03 червня 2019 р.Справа № 520/830/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Лях О.П.,
Суддів: Бегунца А.О. , Бартош Н.С. ,
при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 (повний текст складено 01.04.2019, головуючий суддя І інстанції Бідонько А.В., м.Харків) по справі № 520/830/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 45 протоколу № 127 від 14.12.2018 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим І Іостановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів Міністерству оборони України;
- зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Від відповідачів відзиви на апеляційну скаргу не надходили, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного.
Як свідчать матеріали справи, з 10.11.1984 по 23.12.1986 позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини НОМЕР_1 .
Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2964 від 07.07.2016 поранення (контузія) та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
З 28.12.2017 позивачу вперше встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 686417 від 15.01.2018.
Зважаючи на викладене, позивач 17.04.2018 подав до Харківського обласного військового комісаріату заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, надавши всі необхідні документи.
Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.12.2018 № 127, викладеним у п.45, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та п.п.3 п.6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975), виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової служби провадиться, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової служби. ОСОБА_1 інвалідність встановлена понад тримісячний термін. Крім того, вказано, що позивач проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР та не подав документ про причини та обставини поранення.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що посилання Міністерства оборони України про те, що позивач є військовослужбовцем прикордонних військ КДБ СРСР, які не входять до структури Збройних Сил України, тому витрати, пов'язані із виплатою одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності, повинні здійснюватися Державною прикордонною службою України, є необґрунтованими. Проте, позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, а тому право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції чинній на час встановлення групи інвалідності у позивача відсутнє.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Положеннями ст. 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Закон України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закон № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.12.2018 № 127, викладеним у п.45, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, зокрема , у зв'язку з тим, що позивач проходив службу у Прикордонних військах.
Проте, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди. Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992", від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.
Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.
Згідно пункту 1 частини 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.
У відповідності до пункту 1 та 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно п. 2 постанови КМ України від 02.01.1992 року № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" з наступними змінами - Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Тобто, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (зараз - Державна прикордонна служба України) у 1992 року став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.
Позивач не проходив служби в зазначеному прикордонному окрузі КДБ СРСР. Разом з тим, станом на час проходження позивачем військової служби у Збройних Силах та приймання участі у бойових діях на території Республіки Афганістан, прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 № 975, обов'язок призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.
Аналогічна правова позиція зазначена у Постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі № 825/551/16 (№ К/9901/1670/18 825/551/16).
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з цим колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги з огляду на наступне.
Вирішуючи по суті спірне питання щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" суд першої інстанції виходив з того, що Законом України від 06.12.2016 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01.01.2017, положення пп. 6 п. 2 ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, викладено в новій редакції, відповідно до якої: “одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві”.
Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є розуміння видів військової служби, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно з ч.6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
В контексті спірних правовідносин, саме п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:
- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;
- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби;
- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Аналогічне правило закріплено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок).
Так, відповідно до п. 6 Порядку визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.
Військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві.
Таким чином, положеннями статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Оскільки, позивачу вперше встановлена інвалідність більше ніж через 20 років після звільнення зі строкової військової служби, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 року по справі № 750/5074/17, в якій відійшов від правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 20.03.2018 року у справі № 276/322/17.
Таким чином, Міністерство оборони України, відмовляючи позивачу у наданні одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяло правомірно.
Підсумовуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову позивача, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 по справі № 520/830/19 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 по справі № 520/830/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 06 червня 2019 року.
.
Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях
Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц Н.С. Бартош