06 червня 2019 року
Київ
справа №826/6726/16
адміністративне провадження №К/9901/15510/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2019 року у справі №826/6726/16 за позовом Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» до Державної служби інтелектуальної власності України, третя особа - ДП «Український інститут інтелектуальної власності» про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2016 року Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України про: - скасування рішення Апеляційної палати ДСІВ України від 28 грудня 2015 року, що затверджено Наказом ДСІВ України № 48-Н від 28 січня 2015 року; - зобов'язання ДСІВ України провести повторну кваліфікаційну експертизу та прийняти рішення про реєстрацію знаку по заявці № m 2013 17457.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2016 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Крім того, апелянтом було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке обґрунтовано тим, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України взагалі не було залучене до участі у даній справі, не було обізнане про її розгляд, а про факт прийняття оскаржуваної постанови дізналося 16.02.2019 з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, на якому було розміщено постанову Верховного Суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2019 року в задоволенні клопотання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2016 року - відмовлено.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» до Державної служби інтелектуальної власності України , третя особа: ДП «Український інститут інтелектуальної власності» про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України подано касаційну скаргу до Верховного Суду як суду касаційної інстанції, відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіряючи касаційну скаргу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд виходить з наступного.
Так, положеннями п. 13 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 189 КАС України (в редакції, яка була чинною до 15.12.2017) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
Норма абз. 3 ч. 4 ст. 189 КАС України направлена на забезпечення юридичної передбачуваності судових рішень та стабільності поведінки суб'єктів владних повноважень під час виконання своїх повноважень стосовно подання апеляційної скарги на судові рішення.
Вищезазначена норма статті є імперативною і не встановлює будь-яких винятків щодо можливості поновлення строку на апеляційне оскарження після спливу річного строку з дати оголошення рішення суду для суб'єкта владних повноважень.
Згідно положень ст.ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва була надіслана судом до Реєстру 27.07.2016 та оприлюднена 01.08.2016.
Таким чином, починаючи з 01.08.2016 оскаржувана Міністерством економічного розвитку і торгівлі України постанова суду першої інстанції була поширена у відкритому доступі з метою забезпечення безоплатного цілодобового доступу.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що подання апеляційної скарги на вказане судове рішення 16.04.2019, тобто майже через три роки з моменту його прийняття, є перешкодою для відкриття апеляційного провадження в силу приписів абз. 3 ч. 4 ст. 189 КАС України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017) та правила якої поширюються на порядок оскарження судових рішень, прийнятих до 15.12.2017.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Крім цього, у пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "…підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".
Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом, і органи прокуратури зокрема, зобов'язати діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Отже, з огляду на встановлені обставини, подання апеляційної скарги Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, що є органом місцевого самоврядування, а відтак суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України, порушує принцип "належного урядування", що є недопустимим.
Правова система багатьох країн-членів ЄС передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Проте, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими…, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження…
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata....".
Крім того, у контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Крім цього, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження та повернув апеляційну скаргу апелянту.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
У пункті 2 частини другої цієї статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Так, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив з того, що подання апеляційної скарги майже через три роки з моменту прийняття оскаржуваного рішення, є перешкодою для відкриття апеляційного провадження в силу приписів абз. 3 ч. 4 ст. 189 КАС України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017 та правила якої поширюються на порядок оскарження судових рішень, прийнятих до 15.12.2017).
Таким чином, оскаржуване рішення є вмотивованим і таким, що ґрунтується на законі, зокрема положеннях абзацу 3 частини четвертої статті 189 КАС України. Правильне застосування судом апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Зазначені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків ухвали суду апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст.ст. 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2019 року у справі №826/6726/16 за позовом Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» до Державної служби інтелектуальної власності України, третя особа - ДП «Український інститут інтелектуальної власності» про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді С.Г. Стеценко
А.Ю. Бучик
Л.В. Тацій