01 березня 2010 р. № 33/78-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кота О.В.,
суддів:Демидової А.М.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (позивач)
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р.
(залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2009 р.)
у справі№ 33/78-09
за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
доВАТ по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз"
простягнення 35 059 193,99 грн.
за участю представників:
від позивачаТозлован Є.В.
від відповідачаЗубрич Д.О.
У березні 2009 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" про стягнення 22 286 759,39 грн. основного боргу за поставлений природний газ за договором на постачання природного газу № 126/4-06/06-843 від 29.12.2006 р., 2 738 510,82 грн. пені, 8 799 277,10 грн. інфляційних втрат та 1 234 646,68 грн. трьох процентів річних.
01.06.2009 р. ВАТ по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" звернулося до суду з клопотанням про зменшення розміру пені на 90%, з посиланням на те, що газ був поставлений виключно для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, і його заборгованість перед ВАТ по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" складає 77 854 074,21 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.07.2009 р. у справі № 33/78-09 (суддя Савченко А.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р. (колегія суддів у складі: Кравець Т.В. -головуючого, Бабакової Л.М., Гончар Т.В.) задоволено клопотання відповідача про зменшення пені; позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 22 286 759,39 грн. основного боргу, 8 040 738,56 грн. інфляційних втрат, 1 234 646,68 грн. 3% річних, 1 369 255,41 грн. пені, а також судові витрати; в решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказані рішення та постанову в частині часткової відмови в задоволенні позовних вимог в інфляційних збитках та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" в цій частині задовольнити в повному обсязі. Крім того, скаржником заявлено клопотання про відновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення в частині відмови часткового нарахування інфляційних збитків були прийняті з порушенням вимог норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 42, 47, 33, 34 ГПК України, ст. 625 ЦК України, положень листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62/97 р. "Про рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ".
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.02.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. -головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. відновлено ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" строк для подання касаційної скарги на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р., прийнято касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 01.03.2010 р. о 12 год. 45 хв.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
29.12.2006 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 126/4-06/06-843 на постачання природного газу (далі - Договір), згідно з яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2007 році природний газ з урахуванням можливих обсягів розбалансування (відтоків/притоків) газу, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити природний газ на умовах даного Договору.
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, протягом січня-грудня 2007 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 93 447 742,75 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи.
Відповідач, у свою чергу, не виконав належним чином договірні зобов'язання, лише частково оплатив поставлений природний газ, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 22 286 759,39 грн., яка на момент вирішення спору не була сплачена.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено у ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи обставини, встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за Договором у розмірі 22 286 759,39 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься у ст. 611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено місцевим господарським судом, згідно з п. 6.2 Договору сторони передбачили, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п. 5.1 Договору, відповідач сплачує на користь позивача, окрім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Водночас, місцевим господарським судом встановлено, що газ, який поставлено за Договором, використовується відповідачем виключно для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. Станом на 01.01.2009 р. загальний борг споживачів перед ВАТ по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" склав 84 722 286,08 грн., в тому числі борг населення 77 854 074,21 грн., що складає 91,9% від загальної суми боргу. Крім того, відповідачем укладено договори з населенням на реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію на загальну суму 253 836,12 грн.
Згідно з положеннями Закону України "Про тимчасову заборону стягнення пені з громадян України за несвоєчасне внесення оплати за житлово-комунальні послуги" заборонено нараховувати та стягувати пеню з громадян України за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.
Крім того, згідно зі ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003 р. на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня на заборгованість перед постачальниками енергоносіїв.
З урахуванням викладеного та враховуючи, те, що, як встановлено господарським судом першої інстанції, відповідач знаходиться у скрутному фінансовому стані, що відповідач використовує придбаний газ виключно для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а також ступінь виконання боржником зобов'язань за Договором, місцевим господарським судом на підставі ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України правомірно задоволено заявлене відповідачем клопотання та зменшено розмір пені на 50%, у зв'язку з чим частково задоволено позовні вимоги про стягнення пені - у розмірі 1 369 255,41 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено апеляційним господарським судом, згідно з п. 6.2 Договору за несвоєчасну оплату за спожитий газ у строки, зазначені у п. 5.1 даного Договору, відповідач сплачує на користь позивача суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про те, що таке прострочення тягне за собою обов'язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, на підставі ст. 625 ЦК України.
За таких обставин, місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 1 234 646,68 грн. трьох процентів річних.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, на підтвердження позовних вимог позивач надав суду розрахунок боргу та акти звіряння розрахунків, підписані в односторонньому порядку. При цьому, ні в розрахунку, ні в актах звіряння немає даних про платіжні документи відповідача (і такі документи не надані суду), на підставі яких проводилась сплата за газ, і які б підтверджували суму заборгованості в період поставки газу по місяцям.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Апеляційним господарським встановлено, що позивач не підтвердив документально, які саме суми були внесені відповідачем з 1 по 15 число та з 16 по 30 (31) число відповідного місяця.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановивши обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат лише у розмірі 8 040 738,56 грн., правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 8 040 738,56 грн., а в решті вимог про стягнення інфляційних втрат відмовив з огляду на їх необґрунтованість.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження скаржника про порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 р. та рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2009 р. у справі № 33/78-09 залишити без змін.
Головуючий суддя О.В. Кот
Судді А.М. Демидова
С.Р. Шевчук