11 березня 2010 р. № 36/231
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Мамонтової О.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "СЕБ Банк"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.11.2009 року
у справі господарського судум. Києва
за позовомВідкритого акціонерного товариства "СЕБ Банк"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор"
простягнення суми
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:Гоголь Б.М.,
- відповідача:не з'явився ,
У червні 2009 року ВАТ "СЕБ Банк" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Фармастор" про стягнення 44732,89 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок припинення договору оренди відповідач, як орендодавець,зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти, сплачені ним за оренду майна, як безпідставно отримані.
Рішенням господарського суду м.Києва від 03.08.2009 року позов задоволено. Стягнуто на користь позивача 44 732,86 грн. заборгованості та 759,83 грн. судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2009 року рішення місцевого господарського суду від 03.08.2009 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство "СЕБ Банк" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2009 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду м.Києва від 03.08.2009 року.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року № 11, обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2008 року між ВАТ "СЕБ Банк" (суборендар) та ТОВ "Фармастор" (орендар) укладено договір суборенди нежитлових приміщень № 4-1, за умовами якого, орендар передав в строкове платне суборендне користування нежитлове приміщення №279, розташоване на першому поверсі, загальною площею 105,4 кв.м , що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бажана, 30, для розміщення відділення банку (п. 1 договору).
Відповідно до п.4.1.1 договору, з дати підписання акту прийому-передачі приміщення протягом 30-ти днів орендна плата становить 1 264,80 грн., а після спливу 30-денного терміну орендна плата, згідно з п. 4.1.2 договору, встановлюється в розмірі 35 836,00 грн. за один календарний місяць оренди всього приміщення.
Відповідно до п. 4.2 договору орендна плата сплачується Суборендарем шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Орендаря в розмірі, що вказаний в п. 4.1.1, п. 4.1.2 договору, не пізніше 10-го числа кожного місяця за поточний місяць на підставі рахунку та за реквізитами, зазначеними в рахунку, що виставляється Орендарем не пізніше 5-го числа поточного місяця.
Судами було встановлено, що підтверджується матеріалами справи, належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором стосовно своєчасної сплати суми орендних платежів.
Пунктом 9.7 договору встановлено, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.
15.01.2009 між сторонами укладено додаткову угоду до договору №4-1, відповідно до якої, сторони дійшли згоди припинити достроково дію договору з 15.01.2009, про що 15.01.2009 року був підписаний акт повернення приміщення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позовних вимогах, суд апеляційної інстанції виходив з положень п.6.6 договору, яким передбачено, що у випадку дострокового розірвання договору на вимогу суборендаря внаслідок невиконання орендарем своїх обов'язків за договором, суборендарю повертається авансовий платіж за останній місяць оренди, сплачений відповідно до п. 4.6 договору. В усіх інших випадках дострокового припинення цього договору з ініціативи суборендаря або на вимогу орендаря, авансові платежі, передбачені п. 4.6 суборендарю не повертаються.
Відповідно до п. 4.6 договору, сума авансових платежів за перший, другий та останній місяці оренди становить 72 936,80 грн.
Апеляційний суд встановив, що позивачем на виконання п.4.6 договору було перераховано 72 936,80 грн., що включає в себе авансовий платіж за частину липня 2008 року в розмірі 1 264,80 грн., серпня 2008 року в розмірі 35 836,00 грн. та вересня 2011 (останній місяць оренди) в розмірі 35 836,00 грн.
Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Апеляційним господарським судом було вірно встановлено, що сплата авансу в розмірі 35 836,00 грн. була здійснена на підставі п.4.6 договору, повернення якого сторонами передбачено лише за певних умов (невиконання орендарем своїх зобов'язань). Враховуючи вищевикладене, а також те, що як було встановлено апеляційним судом, позивачем не було доведено настання умов, з якими договір пов'язує повернення сплаченого авансового платежу, судова колегія погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в стягненні 35 836,00 грн.
Щодо орендних платежів в сумі 8 896,86 грн., то колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційним судом було встановлено, що вказана сума є різницею між сплаченою позивачем платою за користування орендованим майном за січень місяць 2009 року та фактичним користуванням майном - до 15.01.2009 року.
Згідно зі ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються до вимог, зокрема про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Апеляційний суд на зазначені положення уваги не звернув, в зв'язку з чим помилково відмовив в стягненні сплачених орендних платежів за договором, дія якого була припинена сторонами 15.01.2009 року та саме 15.01.2009 року позивач фактично перестав користуватись майном.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
На підставі вищевикладеного та враховуючи повноваження касаційної інстанції, судова колегія приходить до висновку, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, оскільки не ґрунтується на повному всебічному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому має бути скасована та прийнято нове рішення про задоволення позову частково.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2009 року у справі № 36/231 скасувати частково.
Пункти 2,3,4,5 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2009 року у даній справі викласти в наступній редакції:
"Рішення господарського суду м.Києва від 03.08.2009 року у справі № 36/231 скасувати частково.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "СЕБ Банк" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 10, код ЄДРПОУ 14351016) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 61, код ЄДРПОУ 34048360) 8 896,86 грн., 102,00 грн. державного мита за подання позовної заяви, 156,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 51,00 грн. державного мита за подання касаційної скарги.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармастор" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 61, код ЄДРПОУ 34048360) на користь Відкритого акціонерного товариства "СЕБ Банк" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 10, код ЄДРПОУ 14351016) 179,18 грн. за подання апеляційної скарги."
Доручити господарському суду м.Києва видати відповідні накази згідно зі ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
Судді О. Мамонтова
М. Черкащенко