09 березня 2010 р. № 2-9/2673-2009
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача- не з'явився,
відповідача - Сікіраж В.В.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Феодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 10.12.2009
у справі№2-9/2673-2009
за позовом ДП "Придніпровська залізниця"
доФеодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами
проврегулювання розбіжностей за договором про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч
Рішенням господарського суду АР Крим від 15.09.2009 (суддя Пєтухова Н.С.) позов задоволено частково. Пункт 8 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч прийнято в редакції, запропонованій позивачем ("залізницею"), а пункти 1 та 11, абзаци 2 і 3 пункту 14, частину 2 пункту 14 та пункти 15 і 16 цього договору в редакції, запропонованій відповідачем ("користувачем").
Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивоване посиланням на норму ч.4 ст.179 ГК України, яка надає сторонам право конкретизувати умови типового договору про подачу та забирання вагонів.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 (судді: Маслова З.Д., Градова О.Г., Остапова К.А.) рішення змінено шляхом прийняття пункту 11, абзаців 2 і 3 пункту 14, частини 2 пункту 14 та пункту 15 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч (далі -договір від 23.03.2009) в редакції, запропонованій позивачем, у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог в цій частині. Пункт 1 договору від 23.03.2009 прийнято в редакції, запропонованій відповідачем ("користувачем"). В решті рішення залишено без змін.
Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами (далі - ФПЗНП) в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, первісне рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст.179,184,314 ГК України, ст.ст.21,23 Закону України "Про залізничний транспорт", ст.ст.12,31,62,64-77,114 Статуту залізниць України та ст.ст.22,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що відповідно до вимог статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі зазначених законодавством обов'язкових умов договорів, але мають право конкретизувати умови договорів, чим відповідач і скористався, запропонувавши у пункті 11 та абзаці 2 пункту 14 договору від 23.03.2009 вказати документи (пам'ятки про користування вагонами і контейнерами форми ГУ-45), згідно яких проводиться облік часу користування вагонами. Сторони мають право у договорі передбачити додаткові умови, які не вказані в типових договорах, якщо ці умови не суперечать Статуту залізниць, Правилам перевезень, типовим договорам та ЄТП. На думку скаржника, в розрізі змісту п.15 договору від 23.03.2009 придатність порожніх цистерн в технічному відношенні та наявність в них прихованих дефектів може бути з'ясована користувачем лише безпосередньо при навантаженні наливних вантажів. Відправник за таких обставин не має можливості своєчасно відмовитися від подавання несправних цистерн і необґрунтовано несе витрати та збитки, пов'язані з подаванням та забиранням таких вагонів.
Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова -скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про прийняття частини 2 пункту 14 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч в редакції позивача із залишенням без змін первісного рішення в цій частині позову з наступних підстав.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про прийняття пункту 11, абзаців 2 і 3 пункту 14, частини 2 пункту 14 та пункту 15 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч в редакції позивача з огляду на таке.
Відповідно до абзацу 4 ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Отже, конкретизація умов договору, укладеного на підставі типового договору, не повинна призводити до відступу від змісту останнього.
Згідно зі статтею 21 Закону України "Про залізничний транспорт" відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок і умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць та укладеними на його основі договорами. Договори, що укладаються сторонами, повинні відповідати типовим договорам.
Мінтранс України наказом від 21.11.2000р. №644 затвердив Правила обслуговування залізничних під'їзних колій з додатками до цих Правил, якими є: Договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії, Договір про подачу та забирання вагонів, Договір між залізницею і морським (річковим) портом про обробку вагонів з вантажами та Тимчасова угода про подачу та забирання вагонів на під'їзну колію, що будується.
Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів. При укладенні договорів на обслуговування під'їзних колій ці договори повинні відповідати типовим договорам, наведеним у додатках до Правил обслуговування під'їзних колій (розділ 12 Правил перевезень вантажів).
Сторони мають право у договорі передбачити додаткові умови, які не вказані в типових договорах, якщо ці умови не суперечать Статуту залізниць, Правилам перевезень, типовим договорам та ЄТП.
Апеляційний суд правильно вказав, що прийнявши п.11 договору від 23.03.2009 в редакції "користувача", місцевий господарський суд звузив встановлений пунктом 3 Правил користування вагонами і контейнерами (затверджені наказом Мінтрансу України від 25.12.1999р. №113) перелік документів, що підтверджують час користування вагонами для нарахування плати, а відповідачем запропоновано обчислювати час користування вагонами на підставі документу (пам'ятки про користування вагонами і контейнерами форми ГУ-45), який взагалі не передбачений пунктом 3 цих Правил.
Приймаючи абзац 2 п.14 договору від 23.03.2009 в редакції "користувача" суд першої інстанції також не врахував, що "користувач" істотно звузивши поняття "час користування вагонами" пропонує обліковувати лише час користування вагонами, які знаходяться під вантажними операціями, що суперечить приписам п.4 Правил користування вагонами і контейнерами, згідно якого відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій.
Крім того, "користувачем" застосовано для обчислення часу обліку користування вагонами неіснуючий документ -"пам'ятку про користування вагонами і контейнерами форми ГУ-45", який не передбачений пунктом 3 Правил користування вагонами і контейнерами.
Механізм обов'язкового внесення "користувачем" плати за користування вагонами, затриманими з вини "користувача", детально врегульовано п.п.6,8,10,17 Правил користування вагонами і контейнерами, а тому абзац 2 п.14 договору від 23.03.2009 не потребує додаткової конкретизації відповідачем. Крім того, запропонована залізницею редакція абзацу 2 п.14 договору від 23.03.2009 цілком відповідає змісту п.10 типового договору про подачу та забирання вагонів (додаток 2 до п.2.1 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій).
Наведеним спростовується посилання скаржника на те, що його доповнення до спірних пунктів договору від 23.03.2009 спрямовані виключно на конкретизацію умов договору, оскільки в порушення імперативних вимог ч.4 ст.179 ГК України така конкретизація переконливо свідчить про відступ від змісту типового договору про подачу та забирання вагонів, що є неприпустимим.
Згідно з ч.ч.1,3 ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Згідно з ч.5 ст.114 Статуту залізниць України витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до статті 31 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.
Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер). У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера. У такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю.
Таким чином, як правильно зазначив апеляційний суд, нормами ч.1 ст.314 ГК України та ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено обмежену матеріальну відповідальність перевізника у вигляді відшкодування вартості втраченого чи пошкодженого вантажу, прийнятого до перевезення, а відповідач намагається покласти на залізницю обов'язок по відшкодуванню витрат та збитків в разі завантаження несправних (пошкоджених) порожніх цистерн, тобто ще до прийняття вантажу до перевезення.
При цьому, касаційна інстанція відхиляє безпредметні твердження скаржника про неможливість виявлення ним прихованих дефектів порожніх цистерн безпосередньо при навантаженні наливних вантажів та неможливість своєчасної відмови від подавання несправних цистерн, оскільки запропоноване відповідачем доповнення п.15 договору від 23.03.2009 не містить жодних застережень (винятків) щодо прихованого характеру дефектів порожніх цистерн, як передумови відшкодування збитків, завданих наливом вантажу в пошкоджені порожні вагони.
Разом з тим, колегія вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови в частині позовної вимоги про прийняття частини 2 пункту 14 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч в редакції позивача з огляду на таке.
Оформлене вказаним положенням договору покладання на відповідача обов'язку в порядку передоплати через розрахунковий підрозділ залізниці вносити плату за користування вагонами і збір за зберігання вантажів у вагонах, затриманих з вини "користувача" на станції Айвазовська та на підходах до неї, суперечить диспозитивній нормі ч.2 ст.62 Статуту залізниць України, згідно якої належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць. Аналогічний припис вміщено в п.1.1 Правил розрахунків за перевезення вантажів (затверджені наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. №644), до якого відсилає п.17 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.12.1999р. №113.
Таким чином, виходячи зі змісту ч.2 ст.62 Статуту залізниць України внесення платежів за надані залізницею послуги, зокрема, плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажів у вагонах, затриманих з вини вантажовідправника (вантажоодержувача), за згодою сторін можливе як на станціях відправлення за фактом наданих послуг (готівкою, чеками чи безготівково), так і в порядку передоплати через розрахунковий підрозділ залізниці.
Наведене також випливає з вимог ч.2 ст.14 ЦК України, відповідно до якої особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (в даному випадку - до вчинення передоплати). Тим більше, що згідно з ч.5 ст.62 Статуту залізниць України у разі несвоєчасного внесення вантажовідправником чи вантажоодержувачем, належної плати, зборів та штрафів відправка, видача вантажів можуть бути затримані до внесення платежів. За час затримки відправник чи одержувач сплачують за користування вагонами (контейнерами), залізниці плату, передбачену статтею 119 цього Статуту.
Окрім того, колегія погоджується з твердженням скаржника про те, що згідно зі статтями 914 ЦК України, 307 ГК України, статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" та статтею 17 Статуту залізниць України перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги встановлено Правилами розрахунків за перевезення вантажів (додаток №1 до пункту 2.3 названих Правил). У цьому договорі визначаються, зокрема, порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань. Наявність договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги не звільняє сторони від обов'язку укласти договір про експлуатацію залізничних під'їзних колій або про подачу та забирання вагонів у передбачених Статутом випадках.
Отже, порядок розрахунків за надані залізницею послуги (на станціях відправлення готівкою, чеками, безготівково чи передоплатою через розрахунковий підрозділ залізниці) має визначатися передусім в договорі про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків, який в порівнянні з укладеним між сторонами договором про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 є окремим правочином.
Суд першої інстанції, викладаючи частини 2 пункту 14 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч в редакції відповідача, правильно зазначив, що Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Мінтрансу України від 25.12.1999р. №113, не містять імперативної норми щодо внесення плати за користування вагонами в порядку передоплати.
Апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув, внаслідок чого помилково задовольнив позов в цій частині.
За таких обставин, оскаржувану постанову слід скасувати в частині задоволення позовної вимоги про прийняття частини 2 пункту 14 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч в редакції позивача та залишити без змін первісне рішення в цій частині позову.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Феодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 у справі №2-9/2673-2009 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про прийняття частини 2 пункту 14 довгострокового договору про подачу та забирання вагонів від 23.03.2009 №ПР/М-09-4/55-/НЮдч в редакції позивача, а рішення господарського суду АР Крим від 15.09.2009 в цій частині позову залишити без змін.
В решті позовних вимог постанову залишити без змін.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун