06 червня 2019 р. Справа № 520/1255/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Лях О.П.,
Суддів: Бегунца А.О. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 (повний текст складено 12.03.2019, головуючий суддя І інстанції Кухар М.Д., м.Харків) по справі № 520/1255/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ), в якому просив
- - визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у обмеженні розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 05.10.2018 та з 01.12.2018 протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром 3 05.10.2018 та з 01.12.2018, здійснити виплату ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 05.10.2018 та з 01.12.2018 однією сумою з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії;
- подати протягом п'ятнадцяти днів, з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно обмежено пенсію позивача під час її призначення та перерахунку максимальним розміром, чим порушено права позивача, гарантовані конституцією та законами України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 задоволено адміністративний позов.
Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги також вказано, що розмір пенсії позивача обмежено максимальним розміром, оскільки на час призначення та перерахунку пенсії позивачу діяв Закон України від 08.07.2011 № 3668 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668), а з 01.01.2017 року із набуттям чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 N 1774-УІІІ, набрали чинності положення статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які не були предметом розгляду Конституційного Суду України та регулювали норми статті в межах дії іншого бюджетного року. Згідно вказаної норми, «максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Оскільки зазначені зміни не визнавались такими, що не відповідають Конституції України, підстави для їх незастосування та виплати пенсії у розмірі, що перевищує визначений законами максимальний розмір пенсії відсутні.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на обгрунтованості та законності рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу в Збройних Силах України на посаді заступника начальника кафедри Харківською національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба і з 04.10.2018 був звільнений у запас.
Позивач перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФУ (пенсійна справа № 2001026107).
З 05.10.2018 позивачу призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262- XII).
Відповідно до протоколу про призначення пенсії ОСОБА_1 від 05.10.2018 пенсію призначено в розмірі 21896,48 грн., але ГУПФУ з моменту призначення виплачує позивачу пенсію в розмірі, який обмежений максимальним розміром.
В подальшому, з 01.12.2018 ГУ ПФУ було здійснено перерахунок розміру пенсії позивача. Відповідно до перерахунку пенсії з 01.12.2018 ГУПФУ виплачує позивачу пенсію в розмірі, який обмежений максимальним розміром з 01 12.2018.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з з обгрунтованості позовних вимог позивача.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46, пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (у редакції, чинній станом на 01.01.2018) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 відсутня ч. 7 ст. 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Разом з тим, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що як протягом 2017 року, так і протягом 2018 року ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду перщої інстанції про те, що пенсія позивачу повинна сплачуватися без обмеження максимальним розміром.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині відсутності підстав для нарахування компенсації за несвоєчасну виплату пенсії по день виплати, згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати", колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.04.2019 року у справі № 727/7818/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45555/18).
Підсумовуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог позивача, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 по справі № 520/1255/19 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 по справі № 520/1255/19. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 06 червня 2019 року.
Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях
Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц Г.Є. Бершов