06 червня 2019 року
Київ
справа №461/8617/17
адміністративне провадження №К/9901/15520/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/8617/17 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Львівської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просив: - визнати неправомірною відмову Апеляційного суду Львівської області від 06 листопада 2017 року у формі листа за № 07.24/153/2017 у видачі довідки згідно з Додатком №2 до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України для проведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання з 22 вересня 2016 року з урахуванням 15950 грн. розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2016 році, а також довідки аналогічної форми для перерахунку і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням підвищення посадових окладів працюючим суддям з 01 грудня 2016 року з урахуванням даних про суму матеріальної допомоги на оздоровлення судді на відповідній посаді; - зобов'язати Апеляційний суд Львівської області видати довідку згідно з Додатком №2 до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України для проведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання з 22 вересня 2016 року з урахуванням 15950 грн. розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2016 році, що відповідає посадовому окладу судді, а також довідки аналогічної форми для перерахунку і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням підвищення посадових окладів працюючим судцям з 01 грудня 2016 року із зазначенням даних про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення судді на відповідній посаді; - визнати неправомірною відмову Галицького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Львова від 17 жовтня 2017 року №Ш-22/ПС у перерахунку йому щомісячного довічного грошового утримання з врахуванням довідки Апеляційного суду Львівської області № 07.24/84/2017 від 23 червня 2017 року про отримання ним матеріальної допомоги на оздоровлення; - зобов'язати Галицьке об'єднане управління Пенсійного Фонду України м. Львова провести перерахунок, донарахування та виплату судді у відставці ОСОБА_1 суми довічного грошового утримання з часу звернення за його призначенням, а саме: з 22 вересня 2016 року та з часу проведення перерахунку у зв'язку із збільшення посадових окладів працюючим суддям з 01 грудня 2016 року з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
29.05.2019 до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах надійшла зазначена касаційна скарга, в якій зокрема скаржником заявлені клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та вирішення питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги судом встановлено, що оскаржувану постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду ухвалено 10.04.2019, позивач отримав її копію 26.04.2019, а касаційну скаргу заявник подав 27.05.2019 засобами поштового зв'язку.
У касаційній скарзі позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що повний текст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції отримано ним 26.04.2019.
Відповідно до ч. 4 ст. 332 КАС України розгляд заяви особи про поновлення строку на касаційне оскарження здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції, склад якої визначений у порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Перевіривши доводи поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, наведені в заяві та докази приєднані до неї, колегія суддів вважає, що наведені скаржником обставини свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Так, на підтвердження доводів клопотання позивачем до касаційної скарги надано копію конверта в якому судом апеляційної інстанції відправлено копію оскаржуваного рішення та довідку з офіційного сайту Укрпошти про отримання копії рішення 26.04.2019.
Відповідно до частини другої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Таким чином, позивач, отримавши 26.04.2019 копію повного тексту судового рішення, звернувся 27.05.2019 з касаційною скаргою в межах тридцятиденного строку з дня його вручення, що відповідно до ч. 2 ст. 329 КАС України є підставою для поновлення процесуального строку.
Розглянувши заяву скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та враховуючи те, що скаржником надано докази, що підтверджують доводи вказаного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.
Крім того, скаржником у касаційній скарзі заявлено клопотання про вирішення питання щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що судова практика в даній категорії справ містить неоднакове застосування норм матеріального права до 2018 року та з прийняттям Верховним Судом постанови від 27 лютого 2018 року у справі № 738/1343/17. Скаржник вважає, що правова позиція в даній постанові Верховного Суду носить дискримінаційний характер, обмежує його права на соціальний захист та справедливе призначення довічного грошового утримання пропорційно до частки отримуваного ним заробітку. Вказує, що для винесення справедливого рішення в межах вимог чинного законодавства необхідно відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 738/1343/17.
При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.
У відповідності до частин першої, третьої, четвертої, п'ятої, шостої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Згідно частин першої, четвертої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами третьою, четвертою, шостою статті 346 КАС України.
Також колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 461/8617/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною п'ятою статті 346 КАС України, а саме: справу не можна вважати такою, що містить виключну правову проблему, а вказану передачу такою, що сприятиме забезпеченню розвитку права та формуванню єдиної правозастосовчої практики.
Мотиви скаржника для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладені ним у касаційній скарзі, не відповідають та не підтверджують наявності підстав для такої передачі, визначених частинами третьою, четвертою, п'ятою, шостою статті 346 КАС України.
Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд палати, до складу якої вона входить, у відповідності до частини першої статті 346 КАС України, у зв'язку з відсутністю необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати, а саме: в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 738/1343/17.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у даній справі є: - визнання неправомірною відмови Апеляційного суду Львівської області від 06 листопада 2017 року у формі листа за № 07.24/153/2017 у видачі довідки згідно з Додатком №2 до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України для проведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання з 22 вересня 2016 року з урахуванням 15950 грн. розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2016 році, а також довідки аналогічної форми для перерахунку і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням підвищення посадових окладів працюючим суддям з 01 грудня 2016 року з урахуванням даних про суму матеріальної допомоги на оздоровлення судді на відповідній посаді; - зобов'язання Апеляційного суду Львівської області видати довідку згідно з Додатком №2 до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України для проведення перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання з 22 вересня 2016 року з урахуванням 15950 грн. розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2016 році, що відповідає посадовому окладу судді, а також довідки аналогічної форми для перерахунку і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням підвищення посадових окладів працюючим судцям з 01 грудня 2016 року із зазначенням даних про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення судді на відповідній посаді; - визнання неправомірною відмови Галицького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Львова від 17 жовтня 2017 року №Ш-22/ПС у перерахунку йому щомісячного довічного грошового утримання з врахуванням довідки Апеляційного суду Львівської області № 07.24/84/2017 від 23 червня 2017 року про отримання ним матеріальної допомоги на оздоровлення; - зобов'язання Галицького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Львова провести перерахунок, донарахування та виплату судді у відставці ОСОБА_1 суми довічного грошового утримання з часу звернення за його призначенням, а саме: з 22 вересня 2016 року та з часу проведення перерахунку у зв'язку із збільшення посадових окладів працюючим суддям з 01 грудня 2016 року з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення.
Згідно пунктами 3, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Також, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).
При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).
Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 20 лютого 2012 року у справі № 21-430а11, від 14 травня 2013 року у справі № 21-125а13, від 28 травня 2013 року у справі № 21-097а13 та від 06 листопада 2013 року у справі № 21-350а13, в яких, на думку скаржника, спірні відносини є подібними даній справі, не заслуговує на увагу, оскільки предметом спору у вищезазначених справах було здійснення перерахунку пенсій державним службовцям, призначених на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу», а предметом спору у даній справі є здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Крім того, при перегляді рішення суду першої інстанції у даній справі Восьмим апеляційним адміністративним судом було враховано правову позицію висловлену Верховним Судом в рішеннях від 18 липня 2018 року у справі № 638/12151/17, від 19 червня 2018 року у справі № 592/7834/17 та від 25 квітня 2018 року у справі № 333/4196/17.
Суд касаційної інстанції звертає увагу, що на обов'язковості різних підходів до питання складових грошового забезпечення та складових для призначення пенсії, передбаченої законом, акцентувала свою увагу, зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не зазначені та не обґрунтовані у касаційній скарзі, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 17 липня 2018 року у справі № 824/66/18-а, від 05 листопада 2018 року у справі № 463/4823/17 та від 15 січня 2019 року у справі № 463/4144/17.
Керуючись ст.ст. 121, 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/8617/17 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Львівської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді С.Г. Стеценко
А.Ю. Бучик
Л.В. Тацій