Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа № 636/4484/14-ц
провадження № 61-45951 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року у складі судді Панаід І. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 01 жовтня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №806/1-27/1-3/8-070, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 10 300,00 доларів США.
Позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 10 жовтня 2014 року у неї виникла заборгованість у розмірі 198 824,42 грн.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 198 824,42 грн та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 806/1-27/1-3/8-070 від 01 жовтня 2008 року в розмірі 198 824,42 грн, з яких: 133 279,95 грн - заборгованість за кредитом, 56 756,11 грн - заборгованість за процентами, 1 062,83 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 7 725,53 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування належним чином не виконала, а тому вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» є законними та обгрунтованими.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 13 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року залишено без задоволення.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції встановивши неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк». Суд відхилив доводи відповідача про неправильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором з огляду на відсутність наданих відповідачем доказів, які б спростовували його правильність, та не убачав підстав для застосування позовної давності, оскільки останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила у квітні
2013 року, а ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із позовом у жовтні 2014 року, тобто в межах позовної давності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2018 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що в матеріалах справи відсутня копія генерального договору про відкриття кредитної лінії та графіку повернення кредиту та сплати процентів, а відтак суди не встановили порядок та строки повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а також наявність простроченої заборгованості з повернення кредиту та сплати процентів. Позивач не надав належних та допустимих доказів отримання позичальником кредиту в доларах США, насправді кредит був наданий у гривні, погашення якого вона також здійснювала у національній валюті. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є переконливим доказом існування заборгованості, оскільки з нього неможливо встановити як саме здійснювався її розрахунок, періоди нарахування, а також періоди прострочення сплати кредиту та процентів за користування ним. Апеляційний суд безпідставно не застосував позовну давність, оскільки останній платіж за процентами вона внесла 15 квітня
2013 року, а останній платіж з повернення кредитних коштів - 05 лютого
2009 року, а тому відлік перебігу позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом розпочався з 05 лютого 2009 року. Зважаючи на те, що ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом 29 жовтня 2014 року, позовна давність за вказаними вимогами сплила.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 жовтня 2008 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №806/1-27/1-3/8-070, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 10 300,00 доларів США зі сплатою 15,00 процентів річних за користування грошовими коштами на строк до 30 вересня 2023 року.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Задовольняючи позов ПАТ «Укрсоцбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 жовтня 2008 року у розмірі 198 824,42 грн, з яких: 133 279,95 грн - заборгованість за кредитом, 56 756,11 грн - заборгованість за процентами, 1 062,83 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту,
7 725,53 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів, суди попередніх інстанцій вважали установленим та доведеним факт існування заборгованості ОСОБА_1 перед банком у розмірі, зазначеному у позовній заяві.
Висновок судів попередніх інстанцій щодо правильності нарахування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором є передчасним, та грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, з наступних підстав.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, а тому пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями у національній валюті України гривні.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі №6-2667цс16.
Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, не звернули увагу, що банк здійснював нарахування пені у доларах США, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ з конвертуванням заборгованості у національну валюту, а також не з'ясували підстав нарахування ПАТ «Укрсоцбанк»пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з огляду на те, що додаткова угода № 1 не передбачає нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання. Апеляційний суд не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин справи, не долучив до матеріалів справи та не дослідив Генеральний договір про надання кредитних послуг № 806/1-27/1-3/8-070, невід'ємною частиною якого є додаткова угода №1.
Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції позовної давності
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття
257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до змісту пункту 5 додаткової угоди № 1 повернення кредиту здійснюється згідно графіку встановлення/зниження максимального ліміту заборгованості, доданого до цієї додаткової угоди та є її невід'ємною частиною. У разі, якщо день повернення кредиту припадає на неробочий день кредитора, то днем повернення кредиту вважається останній робочий день перед ним.
З графіку встановлення/зниження максимального ліміту заборгованості вбачається, що позичальник повинен здійснювати повернення кредиту кожного півроку не пізніше 5 (п'ятого) числа 6 місяця.
Згідно пункту 6 додаткової угоди № 1 сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок відкритий в АКБ «Укрсоцбанк».
Таким чином, договором передбачено погашення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами періодичними піврічними та щомісячними платежами відповідно.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та стягнення процентів за їх користування, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верхового Суду України, викладеному у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.
Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування позовної давності, апеляційний суд виходив з того, що останній платіж за кредитним договором здійснено у квітні 2013 року, з позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду у жовтні 2014 року, тобто в межах позовної давності.
Разом з тим, апеляційний суд не звернув увагу, що останній платіж за тілом кредиту ОСОБА_1 здійснила 05 лютого 2009 року, а тому не перевірив дотримання ПАТ «Укрсоцбанк»строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту, не надав зазначеним обставинам належної оцінки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, що свідчить про порушення ним норм процесуального права, а тому судове рішення апеляційного суду не може вважатись таким, що відповідає вимогам законності та обгрунтованості, визначених частиною першою статті 263 ЦПК України.
Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи щодо дотримання позивачем позовної даності при зверненні до суду, суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Отже, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик