по 07 березня 2014 року задоволено частково.
У зв'язку з наведеним, банк зобов'язаний був нараховувати відсотки на вклад після закінчення дії договору з 13 березня 2009 року по 13 травня 2013 року, Вказаний період не був предметом судового розгляду у цивільній справі №541/3475/14-ц за його позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Оскільки договором передбачено сплату 25 відсотків річних, а сума вкладу складала 30 000 доларів США, відповідач за прострочення повернення вкладу позивачу протягом 1528 днів має сплатити 31 397,26 доларів США.
З урахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» процентів за період прострочення повернення банківського вкладу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2018 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідач неправомірно утримував кошти позивача та не повертав суму вкладу протягом 1528 днів, у зв'язку з чим має сплатити передбачені проценти за користування коштами банківського вкладу за цей період з урахуванням процентної ставки «до запитання». Оскільки сума вкладу складала 30 000 доларів США, відповідач за прострочення повернення вкладу протягом 1528 днів (13 березня 2009 року по 18 травня 2013 року) має сплатити 88,47 доларів США. Таким чином, позовні вимоги є частково обґрунтованими та позивач має право на отримання 88,47 доларів США процентів, проте, оскільки ним пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, позов задоволенню не підлягає з цих підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що зобов'язання відповідача з нарахування встановлених договором відсотків на суму вкладу припинились 13 березня 2009 року, тобто у визначений договором день закінчення строку вкладу. Такі висновки суперечать вимогам частини першої 1058 ЦК України, згідно з якою зобов'язання банку за договором банківського вкладу припиняються лише після виплати вкладникові суми вкладу та процентів на неї. Судами проігноровано положення пунктом 5.2 договору, за яким договір втрачає силу з моменту виплати банком вкладнику всієї суми вкладу і відсотків за цим вкладом. Тобто зобов'язання відповідача за договором не припинились 13 березня 2009 року, а тривали до його повного виконання. Внаслідок такої помилки судами застосовано до спірних правовідносин норму законодавства, яка не підлягала застосуванню - частину другу статті 1070 ЦК України.
Суди мали дійти висновку про необхідність застосування частини першої статті 1061 ЦК України, оскільки договором встановлено розмір процентів за вкладом - 25 процентів річних. Встановлений договором розмір процентів (25%) на суму вкладу мав нараховуватися до дня, що передував дню фактичного повернення вкладу, тобто до 06 березня 2014 року включно.
Внаслідок застосування судом норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, та ігнорування тих норм, які необхідно було застосувати до спірних правовідносин, суди дійшли помилкових висновків та ухвалили незаконні рішення.
Висновки судів про пропуск позивачем строку позовної даності є неправильними, зроблені внаслідок неправильного застосування статті 264 ЦК Українита без урахування положень укладеного між сторонами договору.
Судами проігноровані доводи позивача щодо строків позовної давності, у тому числі щодо того, що строк позовної давності, якби такий застосовувався до спірних відносин, перервався внаслідок звернення до суду щодо іншої частини вимог та почав відраховуватись заново з дня постановлення рішення у справі у 2016 році. Не надано оцінки тому факту, що договір на вклад «універсальний» від 13 березня 2008 року не припинив свою дію, оскільки пунктом 5.2 зазначеного договору, передбачено, що цей договір втрачає свою силу з моменту виплати банком вкладнику всієї суми вкладу і відсотків за цим вкладом. У тексті оскаржуваних рішень судами визнається, що відповідач не сплатив на користь позивача усі відсотки, але при цьому безпідставно, всупереч зазначеному положенню договору, зроблено висновок про закінчення строку договору.
Судами не надано належної оцінки доводам позивача з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 306/141/15-ц (провадження №61-964св18), у якій, серед іншого, зазначено, що не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо безпідставного нарахування процентів на суму вкладу у розмірі 17 %, оскільки умовами договору банківського вкладу передбачено, що його дія закінчується з виплатою всієї суми вкладу з процентами. Суть розглянутого Верховним Судом питання у зазначеній справі є ідентичною до відносин, які виникли у цьому спорі.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК Українипроценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
Пунктом 1.1. укладеного між сторонами договору на вклад «Універсальний» від 13 березня 2008 року, днем закінчення строку дії вкладу є 13 березня 2009 року.
Пунктом 5.4 договору обумовлено, що закінчення строку дії договору є підставою для закриття рахунку вкладника та, відповідно до пункту 2.4.5 договору - банк не нараховує відсотки після закінчення строку вкладу, визначеного у пункті 1.1 договору, тобто після 13 березня 2009 року.
У пункті 6.2 договору передбачено, що строк дії цього договору не продовжується, а після закінчення строку вкладу згідно з пунктом 1.1 сторони можуть укласти новий договір на умовах, що пропонуються банком на момент його укладення.
На підставі належної оцінки і аналізу умов укладеного між сторонами договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що цим договором не передбачено його автоматичної пролонгації (без додаткового погодження між сторонами) та зміни умов в односторонньому порядку.
У зв'язку з наведеним, доводи касаційної скарги про те, що зобов'язання відповідача за договором не припинились 13 березня 2009 року, а тривали до його повного виконання є необґрунтованими, оскільки, як правильно встановлено судами, з урахуванням положень статті 598 ЦК Українизобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором, а саме 13 березня 2009 року.
Оскільки укладений між сторонами договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії, то суди попередніх інстанцій, з урахуванням частини другої статті 1070 ЦК України, дійшли обґрунтованих висновків, що проценти за користування грошовими коштами позивача підлягають стягненню у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу за вкладом на вимогу.
Установивши, що рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2014 року про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суми вкладу у розмірі 299 737,50 грн виконано 07 березня 2014 року шляхом зарахування коштів на картковий рахунок останнього, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач неправомірно утримував кошти позивача та не повертав суму вкладу протягом 1528 днів (з 13 березня 2009 року по 18 травня 2013 року), а тому банк має сплатити передбачені проценти за користування коштами банківського вкладу за цей період з урахуванням процентної ставки у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
З урахуванням встановленої у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відсоткової ставки по рахунках фізичних осіб «До запитання» у розмірі 0,25% (за період з 13 березня 2009 року по 01 квітня 2010 року) та 0,01% (за період з 02 квітня 2010 року по 18 травня 2013 року) річних у всіх валютах, суми вкладу у розмірі 30 000 доларів США, кількість днів прострочення повернення вкладу протягом - 1528 днів (13 березня 2009 року по 18 травня 2013 року), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення процентів за банківським вкладом за період прострочення його повернення на суму 88,47 доларів США.
Встановивши обґрунтованість наведених позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно відмовив у їх задоволенні за пропуском строку позовної давності з огляду на наступне.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із частинами першою, четвертою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі може бути підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Предметом позовних вимог у цій справі є проценти, які нараховуються на вклад по закінченню терміну дії договору, тому до них застосовується загальна позовна давність у три роки.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, перебіг строку позовної давності для вимог про стягнення відсотків розпочався з моменту отримання позивачем відповіді банку з відмовою повертати вклад та нараховані відсотки (18 травня 2013 року), перебіг вказаного строку, відповідно до частини другої статті 264 ЦК України, переривався 19 грудня 2014 року зверненням позивача до суду з позовом про стягнення з банку процентів за вказаним договором в період прострочення повернення вкладу за період з 19 травня 2013 року по 06 березня 2014 року, та почав обраховуватись заново з наступного дня, тобто 20 грудня 2014 року.
Оскільки строк позовної давності до позовних вимог, які є предметом даного спору, сплинув 20 грудня 2017 року, а з позовною заявою до суду позивач звернувся 29 грудня 2017 року, суди дійшли правильного висновку про пропуск строку позовної давності.
У зв'язку з наведеним, фактичні обставини у справі, встановлені судами першої та апеляційної інстанції під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи. При цьому суди повно та всебічно дослідили обставини справи, а також правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та ухвалили судові рішення, які відповідають закону.
Наведені у касаційній скарзі аргументи про неправильне визначення судами попередніх інстанцій початку перебігу строку позовної давності та необхідність його відрахування після переривання з дня постановлення рішення у справі у 2016 році відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки вони спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами у справі, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права.
Так, для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред'явлення позову, а не з моменту ухвалення рішення у справі, як помилково вважає позивач.
Посилання у касаційній скарзі на те, що договір банківського вкладу не припинив свою дію та тривають до його повного виконання, спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та змістом проаналізованих ними умов укладеного між сторонами договору.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 306/141/15-ц (провадження №61-964св18), оскільки встановлені у цій справі обставини не є тотожними обставинам, що встановлені у справі, яка переглядається, в тому числі щодо умов договорів, зокрема стосовно встановлення строку дії договору.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області
від 15 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська