04 березня 2010 р. № 17/121
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О.,- головуючого,
Мамонтової О.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали касаційної скаргиТОВ "СТІОМІ-Холдінг"
на постанову
та
на рішення Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 року
господарського суду м.Києва від 17.06.2009 року
у справі господарського судум.Києва
за позовомТОВ "Агросфера"
доТОВ "СТІОМІ-Холдінг"
простягнення 25984060,22 грн.
в засіданні взяли участь представники:
- позивача:Фурман В.В.,
- відповідача:не з"явився,
У квітні 2009 року ТОВ "Агросфера" звернулось до господарського суду до ТОВ "СТІОМІ-Холдінг" про стягнення 14 025 930,78 грн. основного боргу за отриманий товарний кредит, 1 970 911,50 грн. штрафу за порушення строку вексельної форми розрахунку, 1 042 145,87 грн. пені за порушення строків оплати товару, 1 584 930,18 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 7 360 141,90 грн. індексації та 130 268,23 грн. -3% річних (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12.05.2009 року).
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі - продажу №208-К від 18.02.2008 року.
Рішенням господарського суду м.Києва від 17.06.2009 року позов задоволено частково, стягнуто на користь ТОВ "Агросфера" 14 025 930,78 грн. основного боргу, 1970911,50 грн. штрафу за порушення строку вексельної форми розрахунку, 1042145,87 грн. пені., 1 584 930,18 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 7360 141,90 грн. індексації та 25618,00 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішенням, ТОВ "СТІОМІ-Холдінг" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 17.06.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року № 11, обґрунтованим визнається рішення суду, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.02.2008 року між ТОВ "Агросфера" (продавець) та ТОВ "СТІОМІ-Холдінг" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №208-К, згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та сплатити вартість товару (засоби захисту рослин) відповідно до умов даного договору (додаткових угод та специфікацій до нього).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх судових інстанцій виходили з того, що на виконання умов п.5.1 договору №208-К позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 19492200,30грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями.
Проте, дійшовши такого висновку, суди не звернули уваги на заперечення відповідача щодо фактичного отримання цього товару у визначеній позивачем в позовні заяві кількості та вартості, відповідно з чим, поза увагою судів залишились видаткові накладні від 29.08.2008 р., 10.07.08р., 08.07.08р., 07.07.08р., 27.06.08р., 25.06.08р., 18.06.08р., 13.06.09р., 09.06.08р., 20.05.08р., 25.05.08р., 29.05.08р., 19.05.08р., 17.05.08р., 16.05.08р., 08.05.08р., 15.04.08р., (т.1 а.с.39, 41, 42, 45, 46, 48, 49, 50-55, 58-61, 65, 66), які в графі "відпустив" містять печатку ТОВ "Подільска Агрохімічна компанія", яка не є стороною договору, а також в графі "прийняв" містять лише підпис особи, без печатки відповідача. Зазначені обставини не були спростовані судами першої та апеляційної інстанції.
Пунктом 4.7 договору передбачено, що за письмовою згодою позивача, оплата за товар може здійснюватися із застосуванням векселя.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу, передбаченого умовами Специфікації №3, у розмірі 50% від суми, на яку мав бути переданий авальований вексель у разі несплати вартості товару векселем у визначений термін, попередні судові інстанції виходили з наступних обставин.
Специфікацією №3, зміненою додатковою угодою №3 від 15.04.2008 року, сторони затвердили перелік товару на загальну суму 6 353 773, 65 грн., з вексельною формою розрахунку, відповідно з якою, відповідач (як векселедавець) зобов'язаний в строк 15-ти календарних днів з моменту поставки товару видати та передати позивачу авальований вексель на суму заборгованості, що становить 6 353 773,65 грн.
Оскільки позивач здійснив поставку товару на суму 6 353 773, 65 грн., а відповідачем було видано 2 векселя лише на суму 2 411 949,60 грн. (т.1 а.с.87,88), тому суди дійшли до висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення штрафу.
Водночас, суди не звернули уваги на те, що додатковою угодою №3 від 15.04.2008 року сторонами була узгоджена дата поставки товарів по Специфікації №3 - 19.05.2008 року. Тобто, згідно цієї угоди, позивач взяв на себе зобов'язання в строк до 19.05.2008 року здійснити поставку товарів на суму 6 353 773,65 грн., яка мала б бути оплачена відповідачем одним векселем на цю суму протягом 15-ти календарних днів.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, не надали належної юридичної оцінки накладним про отримання товарів по Специфікації №3, зокрема, від 15.04.08р., 16.04.08р., 17.04.2008р., 16.05.2008р, 17.05.2008р., 19.05.2008р., 20.05.2008 р., 22.05.2008р., 21.05.2008р., 07.07.2008р., 08.07.2008р., 10.07.2008р. (т.1, а.с.47-50,56-60, 63-66 з врахуванням зворотних сторінок) згідно з якими, позивач постачав товар частинами та поза межами встановлено строку поставки, а саме після 19.05.2008 року, що позбавляє можливості відповідача здійснити оплату отриманого товару одним векселем на суму 6 353 773, 65 грн. у визначений строк.
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Водночас, наведені приписи залишились позаувагою судів, відповідно з якими, судами не були з'ясовані обставини щодо належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за Специфікацією №3 та правомірності застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування штрафу. Крім того, судами не були з'ясовані обставини, за наявності яких відповідачем були порушені строки оплати отриманого товару векселем.
Крім того, судова колегія не може погодитись з висновками судів про стягнення з відповідача 1970911,50 грн. штрафу та 1042145,87 грн. пені на підставі п.7.1 договору та Специфікації №3, враховуючи наступне.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанціями, згідно п. 7.1 договору, у випадку порушення відповідачем термінів оплати, обумовлених у Специфікації(ях) до договору, він сплачує позивачу штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.
Приписами статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.1 договору встановлена відповідальність покупця за порушення строку оплати товару у вигляді стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.
Специфікацією № 3 від 18.02.2008 року визначена відповідальність відповідача за порушення строку розрахунку із застосуванням векселя у вигляді штрафу у розмірі 50% від суми, на яку мав бути переданий авальований вексель.
Відповідно до ст. 61 Конституції України, забороняється притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Приписи даної статті не були враховані судом апеляційної інстанції, що призвело до прийняття незаконного рішення в частині позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1970911,50 грн. та пені у розмірі 1042145,87 грн. за неналежне виконання зобов'язання по договору, оскільки пеня нарахована на всю суму боргу в розмірі 14 025 930, 69 грн., до якої увійшла заборгованість в розмірі 3 941 823,00 грн., на яку нараховано штраф.
За таких обставин, судові рішення в цій частині позовних вимог підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд.
Згідно з ч. 2 ст. 694 ЦК України товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 691 ЦК України встановлено, що якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.
Відповідно до п. 4.6 договору сторони домовились, що у випадку збільшення на дату платежу офіційного курсу долара США до гривні більше ніж 2 % від його офіційного курсу встановленому НБУ на момент підписання договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу проіндексовану суму відповідного платежу до договору, що встановлюється як (А1/АО) х СП = ПСП, де А1 - офіційний курс долара США на дату платежу; АО - офіційний курс долара США на дату підписання договору; СП - сума поточного платежу; ПСП - проіндексована сума платежу.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 7 360 141, 89 грн. індексації, попередні судові інстанції виходили з того, що факт зміни ціни на товар передбачений частиною 3 статті 691 ЦК України, а умови індексації суми боргу визначені в договорі.
Проте, судова колегія вважає, що пункт 4.6 договору регулює правовідносини сторін в межах належного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань та передбачає узгоджену сторонами можливу зміну ціни до передбаченого сторонами кінцевого строку розрахунків (для забезпечення позивачу компенсації втрат від знецінення грошових коштів у випадку, коли таке знецінення відбудеться між датою відпуску товару позивачем та датою платежу відповідачем у межах належного виконання ним своїх зобов'язань).
Судами попередніх інстанцій не досліджено, чи відбулася відповідна зміна цін в межах належного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, а повноваження суду касаційної інстанції не передбачають його права встановлювати істотні обставини справи.
Крім того, судами не була надана юридична оцінка підставам, за наявності яких позивач набуває прав стягнення проіндексованої суми, а саме - збільшення на дату платежу офіційного курсу долара США до гривні більше ніж 2 %, відповідно з чим суди не дослідили наявність такого збільшення станом на день сплати, оскільки, заборгованість, яка була проіндексована позивачем фактично відповідачем не сплачена.
Тому, в цій частині позовних вимог судові рішення підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд.
Відповідно до ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу; якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
За приписами ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Пунктом 4.3 договору нарахування процентів за товарний кредит здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця. Продавець виставляє рахунок-фактуру на суму нарахованих процентів, а також підписується акт виконаних робіт між сторонами.
Проте, задовольняючи вимоги щодо стягнення 1 584 930, 18 грн. відсотків за користування товарним кредитом, судами першої та апеляційної інстанціями факт виконання умов договору щодо розрахунків за товарним кредитом залишений судом без уваги. Зокрема, суди не досліджували, чи дійсно виконувалися сторонами умови договору щодо товарного кредиту (нарахування процентів щомісячно, направлення рахунку-фактури на суму нарахованих процентів, підписання акта між сторонами тощо).
За наведених обставин, рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд.
Згідно з приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, сторони в п.7.2 договору передбачили інший розмір процентів, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для стягнення 3% річних, оскільки додаткове стягнення 3% річних не випливає ні з вимог закону, ні з договору.
Отже, колегія суддів дійшла до висновку, що суди правомірно відмовили у стягненні 130268,23 грн. 3% річних, а тому висновки судів в цій частині є вірними та обґрунтованими. Підстави для їх зміни чи скасування в цій частині відсутні.
Згідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
Враховуючи межі перегляду в касаційній інстанції, які передбачені ч. 2 статті 1117 ГПК України, судова колегія приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 року та рішення господарського суду м.Києва від 17.06.2009 року підлягають скасуванню частково, а справа направленню на новий розгляд в скасованій частині.
При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, витребувати докази у відповідності з вимогами статті 36 та статті 38 ГПК України, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити правомірність подання позову та доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку та постановити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 року та рішення господарського суду м.Києва від 17.06.2009 року у справі № 17/121 в частині основного боргу, штрафу, пені, відсотків за користування товарним кредитом та суми індексації скасувати.
В скасованій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
В іншій частині позовних вимог постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2009 року та рішення господарського суду м.Києва від 17.06.2009 року у даній справі залишити без змін.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
Судді: О. Мамонтова
М. Черкащенко